Плани про збільшення ВВП на душу населення надто амбіційні

Збільшення ВВП на душу населення у 2 рази за 6 років – це амбітна мета в теперішніх умовах.

Про це йдеться в аналітичній записці експертів проекту "Ціна держави".

Як відомо,недавно у своїй програмі реформ "Стратегія-2020" Петро Порошенко пообіцяв до 2020 року збільшити ВВП на душу населення у 2 рази: з 8,5 до 16 тисячі доларів. Тобто, на 100%.

На початку березня екс-Міністр економічного розвитку та торгівлі України Павло Шеремета також говорив про збільшення ВВП на душу населення. В його планах було збільшити цей показник у 2,7 разу за 7 років: з 3,6 до 10 тисяч доларів. Тобто, на 170%.

Експерти пояснюють, що чиновники мали на увазі дещо різні показники. Президент мав на увазі так званий ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ВВП за ПКС), а екс-міністр – номінальний ВВП.

ВВП за ПКС враховує вартість життя та рівень інфляції в різних країнах в той час, як номінальний ВВП – це просто порівняння у співставній валюті.

"Насправді, збільшення реального ВВП за ПКС на душу населення у 2 рази за 6 років – це амбітна мета в теперішніх умовах. Для цього, за незмінної чисельності населення, ВВП за ПКС повинен буде зростати десь на 11% щорічно", пояснюють експерти.

"В принципі, до кризи 2008-2009 років майже так воно і відбувалося. Проте, зараз ситуація зовсім інша і без радикальних реформ, які навіть не починались, на такий ріст ми не можемо сподіватись", - наголошують вони.

За їх словами, зростання ВВП на душу населення не означає автоматичного покращення добробуту українців.

Наприклад, в Росії ВВП за ПКС на душу населення у 2013 році був 24,1 тисячі доларів, тобто утричі більше, ніж в Україні. Але, наприклад, згідно з Happy Planet Index, українці були щасливішими та здоровішими, ніж росіяни (у 2012 році Україна посіла у цьому рейтингу 100 місце, а Росія -121 із 151).

Експерти наголошують, що для прийняття правильних рішень, показник ВВП на душу населення має обов'язково розглядатися у комплексі із іншими показниками.

Серед них: доходи, витрати та статки населення; об’єктивні показники якості життя (наприклад, зайнятість); суб’єктивні показники якості життя (наприклад, довіра до влади) та соціальна рівність.