Екологічна модернізація промисловості: скільки ще чекати українцям на чисте повітря?

Сьогодні в десятках українських міст триває боротьба. Боротьба за можливість дихати чистим повітрям, мати чисті водойми та річки, не потерпати від накопичення відходів. 

З одного боку протистояння – мільйони українців: мешканці Маріуполя, Дніпра, Запоріжжя, Кам’янського, Харкова,  Кривого Рогу та інших промислових міст,  які щодня потерпають від надмірного промислового забруднення. 

З іншого – потужне промислове лобі, для якого на першому місці, вочевидь, прибутки, а життя та здоров’я українців – десь, на жаль, наприкінці списку.

Станом на сьогодні, за даними аудиту Державної інспекції енергетичного нагляду України 68 з 75 енергоблоків теплоелектростанцій експлуатується понад проєктний термін. 

13 років минуло з часу затвердження технологічних нормативів модернізації для енергетичного сектору, 11 років з введення перспективних нормативів по викидах коксохімічного та 9 років  агломераційного виробництв української промисловості.

Чи можемо ми констатувати що в Україні відбулася велика модернізація? На превеликий жаль, ні. 

За 13 років найбільші промислові забруднювачі не поспішали екологічно модернізувати власні активи. І як наслідок, необхідної модернізації зазнала менш ніж третина виробництв. 

При цьому ступінь зносу промислових потужностей з кожним роком лише зростає і сьогодні вже доходить до критичної межі – 70%. 

Так само невпинно продовжує зростати і кількість смертей: більше 50 000 українців щороку завчасно йдуть з життя через забруднене повітря.

Наша мета, переконаний, як і мета свідомого та відповідального бізнесу (якого, на жаль, меншість) — розірвати це коло хвороб і смертей, надати реальний старт модернізації технологічних ланцюгів та дати українцям можливість дихати чистим повітрям.

Які кроки необхідно здійснити?

Не треба нічого вигадувати. Всі найкращі рішення  вже давно закладені  Європейською директивою 2010/75/ЄС "Про промислові викиди" (інтегроване запобігання та контроль забруднення).

Команда Міндовкілля зробила крок до системного захисту українських громадян від надмірного забруднення довкілля промисловістю. Спільно з європейськими фахівцями ми розробили та подали на розгляд Парламенту законопроєкт № 4167 "Про запобігання, зменшення та контроль забруднення, що виникає в результаті промислової діяльності", який імплементує більшість положень директиви 2010/75/ЄC. 

Цим законодавчим актом ми плануємо запровадити в Україні визнані європейські нормативи та підходи до регулювання промислового забруднення.

Цей законопроєкт, один з найважливіших для довкілля, вже двічі виносили для голосування в першому читанні в залу парламенту. Перший раз він зіткнувся з потужним промисловим лобі в Верховній Раді України. В другий – виявився не прохідним через недостатню кількість депутатів в залі наприкінці пленарного засідання в п'ятницю.

Серед дискусійних тем  навколо законопроєкту є: термін відступу, який промисловість може отримати для проведення модернізації, умови відступу та прив'язка до НДТМ — найкращих доступних технологій та методів управління, які є єдиними для всієї Європи і слугують так званим "дороговказом" для бізнесу в питаннях модернізації.

Впровадження українським бізнесом НДТМ за підрахунками розробників законопроєкту дозволить значно зменшити викиди забруднюючих речовин в Україні вже у наступні 4-12 років. 

Але, про все по черзі...

12 років на модернізацію складних виробництв — невже замало? 

Повернімось на десяток років назад у ретроспективу модернізації промисловості за українськими нормативами. Зокрема, наказом, тоді ще Мінприроди від 29.09.2009 № 507 було затверджено нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин від коксових печей і встановлено норматив, який і на сьогодні значно м’якший за відповідний європейський. 

Тобто підприємства мали 11 років, аби досягти зменшення рівня промислових викидів на коксохімічному виробництві. 

Чи були зроблені ефективні та результативні кроки підприємствами?  На жаль – ні. За 11 років модернізації не зазнала навіть третина джерел викидів. 

Тільки через 8 років після затвердження нормативів, лише одне!!! підприємство почало реконструкцію і планує її завершити у цьому році. Друге велике підприємство, яке є одним з найбільших забруднювачів, ще навіть не розпочало реконструкцію.  

Більше того, термін модернізації на вимогу бізнесу відклали до 1 січня 2021 року, проте згодом  їх знову перенесли, тепер через Covid-19.

Для енергетичного сектору, який є одним із найбільших забруднювачів атмосферного повітря, ще 2008 року було передбачено технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин із теплосилових установок. 

Саме ці нормативи закладали фундамент для поступової модернізації. 

Загалом, впродовж 2008-2018 років, на той час ще Мінекології було затверджено технологічні нормативи для 12 типів устаткування, з поетапним переходом на нормативи, наближені до європейських. Термін переходу більш ніж тривалий – понад десять років, з урахуванням найкращих доступних технологій.

