Виготовив товар – утилізуй упаковку

У більшості розвинених країн уряди, керуючись принципами циркулярної економіки, впроваджують стратегію розширеної відповідальності виробника (РВВ). За допомогою таких економічних ініціатив уряди стимулюють переробку відходів.

Основний принцип політики РВВ – виробник або імпортер платять збір за утилізацію упаковки своїх товарів державі або уповноваженому оператору РВВ.

Виробник, який працює за принципами РВВ, заохочує споживачів сортувати відходи, щоб полегшити процес переробки.

Мета політики РВВ полягає в тому, щоб не просто утилізувати відходи, а створювати нові методи переробки та поширювати їх у суспільстві. Крім того, РВВ підвищує рівень освіти та обізнаності населення з питань екології.

Що в Україні

Розширена відповідальність виробника як комплекс економічних, фінансових, адміністративних та організаційних заходів для забезпечення відповідальності виробників певних видів продукції за управління стадією відходів у життєвому циклі продукції лише рамково вказана в законі "Про управління відходами".

Стаття 10 закону встановлює розширену відповідальність виробника щодо виробників продукції, у результаті споживання чи використання якої утворюються відходи упаковки, електричного та електронного обладнання, батарей та акумуляторів, знятого з експлуатації транспорту, мастил (олив), шин і текстилю.

В Україні розроблені два законопроєкти щодо окремих відходів. Перший – про упаковку та відходи упаковки – перебуває на ознайомлені в профільному комітеті. Другий – про відходи електричного та електронного обладнання – знятий з розгляду. Інший проєкт за цією сферою регулювання не зареєстрований. Проєкти про відходи транспортних засобів, шин і текстилю не розроблялися.

Чи запрацює РВВ в Україні, залежить не лише від наявності нормативного акта, а й від політичної волі, необхідної для запровадження РВВ. Як приклад повного ігнорування системи РВВ розглянемо питання поводження з відпрацьованими мастилами. Його регламентує постанова уряду №1221 від 17 грудня 2012 року.

Що передбачає постанова?

Підприємства, що виробляють або імпортують для вільного використання мастила, внаслідок використання яких утворюються відпрацьовані мастила, зобов’язані самостійно забезпечити збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію та/або знешкодження відпрацьованих мастил або укласти договори про виконання таких робіт з ліцензованими суб’єктами господарювання.

Державна фіскальна служба та Державна екологічна інспекція повинні забезпечити обмін інформацією про обсяги продажу імпортованих та/або вітчизняних мастил, їх обігу, збирання, оброблення та утилізації.

Державна екологічна інспекція повинна контролювати дотримання підприємствами вимог порядку збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил.

Міндовкілля на своєму сайті повинне вести реєстр суб’єктів господарювання, які здійснюють операції із збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил.

Яку систему РВВ мастил на рівні держорганів з 2012 року побудувала держава?

Виробників та імпортерів почали заганяти під "своїх" ліцензіатів. Як наслідок отримали адміністративні та кримінальні провадження і збитки для кожного громадянина України. Державна фіскальна служба та Державна екологічна інспекція обмін інформацією на постійній основі не здійснюють.

У зв’язку із змінами нормативного регулювання з 2018 року контрольні повноваження Державної екологічної інспекції в пунктах пропуску через державний кордон та на внутрішніх митницях були скасовані.

Міндовкілля в серпні 2018 року представило проєкт постанови уряду про реалізацію експериментального проєкту з регулювання збору, перевезення, зберігання, переробки, утилізації та знешкодження відпрацьованих мастил.

Проєкт пропонував з 1 вересня 2018 року до 31 грудня 2019 року ввести тимчасовий порядок регулювання: упорядкування чинної системи і створення умов для легалізації операцій з небезпечними відходами.

Зокрема, передбачалося створити реєстр суб’єктів господарювання, які здійснюють операції з відпрацьованими мастилами, та запровадити сервіс інформаційного обміну, розпорядником якого мало стати Міндовкілля.

Після завершення дії тимчасового порядку мало бути ухвалене рішення щодо доцільності внесення змін до чинного порядку, проте ця ініціатива не реалізована.

Що в сухому залишку

За даними митниці, із січня по серпень 2024 року імпорт мастил становив 123,3 тис. тонн на 270,6 млн дол. Імпортували мастила 569 компаній.

За вимогами порядку для всіх суб’єктів господарювання встановлюються норми збирання відпрацьованих мастил, які на 2020-2024 роки становлять 50% від загального обсягу мастил. Тобто за вказаний період треба було зібрати й обробити понад 60 тис. тонн відпрацьованих мастил, але ми маємо формальний підхід з боку держави та перенесення операцій з відпрацьованими мастилами в тінь.

Це лише маленький, але типовий приклад. Він показує, що центральні органи влади не реалізують профільну державну політику. Держава не має об'єктивних макроекономічних показників і не формує адекватну економічну політику.

Нівелюється національне виробництво, не формується інфраструктура, зокрема соціальна. Такий формалізм деформує свідомість на всіх рівнях – від підприємця до простого споживача, не кажучи про державного службовця. Це вбиває державу.

Головне – цей приклад показує, що будь-яке регулювання у сфері природокористування або його відсутність кроссекторальне. Природокористування – це не "якась екологія", це економіка, це кишеня кожного пересічного українця.

Тому успішна реалізація РВВ можлива лише при адекватному державному регулюванні, спільній, на рівнозначному рівні, залученості Міндовкілля, Мінінфраструктури та Мінекономіки. До цього ми і закликаємо уряд.