Якою є справжня роль АРМА в управлінні російськими активами

Нещодавно керівник проєкту TRAP AGGRESSOR Гліб Канєвський опублікував статтю на вкрай актуальну тему, присвячену конфіскованим в Україні російським активам, точніше роботі АРМА з цими активами.

Насамперед варто зауважити, що АРМА залишається відданим принципам відкритості і прозорості у своїй роботі. 

Ми вітаємо увагу громадянського суспільства та експертного середовища до нашої діяльності, яка природно зростає в умовах війни. 

Переконані, що запорукою успіхів у боротьбі на юридичному та економічному фронті з агресором є об’єднання зусиль владних інституцій та громадського сектору, усі ми – союзники в цій боротьбі. 

Водночас наша дієва зброя – об’єктивність. Об’єктивна оцінка наших можливостей, проблем, реальної ситуації. 

В цьому контексті намагання охарактеризувати АРМА в теперішній ситуації крізь призму скандальних історій з минулого є завідомо дискредитаційною стратегією, яка не дає жодної користі для розуміння поточної інституційної спроможності органу та нагальних проблем управління активами, які потребують вирішення. 

І справа "земель Ашану", і кейс із поверненням коштів за нібито підробними документами, й деякі інші резонансні епізоди є наслідками дій конкретних екс-посадовців АРМА, які нині мають статус фігурантів, підозрюваних і навіть обвинувачених у конкретних кримінальних справах. 

Натомість інституційні висновки із цих історій зроблено, у тому числі шляхом зміни законодавства. Постійна ж реанімація найбільш медійно резонансних тем ніяк не допоможе розібратися з проблемою російських активів, яка має великі масштаби і в якій роль АРМА не є визначальною. 

Як працює АРМА в умовах війни

Робота з активами рф та рб в Україні відбувається переважно у рамках двох механізмів. У межах санкційного механізму головне завдання АРМА наразі полягає у виявленні та розшуку активів підсанкційних осіб за запитами Мін’юсту. 

На сьогодні опрацьовано вже близько тисячі таких запитів, це завдання Агентство виконує зі 100% ефективністю. 

Водночас тимчасове управління стягнутими на користь держави активами за цією процедурою, згідно із законом, здійснює за рішенням уряду не тільки АРМА, але й Фонд держмайна, військово-цивільні адміністрації та державні підприємства. 

Зараз є тільки одне рішення ВАКС про стягнення активів, і в управління АРМА ці активи не передавалися. 

Інший шлях – арешт російських активів у кримінальних провадженнях та передача їх в управління Нацагентству. 

Відразу слід зазначити, що за час великої війни до АРМА не передано жодного конфіскованого активу росіян чи білорусів, тому сама назва статті Гліба Канєвського – "Що відбувається з конфіскованими в Україні активами росіян?" - є некоректною. 

Нині АРМА управляє виключно арештованими активами, які де-юре поки залишаються власністю тих же росіян. Дійсно, близько 2/3 з усіх активів, які АРМА отримало з 24 лютого, складають активи, пов’язані з агресією рф. 

Але однозначно ідентифікувати всі російські та білоруські об’єкти неможливо, оскільки в судових ухвалах не завжди є дані про кінцевих бенефіціарів, а додаткових повноважень для встановлення подібних фактів АРМА не має, це таємниця слідства. 

Агентство працює з активами, а не з фігурантами проваджень, тому об’єктивно не може надати достеменний і вичерпний перелік активів росіян. 

З лавини щоденних повідомлень правоохоронних органів про передачу в управління арештованої власності, схоже, у громадськості складається враження про багатомільярдні об’єкти, котрі можна швидко і безперешкодно конвертувати у доходи держави. Однак це хибна думка. 

В абсолютній більшості випадків суди уповноважують АРМА не продавати активи, а шукати для них управителів. Водночас серед активів переважають корпоративні права, повноцінне управління якими фактично заблоковане законодавством (АРМА тривалий час відстоює необхідність внесення змін). 

Ледь не кожен великий актив на практиці є проблемним. Наприклад, підприємство "Аерок" спочатку було передано без матеріалів для виробництва продукції, Глухівський кар’єр кварцитів – без арешту земельних ділянок, що унеможливлює управління цими об’єктами як цілісними майновими комплексами. 

