Як нові логістичні угоди з ЄС допоможуть Україні

Літо в економічній історії України запам’ятається двома революційними подіями.

У червні стало відомо про підписання транспортного "безвізу" з країнами ЄС, а в серпні – про початок запровадження митного "безвізу".

Хоча ці процедури стосуються різних напрямів, мета в них одна: удосконалити логістичні зв’язки України зі світом. Є всі шанси виконати це завдання.

Дозволи не потрібні

Транспортний "безвіз" – це скасування вимоги про отримання дозволів на перевезення вантажів у Євросоюз чи територією країн ЄС. Як це працювало раніше? Український перевізник отримував спеціальний міжнародний дозвіл на транзит і перевезення вантажів територією країн ЄС чи інших держав.

Таких дозволів видавали обмежену кількість – сотні тисяч. Це може здатися великою цифрою, але насправді в індустрії перевезень це скромні показники.

Дозволи на транзит та перевезення завжди були для України якщо не болючою, то проблемною історією. Наприклад, у 2021 році наша країна відчувала нестачу таких документів з боку 23 з 27 країн Євросоюзу.

Ба більше, деякі члени ЄС поступово знижували кількість дозволів. Польща, наші двері до Євросоюзу, у 2018 році надала 200 тис квот, а у 2020 році – менш ніж 165 тис. Через це, за даними Німецько-української промислово-торговельної палати, Україна з 2018 року втратила 500 млн євро.

Зараз українська логістична індустрія може забути, принаймні на рік, про таку річ як дозвіл на міжнародні перевезення. Крім того, спеціальна угода з ЄС спрощує ще одну норму: наявність посвідчення міжнародного зразка.

Єдина електронна система

Митним "безвізом" неформально називають приєднання України до двох конвенцій: про процедуру спільного транзиту та про спрощення формальностей у торгівлі товарами. Головний наслідок такого кроку – підключення країни до електронної системи The New Computerised Transit System (NCTS).

Цей IT-продукт використовується в Євросоюзі та низці інших країн з 2006 року.

Завдяки підключенню до цієї системи українські перевізники використовуватимуть єдину декларацію для переміщення товарів між 36 державами світу: членами ЄС, Великою Британією, Туреччиною, Сербією, Північною Македонією, Ісландією, Норвегією, Ліхтенштейном та Швейцарією.

Крім того, ця система активізує дію українських фінансових гарантій у цих країнах, а також дає можливість певним підприємствам відправляти та отримувати товари на своєму підприємстві без заїзду на митні термінали.

Менше зайвих дій, більше ефективності

Ці логістичні нововведення потрібно розглядати на двох рівнях: з точки зору бізнесу та економіки держави. Для компаній, орієнтованих на експорт чи перевезення, два "безвізи" – це серйозна лібералізація і спрощення умов праці.

Після скасування дозволів на перевезення український бізнес отримав можливість краще прогнозувати обсяги перевезень. Тепер у компаній, зокрема у нашої, є розуміння, скільки перевезень і коли можна буде здійснити.

Це впливає на ефективність логістики та її вартість, суттєво збільшує кількість потенційних перевезень, а отже, допомагає бізнесу розвиватися.

Інновації на митниці роблять правила гри більш прозорими та простими. Нова система знижує рівень бюрократії і притаманні митниці корупційні ризики. Усе це – потужний поштовх для бізнесу, що особливо важливо під час війни.

Приєднання України до NCTS впливає на час перевезень та їх ефективність. Світовий банк у 2011 році з'ясував, що зменшення кількості процедур прискорює потік товарів і підвищує ефективність використання транспорту.

Зрештою, дослідники порахували, що NCTS у середньому в Європі заощаджувала компаніям 30 хвилин на кожному перевезенні та щорічно близько 132 млн євро завдяки зменшенню витрат на оплату праці.

Фактичний Євросоюз

Нові "безвізи" важливі не тільки економічно, а й політично.

Зробимо ретроспективу: після початку великої війни Україна приєдналася до спільної європейської електромережі та Міжнародного енергетичного агентства, отримала зелене світло на приєднання до Банку розвитку Ради Європи, домоглася скасування мит на експорт продукції, отримала митний і транспортний "безвізи", зрештою, стала кандидатом у члени Євросоюзу.

З точки зору міждержавних зв’язків Україна вже стала – десь повністю, десь частково – неформальним членом ЄС. Кожний крок у бік гармонізації законодавства наближає нас до омріяного членства в європейській родині.

Якщо країна працює за логістичними правилами Євросоюзу, має транспортні угоди, як у Євросоюзі, стає членом енергетичної системи Євросоюзу, то це – повноцінний член того самого Євросоюзу, ні більше, ні менше. Зрештою, справа буде лише за оформленням членства.