2,5 мільярда "під ногами", або Скільки недоотримують місцеві бюджети щороку

Земельна реформа – це не лише про ринок землі, це про цілісну трансформацію земельних відносин. У нас був етап, коли ми запровадили ринок землі, згодом відбулися дерегуляція всіх процедур, децентралізація розпорядження землями, переведення аукціонів в електронний формат.

Лишається ще один аспект реформи: детінізація використання земель. Для цього було запроваджене мінімальне податкове зобов’язання. Воно впливало на приватних власників земель, які обробляли або здавали в оренду землю "в тіні".

Зараз у Верховній Раді готують до розгляду в другому читанні важливий законопроєкт №7588, покликаний вирішити проблеми тіньового використання земель сільськогосподарського призначення державної власності.

У країні понад 700 тис га аграрних земель перебувають у постійному користуванні. Згідно із статтею 92 Земельного кодексу, право постійного користування – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Таке користування не гнучке і не відповідає сучасним потребам суб’єктів господарювання. На відміну від суб’єктів права власності та оренди, Земельний кодекс зобовʼязує постійного користувача самостійно господарювати на ділянці.

Суб’єкт права постійного користування позбавлений можливості передавати ділянку в користування третім особам і використовувати її як об’єкт застави для отримання кредитних ресурсів. Майже ніде у світі не існує такого типу власності: це не оренда і не повноцінна власність, щось на кшталт квазікористування.

Постійне користування передбачає сплату земельного податку – до 1% від нормативної грошової оцінки. Водночас дані супутникового моніторингу свідчать, що в промислових масштабах використовуються 97% аграрних ділянок. Тобто землі, надані для постійного користування для нібито наукових, дослідних та інших цілей, використовуються в промисловому виробництві.

Через надання земель у постійне користування на пільгових умовах бюджет недоотримує значні кошти. Навіть якщо взяти середню ставку орендної плати за ділянки державної та комунальної власності, можна просто порахувати різницю.

Ідеться про 12%, тобто 2,4 млрд грн щорічних надходжень до місцевих бюджетів. Наразі це близько 199 млн грн на рік. Ці кошти – це відбудова, укриття, нові школи та лікарні, вуличне освітлення. Законопроєкт №7588 трансформує це питання. Завдяки його ухваленню очікуються:

• встановлення організаційно-правового механізму перетворення державних підприємств, у постійному користуванні яких перебувають аграрні земельні ділянки, на акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, 100% часток у статутному капіталі яких належать державі;
  
  
• залишення підприємствам вищих навчальних закладів не більше 100 га для наукових цілей;
  
  
• після перетворення – надання можливості переоформити постійне користування на право оренди на 50 років з платою не менше 12% від нормативно-грошової оцінки.

Як результат, у майбутньому ми отримаємо збільшення доходів місцевих бюджетів, прозоре використання земель аграрного призначення державної власності, ефективне сільськогосподарське виробництво.

Влада вже встановила необхідні законодавчі запобіжники щодо детінізації приватних земель, залишилося тільки зробити ті самі кроки щодо державних земель. Звісно, як і на будь-якому етапі земельної реформи, знайдуться противники змін. Однак усі чудово розуміють, проти чого виступають ці люди: проти цивілізованих земельних відносин. Утім, цей процес невідворотній.