Частина арештованого майна знаходиться на тимчасово окупованих територіях, багато активів є депресивними, ще частина взагалі не перебуває у цивільному обороті. 

Крім того, близько 15% судових ухвал про передачу активів потребують уточнень та роз’яснень, без яких виконати рішення суду неможливо. І це не кажучи про складну економічну ситуацію воєнного часу, коли бізнес не виявляє особливої зацікавленості в управлінні проблемними активами. 

Попри всі негативні чинники, за 5 останніх місяців АРМА оголосило понад 100 конкурсів для управителів (в середньому 1 конкурс на день). 

У результаті, обрано потенційних управителів для десятків об’єктів нерухомості в різних регіонах України, транспорту та спецтехніки, агропідприємств, Глухівського кар’єру тощо. 

Фактично передано управителям для господарської діяльності активи вартістю майже 1 млрд грн, зокрема російські торгові судна. 

Крім того, тривають конкурсні відбори для підприємств ТОВ "Аерок" та великого виробника побутової хімії у Вінниці, який належить російському власнику. 

В управління державним компаніям передано об’єкти критичної інфраструктури, лише корпоративні права яких вартують понад 900 млн грн. Водночас більше 20 тис. вагонів перебуває на зберіганні "Укрзалізниці", а "4 канал" в управлінні Держкіно. 

Як видно з наведеної інформації, АРМА обирає управителів та укладає договори управління великими та дорогими активами. Однак варто пояснити, чому це не призводить до захмарних доходів для державного бюджету. 

Хибний критерій ефективності управління 

Незважаючи на те, що серед основних функцій АРМА у сфері управління активами в законодавстві немає пункту про генерування доходів до бюджету, оцінка ефективності Агентства саме за цим критерієм є широко розповсюдженою у публічному дискурсі. 

Експерти часто вдаються до простої формули, мовляв АРМА передало в управління актив вартістю умовно 1 млрд грн, а бюджет отримує з цього 1 млн грн в місяць, отже, ефективність управління складає 0,1%. 

Втім, такий підхід не враховує, що із загального доходу, який управитель отримує завдяки використанню активу, найбільша частина – в середньому ¾ - витрачається на утримання самого активу, його ремонт, модернізацію, охорону й страхування, оплату різних послуг та заробітної плати працівникам тощо. 

Наприклад, управитель "трубою Медведчука" витрачає близько 80 млн грн на рік лише на зарплати та понад 10 млн грн на сплату податків. Крім того, певна частина отриманих з управління доходів є винагородою самого управителя за його діяльність. 

Тож бюджет отримує тільки частку з того, що приносить актив у ході його комерційного використання. 

Важливо, що завдяки діяльності управителів та витратам на утримання активів, які в річному вимірі кратно перевищують бюджет АРМА, забезпечується збереження економічної вартості арештованого майна, в чому і полягає головне завдання Нацагентства. 

Якби не діяльність органу, всі витрати на зберігання арештованої власності були б тягарем безпосередньо державного бюджету. Натомість збережене майно дає державі більше вигод після його конфіскації. 

Як конвертувати власність росіян у гроші для ЗСУ

Отже, зважаючи на реальний механізм управління арештованими активами (йдеться саме про конкурси для управителів), об’єктивно не можна розраховувати на те, що чисті надходження держави від такої діяльності можуть перетворити арештовану власність росіян на належне джерело відшкодування завданих рф збитків чи посилення обороноздатності України. 

Разом з тим, як відомо, АРМА здійснює управління також шляхом реалізації майна на торгах. Отримані від продажу кошти потрапляють на депозитні рахунки АРМА в банку, де розміщуються і передані Агентству арештовані гроші з нарахуванням на них відсотків. 

До війни держава могла отримати ці кошти разом із сотнями мільйонів нарахованих відсотків лише після конфіскації, однак подібних випадків на практиці не було. Тому АРМА запропонувало інструмент, який дає змогу отримувати користь від російських активів до конфіскації, ще на етапі арешту. 

Таким інструментом є купівля військових облігацій за рахунок арештованих коштів. Відтак, АРМА стало єдиним центральним органом виконавчої влади, який купує зазначені цінні папери, та фактично єдиним державним органом, котрий посилює обороноздатність країни завдяки продажу російських активів. 

