Що не так із новим концептом процедури банкрутства?

Усі порядні люди знають, що борги треба повертати. Звісно, трапляються різні життєві ситуації, і повернути взяте в позику не завжди можливо. 

Саме для таких випадків в ідеалі й повинна існувати процедура банкрутства. Але є одне "але". 

На жаль, суспільство наше недосконале. І поруч із людьми порядними живуть люди не дуже порядні. Є і такі, хто має можливість повертати борги, роблять усе для того, аби їх не повертати.

Окрім того, що від такого підходу потерпають кредитори, у т.ч. банківська система, це впливає і на життя пересічних громадян. На доступ до дешевої іпотеки, до споживчих кредитів, таких банківських "плюшок", як кешбек і пільговий кредитний період.

Нагадаю, 1 червня народні депутати підтримали в першому читанні законопроєкт № 4409, що стосується змін до процедур банкрутства. 

Впровадження норм цього законопроєкту має перспективи значно погіршити стан банківської системи та допомогти непорядним людям не повертати свої борги.

Пояснюю, що з цим документом не так.

Кредиторів позбавляють права визначати умови продажу майна банкрута 

Законопроєкт передбачає проведення повторного аукціону з продажу майна боржника з можливістю зниження початкової ціни, але без визначення граничної вартості такого майна.

Новація усуває кредиторів від визначення умов продажу майна боржника. Наразі пропонується наділити такими повноваженнями арбітражних керуючих і суд. 

Хоча чинний Кодекс у цьому питанні віддає ключову роль саме кредиторам, оскільки вони найбільше зацікавлені в реалізації майна за найвищою ціною і не допустити його продажу за безцінь. 

Така пропозиція законопроєкту поверне старі "схеми", за якими майно можна буде реалізувати за символічною ціною в 1 гривню чи 1 копійку. 

А відхід від погодження забезпеченим кредитором умов продажу спрямований на створення конфлікту інтересів, судових спорів і затягування реалізації майна, що жодним чином не пришвидшить процедури банкрутства.

Навпаки, строки судового розгляду цього питання будуть значно довші, ніж погодження умов продажу майна кредитором. Водночас відсутність консенсусу сторін із високою ймовірністю означатиме оскарження цього питання в апеляційному та касаційному порядку. 

У результаті: мінус ефективність, плюс потенційна корупційна складова.

Повернення невиправданих норм, що створювали можливості для зловживань

А саме: позбавляє комітет кредиторів і забезпеченого кредитора права визначати (погоджувати) умови торгів та склад лотів та надає право арбітражному керуючому здійснювати продаж майна банкрута у вигляді єдиного майнового комплексу.

На сьогодні надання згоди на продаж майна, формування лотів та визначення умов продажу майна боржника делеговано комітету кредиторів (ч. 8 ст.48 Кодексу) та забезпеченим кредиторам. 

Отже, пропонована норма призведе до звуження прав комітету кредиторів, забезпечених кредиторів та зловживань з боку арбітражних керуючих. 

Крім того, відновлення таких повноважень укотре поверне у вітчизняну практику схему формування лотів із майна банкрута таким чином, щоб максимально зменшити попит на це майно. 

Наприклад, із таким нововведенням з'явиться можливість виставити на аукціон в одному лоті об’єкти нерухомого майна, розташованого в різних регіонах із різним цільовим призначенням, або внести до лоту неліквідне майно і штучно знизити вартість цінних активів, що є у складі єдиного майнового комплексу. 

Ці дії спостерігалися на практиці до введення в дію Кодексу та були спрямовані на викуп усіх активів боржника його ж бенефіціаром за далекими від ринкових і конкурентних умов. 

Відтак, ця ініціатива означатиме повернення "сірих" схем у банкрутство, формалізації формування лотів, приховування цінного та цікавого майна для покупців серед непотребу, а також до штучного зниження вартості активів у складі ЄМК та їх продажу не за ринковою вартістю.

Більше грошей арбітражному керуючому

Законопроєкт пропонує зобов’язати кредиторів сплачувати основну винагороду арбітражного керуючого ще й за рахунок коштів, виручених від продажу заставного майна, незалежно від погашення вимог кредиторів і строку процедур банкрутства. 

Тобто практично пропонується встановити безумовний обов’язок кредиторів, по суті, в примусовому порядку сплачувати винагороду арбітражного керуючого за весь період тривалості процедур банкрутства, незалежно від результатів його діяльності, а він, до речі, має статус самозайнятої особи. 

Тобто адвокати, нотаріуси, приватні підприємці самостійно забезпечують результативність своєї роботи активною діяльністю та якістю наданих послуг, а арбітражний керуючий тепер отримуватиме дохід незалежно від того, працює він чи ні. Просто за те, що він такий є. 

