Чому держава утискає ритейл, якщо він є драйвером економіки
Знаєте, яка галузь робить найбільший внесок в економіку України? Відповідь неочевидна, я впевнений, ви здивуєтеся. Тому що це торгівля.
Саме так, внесок роздрібної та оптової торгівлі у валовий внутрішній продукт України становить 13,8%. Більше за сільське господарство, яке на другому місці та дає 10,6%. І більше переробної промисловості з часткою 10,3%, що на третьому місці в цьому рейтингу.
У торгівлі до повномасштабної війни працювало 3,5 млн людей. Що приблизно дорівнює офіційній кількості жителів Києва та Львова разом узятих. Уявляєте, яка сила?
Ось ще кілька цифр. У 2021 році, який передував великій війні, торгівля в Україні зросла майже на 17% порівняно з 2020 роком. Більше, ніж будь-яка інша галузь. І це попри епідемію Covid та всі карантинні обмеження.
Фактично в цей період торгівля стала драйвером української економіки, яка в цілому зросла на 3,5%.
Тож чи можна цю найважливішу галузь ставити нижче за інші?
А в Україні саме так і відбувається. Створюються преференції для деяких галузей, окремі правові та податкові режими, програми підтримки на державному рівні. Це, напевно, потрібно.
Але чому тоді постійно намагаються обмежити роздрібну торгівлю — найважливішу галузь економіки України? І часто методами, які не мають нічого спільного з ринком.
Наприклад, обмеження маржинальності на деякі товари. Жорсткі регуляторні норми, яких немає у жодній галузі української економіки. Тим самим змушуючи торговельні підприємства працювати на межі рентабельності.
А в особливо важкі часи буквально виживати. Всі пам'ятають приклад Венесуели та сумний досвід її одіозного лідера Уго Чавеса. Багата на нафту Венесуела — 16% світових запасів — не в змозі виплатити свої боргові зобов’язання.
Населення голодує, місцевий болівар нічого не вартий, а процвітання спостерігається лише в "галузях" наркотрафіку та контрабанди з сусідніми республіками. Його політика "справедливих" цін — тобто занижених без жодної логіки, яка змушує підприємців підлаштовуватися під укази уряду — демотивувала бізнес виробляти базові товари та спровокувала появу у Венесуелі величезного чорного ринку.
Націоналізація ритейлера призвела до фактичної зупинки економіки. Сьогодні це сумний приклад, який став уроком для всього цивілізованого світу.
Але при грамотній роздрібній політиці, завдяки ринковим механізмам, ціни на продукцію будуть знижуватися через високу конкуренцію за покупців серед гравців ринку. А конкуренція однозначно зросте, якщо принаймні припиниться тиск на галузь.
Я точно знаю, що якщо ми хочемо стати економічно розвиненою країною, нам потрібно звернути увагу на роздрібну торгівлю. Без неї не зможе існувати більшість виробництв.
Як би держава їх не підтримувала! Тому що торгівля є замикаючою ланкою для виробництва. І якщо ми хочемо скоротити імпорт, то без ритейлу ми зробити це не зможемо.
Тому що саме розвинена роздрібна торгівля, як стабільний канал збуту, може стати стимулом для зростання виробництва, створення нових підприємств, появи інноваційних рішень.
Наведу приклад феномену Made in Ukraine, який виник після 2014 року. Коли в Україні стало модно носити та використовувати українські товари, ритейлери заради покупців почали шукати все українське у постачальників.
Це стимулювало появу нових вітчизняних брендів одягу, косметики, аксесуарів. Подивіться, як збільшилася кількість українських товарів за останні роки. І в цьому чимала роль ритейлу.
Адже ритейл — це не просто продаж товарів.
– він є фронтменом у спілкуванні з покупцем;
– дає зворотний зв'язок виробнику, формуючи/коригуючи виробництво для збільшення попиту;
– відповідає за реалізацію виготовленої продукції;
– формує кінцеву вартість товару;
– відповідає за репутацію бренду.
Роздріб — це справжнє живильне середовище для інновацій у всіх сферах, оскільки компанії на конкурентних ринках шукають способи задовольнити клієнта найефективнішим способом.
Згадайте, як швидко в Україні виріс сегмент доставки з супермаркетів і як природно в життя всіх покупців увійшли омніканальні продажі. Всього цього не було ще три роки тому. І, звичайно ж, не можна не згадати стрімкий розвиток e-commerce.
Все це завдяки тому, що ритейл постійно шукає способи, як стати ближче до свого покупця.
Зважаючи на все це, чи не було б вигідно державі більше уваги приділяти ритейлу?
Не душити його регламентаціями та обмеженнями, а навпаки сприяти розвитку. І тим самим стимулювати зростання не лише торгівлі, а й внутрішнього виробництва.
Так, це складніше, ніж просто надати преференції окремим виробникам. Але сталу економіку неможливо побудувати без розвиненого ритейлу.