За короткий проміжок часу Агентство вже придбало облігації на майже півмільярда гривень, на черзі купівля чергового пакету ще на 300 млн грн. 

Одночасно АРМА системно забезпечує накопичення коштів для купівлі облігацій за рахунок продажу арештованого здебільшого російського майна. 

Станом на сьогодні реалізація таких активів принесла більше 900 млн грн, що втричі перевищує доходи від продажів за всі попередні роки роботи АРМА. До того ж покупці цього майна сплачують ПДВ до держбюджету. 

Дійсно, оскільки цінні папери купуються за арештовані, а не за конфісковані гроші, скасування накладеного на них арешту зобов’яже АРМА повернути облігації або кошти від їх продажу власникам. 

Проте слід наголосити, що так як на оборону перераховуються переважно кошти від активів російського походження, є висока ймовірність їх конфіскації, а отже, ці ресурси мають перейти державі безповоротно. 

Таким чином, АРМА знайшло та вдало реалізує механізм прямої підтримки бюджету і армії в умовах війни. 

А синергія правоохоронної та судової систем у вигляді появи вироків про конфіскацію та збільшення випадків передачі в АРМА арештованих російських коштів здатна суттєво посилити ефект від цього механізму. 

Реєстр арештованих активів 

Однією з важливих функцій АРМА є формування та ведення Єдиного державного реєстру активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні. 

Із самої назви випливає, що йдеться не тільки про облік активів, переданих в АРМА, а про всі арештовані об’єкти, яких в Україні у багато разів більше. Тому Реєстр є складною базою даних, інтегрованою з іншими реєстрами, які, у свою чергу, постійно змінюються. 

Тож для повноцінної роботи цієї системи важливі не тільки зусилля АРМА, але й тісна координація інших органів, у тому числі їх політична воля. 

Так чи інакше, сьогодні діє урядовий план заходів, який передбачає кроки і терміни запровадження Реєстру у промислову експлуатацію, і цей план буде виконано. 

Щодо обмеження доступу до Реєстру, то це не вигадка АРМА, а виконання постанови Кабміну та рекомендацій СБУ на період дії воєнного стану. Аналогічні заходи у тій чи іншій мірі реалізували всі розпорядники реєстрів та баз даних, зокрема наразі доступ закрито також до карти Держгеокадастру, Реєстру декларацій, Реєстру юридичних та фізосіб тощо. 

Не відповідає дійсності твердження про неповний та безсистемний характер наповнення Реєстру арештованих активів, оскільки до нього регулярно вносяться дані про всі передані в АРМА активи, для цього в Агентстві працює окремий структурний підрозділ. 

Незважаючи на тимчасове обмеження доступу до Реєстру, інформація про діючих управителів активами, а також про доходи бюджету від управління є відкритою та постійно публікується на офіційному вебсайті АРМА. Понад те, АРМА завжди сприяє розміщенню цієї інформації у ЗМІ. 

***

На початку своєї статті про АРМА керівник TRAP AGGRESSOR не оминув увагою тему, яка чи не найбільше асоціюється з АРМА протягом років – Межигір’я. 

Управління цим активом і справді перетворилося на кількарічний марафон з вирішення комплексу проблем та зміни підходів до менеджменту. Однак у підсумку АРМА спільно з правоохоронцями та урядом розв’язало гордіїв вузол. 

Нині завершено повну інвентаризацію всього майна резиденції та погоджено клопотання про створення на її території парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. 

Низка важливих об’єктів у Межигір’ї – лабораторія з аналізу якості ліків і медичних виробів, вертолітний майданчик та кінологічний центр – відтепер повноцінно використовуватимуться профільними державними установами та органами правопорядку в інтересах держави, АРМА поступово оголошує відповідні конкурси та укладає договори управління. 

Приклад Межигір’я є гарною ілюстрацією того, наскільки тривалим і складним процесом є управління проблемними активами. Але одночасно це демонструє й те, що навіть найскладніші кейси можуть бути успішними, якщо над системними проблемами скоординовано працює система, а не одне відомство. 

Тому завершимо тією ж думкою, з якої почали: у протистоянні агресору усі сторони – органи влади, правоохоронна і судова система, громадянське суспільство – мають виступати єдиним фронтом, оцінюючи спільні виклики і цілі максимально зважено та об’єктивно.