Така пропозиція законопроєкту призведе до того, що забезпечені кредитори де-факто стануть спонсорами процедури, а в арбітражних керуючих буде відсутня зацікавленість у пошуку інших активів боржника та оперативному русі справи (іншими словами, чим довше триватиме процедура, тим більшу суму щомісячної винагороди арбітражному керуючому можна "заробити" за рахунок коштів, виручених від продажу заставного майна). 

Тобто, пропонована ініціатива спрямована на зменшення суми коштів, які отримують забезпечені кредитори в процедурах банкрутства, що негативно впливатиме на можливість здешевлення кредитування бізнесу. 

Враховуючи, що на сьогодні у забезпеченого кредитора відсутнє право голосу в засіданнях зборів та комітету кредиторів, отже він не впливає на хід справи, вибір арбітражного керуючого, погодження його звітів та результатів роботи, тому оплата за рахунок забезпеченого кредитора основної винагороди арбітражного керуючого є безпідставною.

Крім того, законопроєкт передбачає ще й збільшення в два рази (з 5% до 10%) додаткової грошової винагороди арбітражного керуючого від вартості стягнутого на користь боржника майна, яке на день відкриття провадження у справі перебувало у третіх осіб. 

Враховуючи, що після реалізації витребуваного майна з виручених сум йому виплачується додаткова винагорода 3% (тобто, разом буде вже 8%) та покривається основна винагорода і витрати, тому підняття в два рази відсотку додаткової винагороди не вбачається доцільним.

Також законопроєкт скасовує обов’язковість погодження арбітражним керуючим із забезпеченим кредитором умов про витрати, пов’язані з утриманням, збереженням та продажем заставного майна, які підлягають відшкодуванню з коштів, отриманих від реалізації такого майна. 

Хоча на практиці частими є випадки неузгоджених та надмірних, у т.ч. невиправданих, витрат арбітражного керуючого на утримання, збереження та продаж заставного майна (які неспівмірні з вартістю майна, ринковими цінами, практикою). 

Будь-які додаткові витрати з вартості реалізованої застави зменшують суму коштів, які отримують кредитори, а тому обов’язковим має бути погодження таких витрат заставним кредитором.

Втрата незалежності арбітражного керуючого

Положення про призначення арбітражного керуючого за заявою кредитора або боржника-фізичної особи "вбиває" незалежність арбітражного керуючого.

Адже ризик того, що цей арбітражний керуючий буде упередженим, — високий. І це, у свою чергу, ставить інших кредиторів і боржника у вразливе становище та створює суперечності між положеннями Кодексу щодо конфлікту інтересів.

Доречно забезпечити вибір незалежного арбітражного керуючого на старті процедури, коли лише формується реєстр вимог кредиторів і вирішується доля боржника (ліквідація чи санація). 

Тобто, на початку процедури арбітражний керуючий в першу чергу має діяти максимально неупереджено та повинен об’єктивно та неупереджено здійснити функцію з формування реєстру кредиторів, які надалі зможуть приймати рішення і щодо подальшої процедури, і щодо кандидатури арбітражного керуючого.

Інші важливі деталі

Ще одне малоефективне рішення полягає в наданні права арбітражному керуючому проводити збори та комітет кредиторів. 

Оскільки в цьому випадку кредитори можуть не отримати можливості складати протокол і контролювати голосування, що дасть змогу легко фальсифікувати сам факт зборів чи результати. 

Розподіл коштів між кредиторами лише в разі наявності коштів для задоволення всіх вимог однієї черги — зміни сприятимуть накопиченню коштів на рахунку боржника та зволіканню з погашенням вимог кредиторів, зменшенням розміру вимог, що можуть бути задоволені через "проїдання" коштів на винагороду та витрати арбітражного керуючого.

Передача майна, виявленого після ліквідації державі або територіальній громаді

Така норма законопроєкту аж ніяк не захищає права кредиторів. Виявлення майна може бути підставою для перегляду рішень у справі за нововиявленими обставинами, натомість передача активів у власність територіальної громади позбавить таку можливість сенсу і порушить законні інтереси кредиторів.

Скорочення строку (з трьох до двох років), за який боржник має подавати декларацію про свій майновий стан при відкритті процедури банкрутства фізичної особи. 

Вважаємо, що обов’язок боржника розкрити перед кредиторами і судом повну і достовірну інформацію про майновий стан своєї сім’ї за останні 3 роки, що передують відкриттю справи, має залишитись незмінним.

Як бачимо, причин для того, щоб не підтримувати документ в нинішньому вигляді, більше ніж достатньо.

Необхідно доопрацювати законопроєкт для забезпечення збалансованих і ефективних рішень. 

Саме тому Незалежна асоціація банків України готова запропонувати співробітництво та надала експертні пропозиції як не допустити розбалансування процедури банкрутства та звуження прав кредиторів профільному комітету Верховної Ради. Сподіваємося на плідну співпрацю!