Релокація гігантів. Як Україні залучити виробників, що йдуть з Китаю

Актуальність виробничої міграції з Китаю стала відчутною із впровадженням концепту "Індустрія 4.0". У 2013-му німецькі експерти запропонували його як алгоритм стримування китайської експансії. 

Його маркери – оптимізація і автоматизація логістики і виробництва. Одним із прикладів можна вважати перенесення виробництва Tesla у Каліфорнію. Завдяки роботизації збирати електрокари та виявилося дешевше, ніж у Піднебесній.

Агресія рф як маркер китайської деіндустріалізації

Перемога Трампа у 2017 під гаслами зміцнення американської промисловості і подальша торгівельна війна з Китаєм посилили виробничу міграцію з Південно-Східної Азії. 

За два роки пандемія COVID-19 на деякий час перервала логістику з Азії в Європу. Карантинними обмеженнями, порушенням ланцюгів і зростанням цін. 

Із відновленням попиту влітку 2020-го ситуація докорінно не змінилася. У Китаї бракувало суден, які лишилися на інших континентах. Вартість контейнера з Азії в Європу зросла удвічі, а тривалість поставок – на 40%. 

На додачу, інвестори позбулися там ще і якоря у вигляді дешевого невибагливого персоналу. Зрештою, для глобальних корпорацій виявилася неприйнятною залежність від Китаю як єдиного постачальника. 

Схема, за якою виробництво і офіс розміщували у різних півкулях, перестала працювати. Додана вартість у прибутку країн, що інвестували в китайське виробництво, критично зменшилася. 

А сама Піднебесна трансформувалася від майданчика з дешевим персоналом до високотехнологічної країни із вартісною робочою силою. 

Російська воєнна агресія прискорила цей тренд і додала до чинника оптимальної логістики фактори безпеки та економічної свободи. Після цього Китай як партнер РФ у війні проти України та ймовірний агресор проти Тайваню перестав відповідати деяким із них. 

Україна і її частка на ринку в 1 трильйон доларів

Згідно зі звітом Американської торгівельної палати Південного Китаю за 2018-й, більше 70% американських компаній, розташованих у Китаї, розглядали можливість перенесення виробництва. 

За два роки цей показник зріс до 90%. Тобто, йдеться про глобальну трансформацію світового виробництва. 

Релокація є витратним процесом. Bank of America у 2020-му оцінив в 1 трлн дол. п’ятирічні витрати американських і європейських компаній на виведення виробництв з Китаю. 

Повільне виповзання звідти гігантів породило тригер – боротьбу за право стати альтернативними локаціями. Їх буде чимало, з огляду на очікувані ризики. Замість єдиної, якою раніше був Китай.

На думку аналітиків, японські та корейські компанії, здебільшого, переміщуються додому. Натомість американці не збираються назад у США. 

За даними звіту Американської торгівельної палати, лише 1% компаній зі Штатів планують створити виробництво у своїй країні. Інші шукатимуть альтернативні юрисдикції.

Такі очікування дозволяють післявоєнній Україні претендувати на частку у світовому виробничому хабі. Звісно, за умов забезпечення прозорості податкової й митної політик, конкурентних ціни на послуги, кваліфікованого персоналу, захисту інвестицій та наявності інфраструктури, наближеної до логістичних вузлів і ринків збуту. 

Україна у тренді військово-політичної логістики

Обов’язковими чинниками стануть військова і політична лояльність країни-хаба до держав, чиї компанії планують інвестувати у виробництво. Схеми економічної логістики американських та європейських компаній значною мірою збігатимуться з межами відповідних військово-політичних альянсів та їхніх країн-союзників. 

В очікуванні глобальної війни ніхто не ризикне інвестувати у країни, що можуть обрати ворожий табір. Хоч які привабливі там будуть умови. 

За таких умов Україна, чия євроатлантична політика загартована війною з РФ, матиме шанс перехопити інвестиційні потоки у В’єтнаму, Таїланду чи, приміром, Індії. 

Адже ми все ще маємо кваліфікований персонал, а середньомісячна зарплата в промисловості у нас нижча, ніж у будь-якій країні ЄС, а також – Китаї, Таїланді чи В’єтнамі. Якщо у Піднебесній вона $750, то у нас – $500.

Окрім геополітичної переваги, Україна має запропонувати й інші складові, що схилять терези на наш бік. 

Серед них – інфраструктура, зокрема, виробничі й логістичні центри, із плечем в один трак-день до розподільчих хабів ЄС. Необхідно дерегулювати бюрократичні процедури. Сьогодні, приміром, для побудови заводу потрібні кількадесят дозволів. Це неприйнятно для цифрової економіки.

Необхідно лібералізувати землевідводи під промислове виробництво, скасувати дику практику платного підключення до енергомереж. Один із первинних інструментів – створення мережі індустріальних парків, із вирішеними питаннями цільового використання землі й підключення до інженерних комунікацій. 

FoodТech, MedТech і MilTech як основа індустріального масштабування

З огляду на сировинну базу і персонал Україна може стати привабливою для низки індустрій, зокрема – FoodТech. Агросектор залишиться національним пріоритетом. 

Тож є очікування, що міжнародні партнери інвестуватимуть тут у виробництво технологічних ліній для харчової індустрії і переробку сировини (у перспективі не тільки української), з огляду на швидке обертання коштів і стале споживання. 

Україна здатна стати світовим центром MedТech. Війна сформувала у світі колосальний запит на технології біологічного відновлення. Ми навчилися в умовах війни масштабувати стартапи з виробництва біонічних протезів, устаткування для фізіотерапії та реабілітації, виготовлення біоматеріалів для робототехніки та цифрового здоров'я. Цей досвід є привабливим для глобального застосування.

Основою національної економіки стане MilTech. Ми маємо унікальну опцію у вигляді досвіду з експлуатації, обслуговування і ремонту лінійок озброєнь і військової техніки більшості світових виробників. 

Ми навчилися інтегрувати продукцію із різноманітними цифровими рішеннями. З огляду на безмежний попит на оборонну продукцію у світі, після війни Україна має стати промисловим полігоном із виробництва бронетехніки, БПЛА, боєприпасів, компонентів для ракет і ракетних комплексів, бойових літаків та гелікоптерів. 

Інші перспективні напрямки – легка промисловість, обладнання для відновлюваної енергетики, акумулятори та електромобілі. Ми вже маємо індустрії з виробництва комплектуючих для авто- і авіапромисловості, які можна масштабувати.

Розвиток кожного із перерахованих напрямів дозволить Україні стати частиною глобальних ланцюгів з генерування доданої вартості. Україна як альтернатива Китаю це – відмова від тривалого і недешевого морського фрахту, скорочення термінів поставок з 45 днів до двох-трьох, убезпечення від геополітичних і воєнних ризиків. 

Аби все це стало реальністю, лишилося небагато: перемогти зовнішнього ворога і створити умови, що дозволять нам відчутно підняти планку національних амбіцій.