Як держава може підтримати ветеранів зараз і після війни
Війна спричинила різку та глибоку зміну суспільної канви в Україні.
По-перше, збільшилась кількість учасників бойових дій. У 2021 році профільний закон передбачав загальну чисельність ЗСУ у 261 тис осіб, зокрема — 215 тис військовослужбовців.
Проте, за словами Міністра оборони України Олексія Резнікова, з початком загальної мобілізації їх кількість зросла до 1,2 млн осіб. Це значно впливає на співвідношення ветеранів і не ветеранів. І ставить нові виклики перед системою та суспільством.
По-друге, змінилась соціальна структура захисників та захисниць. У порівнянні з 2014-2016 рр., одномоментно були мобілізовані сотні тисяч цивільних. Ті, хто мав цивільну освіту, професію, бізнес тощо. І які полишили їх задля захисту держави.
Ще один суттєвий акцент до сучасного соціального портрету ветерана — це вік. Середній вік нашого ветерана — це 30-40 років. У професійних арміях світу люди такого віку — це офіцери середньої і старшої ланки.
Закономірно, що їх менше. Рядові — це зазвичай люди молодші, віком 18-25 років. Така особливість структури нашої армії та ветеранської спільноти має враховуватись у аналізі потреб українських ветеранів.
Чому? З одного боку, люди, які були мобілізовані з цивільного життя у віці 30+, вже мали на той момент професійний досвід та роботу. Тож питання реінтеграції, з точки зору пошуку себе в цивільному житті, можливо (але не факт), буде простішим.
Порівнюючи з тим, коли в цивільне життя звільняється людина, яка крім армії не має іншого досвіду. Їй потрібно "перевинаходити" себе.
Звісно ж, залишається проблема, що за час служби колишні працівники частково втрачають в кар’єрному розвитку, можуть переглянути своє бачення життя в цілому. Вони не набувають нового професійного досвіду. Проте ці люди вже були в професії, і були реалізовані.
З іншого боку — стан здоров’я людей старшого віку під час мобілізації буде не таким, як у 18 років. Це життя, воно в будь-якому разі дається взнаки. А отже, після служби здоров’я потребуватиме більше ресурсів для відновлення, враховуючи попередній анамнез.
Знаючи про такі тенденції, важливо вивчати як змінюються потреби теперішніх та майбутніх ветеранів як спільноти. На якому рівні вони задовольняються зараз, і які програми необхідно впроваджувати в майбутньому.
Тому корисно аналізувати механізми підтримки ветеранів в інших країнах для запозичення та адаптації кращих практик. Хоча, навіть зважені західні фахівці визнають, що такого досвіду повномасштабної кривавої та виснажливої війни на своїй території не має на сьогодні жодна держава світу.
М'яч на стороні працедавців
Український ветеранський фонд Мінветеранів опублікував дослідження "Потреби ветеранів". У ньому ми актуалізували потреби ветеранів станом на сьогодні.
Що ж ми бачимо з опитування? За результатами опитування військовослужбовців, абсолютна більшість опитаних (51,3%) планують повернутися до своєї роботи після Перемоги.
І це, насправді, дуже хороший сценарій. Адже, попри все, в кожного зберігаються знання, соціальні контакти. Та найважливіше — під час мобілізації зберігається робоче місце.
Тож далі м'яч на стороні працедавців. Вони вже зараз мають готуватися до того, що ветеран повернеться на своє робоче місце. І це має бути максимально м'яко як для людини, так і для колективу.
До прикладу, важливо продумати як не просто "повернути" людину до роботи, а як утримати та уникнути звільнень через декілька місяців після повернення.
Окрема історія з тими, хто пішов на війну з-за студентської лави. Ця молодь віддає роки на захист країни замість того, щоб набувати навички та збільшувати свою вартість на ринку праці.
І ці юні майбутні ветерани у змаганні за посади будуть програвати тим, хто продовжує навчання. Держава зобов'язана забезпечити можливість надолужити та стати конкурентними. Ось ще один серйозник виклик, який необхідно пропрацьовувати вже зараз.
Власна справа — одна із мрій ветеранів після війська
Наше опитування українських військовослужбовців показує, що 63,6% ветеранів хочуть після війська зайнятися власною справою.
Тож держава, зі свого боку, має усіляко підтримувати та заохочувати їх. Створити сприятливий економічний клімат для ветеранського бізнесу та залучати інвестиції.
Для мене перспективним сценарієм є досвід США, де після Другої світової війни чи не 50% ветеранів стали власниками або директорами бізнесу. І це, власне, рухало післявоєнну економіку. Чому б нам як країні не поставити собі таку мету?
Український ветеранський фонд Мінветеранів вже зараз фінансово підтримує ветеранський бізнес у програмах мікро- та макрофінансування. І ми будемо робити це надалі. Почитайте, подивіться відео переможців — кожна історія унікальна.
Всі ці підприємства об’єднує спільне — вони думають про те, як працевлаштувати побратима або члена родини загиблого. Вони шукають можливості підтримати дітей. Вони надають послуги та товари побратимам безкоштовно.
Це такий приклад соціальної відповідальності, яка не для звіту інвесторам. Це про совість та справедливість.
Треба більше коштів на медицину, фізичну та психологічну реабілітацію воїнів
Реінтеграція у цивільне життя — це лише один із етапів повернення кожного військового з війни. Не менш важливим є етап медичного супроводу ветерана.
Війна накладає відбиток на здоров'я людини, яка з віком і так вже має певні захворювання. А отже, навантаження на медичну систему буде зростати в геометричній прогресії.
Чому в усіх країнах виділяються значні кошти на медицину? Зокрема тому, що на виході з військової служби є необхідність фізичної та психологічної реабілітації.
Дослідження, яке провів Український ветеранський фонд Мінветеранів, показало: військових турбує те, що цивільна медицина не така потужна, як військова. Вважають, це у зв'язку з війною та додатковим фінансуванням закладів охорони здоров’я для військових та ветеранів.
Якість надання послуг в таких закладах, на їхню думку, вища. У захисників є побоювання, що погіршення ситуації варто очікувати після завершення війни.
Ми рекомендуємо інституціям країни, які ухвалюватимуть рішення щодо ветеранів, користуватися даними, які є в дослідженні УВФ "Потреби ветеранів".
Дослідження має на меті стати практичним гайдом щодо потреб ветеранів для держави і, зокрема, для міністерств, органів місцевої влади, соціальних служб, центрів зайнятості, фондів та громадських організацій, що опікуються ветеранами.
Вже сьогодні необхідно напрацьовувати програми для ветеранів. Але не виходячи з власних уявлень, а орієнтуючись на те, чого насправді хочуть ветерани.
Я мрію про те, щоб кожен ветеран і кожна ветеранка відчували, що вони цінні та потрібні. Не лише тому, що захищали країну. Не лише тоді, коли захищають країну. А тому, що — Людина, особистість, професіонал. Тому, що мають своє достойне місце в житті після війни, яка в кожного закінчується в різний час.