Легко обіцяти, та важко виконувати

Який результат виконання модернізаційних зобов'язань промисловістю? Фактично жодного. Аудитори стверджують — технічний стан обладнання у галузях електроенергетики та теплопостачання наближається до критичного через високий ступінь зношеності і є джерелом підвищеної техногенної небезпеки. 

Зокрема, на більшості електростанцій давно вичерпано терміни експлуатації обладнання. У незадовільному стані 95% розподільчих електричних мереж, які безпосередньо живлять споживачів. 

Станом на 1 жовтня 2020 року згідно зі звітом НЕК "Укренерго" всі енергоблоки теплових електростанцій України вже відпрацювали свій парковий ресурс і їх подальша експлуатація пов’язана з підвищеним ризиком аварій. 

Однак сьогодні, від промислових лобістів ми знову чуємо стинання щодо чергового перенесення встановлених строків. Їх головний аргумент: Європа, начебто мала набагато більший термін часу для модернізації. 

І тут одразу хотів би нагадати, що між українським та європейським підходом до ведення бізнесу – колосальна різниця, я би навіть сказав – прірва. В той час, як європейці проводили обов’язкову модернізацію промисловості, в Україні, правдами й неправдами її намагалися уникнути. Це суть бізнесу. 

Якщо можна працювати в розмитих рамках  – бізнес буде в них працювати і не буде витрачати кошти на те, що на думку власників та керівників можна відкласти, особливо якщо можна уникнути і відповідальності. 

Якби ми мали більш жорсткі та безапеляційні умови модернізації, то за понад 10 років, можна було б що два — три роки виводити 20% виробничих потужностей для реконструкції. 

Адже світові ціни на українську промислову продукцію завжди мали тенденцію до зростання, за винятком певних кризових періодів, особливо, якщо йдеться про сировинні продукти. 

Сьогодні прибутки окремих підприємств сягають астрономічних в українських реаліях сум.  Який відсоток цих коштів витрачається на модернізацію? М'яко кажучи, критично недостатній.

Модернізація. Бути чи не бути?

12 років! Близько 12 років на модернізацію закладає законопроєкт №4167. За цей час, акумулюючи фінансовий ресурс, демонструючи Європі  прагнення до гармонізації і спільних ринків та, таким чином, відкриваючи  можливості інвестицій та  кредитів, проводячи поступові ремонти виробничих потужностей – реально здійснити масштабну модернізацію.

В будь-якому випадку, хотів би ще раз наголосити на тому,  що мартенівські печі, зразка кінця XIX століття не можуть працювати в Запоріжжі  із захмарними викидами, що перевищують всі чинні українські "поблажливі" нормативи. 

Власники цих підприємств у будь-якому випадку повинні приймати зважені рішення і будувати сучасне виробництво.

Чи побачить українська промисловість європейські НДТМ?

Законопроєкт передбачає, що бізнес отримуватиме довкільні дозволи, спочатку за нормативами, які діють в Україні. 

Найоптимістичніший сценарій нині такий: європейські НДТМ (найкращі доступні технології та методи управління) вступатимуть в силу лише за 4 роки. Звісно, підприємства звертатимуться до Міндовкілля або до Кабінету Міністрів (визначить законодавець), демонструватимуть свою економічну спроможність та план модернізації і на основі оцінки цих даних в порівнянні з шкодою довкіллю буде прийматись рішення про можливий відступ. 

Оскільки процедура буде повністю оцифрована, такий сценарій абсолютно чесний та прозорий як для учасників дозвільного процесу так і для громадськості.

В той же час точаться дискусії про те, що Україна має скасувати прив’язку до європейських нормативів, або взагалі винайти власні "українські НДТМ". 

В подібних рішень один фінал  — наступне покоління українців втратить можливість жити в сучасній та чистій європейській країні, дихати чистим повітрям, купатися в чистій річці та не потерпати від промислових відходів.

Умови відступу: чому їх немає в законопроєкті?

Головні скарги бізнесу, що у законопроєкті відсутні умови відступу щодо впровадження НДТМ. Позиція Міндовкілля чітка і зрозуміла: основна умова надання відступу транспонована з ЄС: коли досягнення нормативів, визначених у висновках НДТМ призведе до непропорційно високої вартості порівняно з перевагами для довкілля, що і закріплено у законопроєкті. 

Натомість методики розрахунків, оцінки та розгляду відступу мають  бути опрацьовані на рівні підзаконних актів, які обговорюватимуться у встановленому законодавством порядку. 

І наостанок – наслідки

Бізнесу, який опирається необхідній модернізації, вже вдалося затягнути схвалення законопроєкту №4167 майже на рік. 

Поки тривають дискусії, модернізувати промисловість чи відкладати на десятки років цю саму модернізацію, в Україні вже сьогодні через забруднене повітря, в окремих регіонах, діти народжуються із важкими хворобами. 

За даними багаторічних спостережень Центру медичної статистики обласної лікарні ім. Мечнікова у Кривому Розі, які є у розпорядженні ГО "Досить Труїти Кривий Ріг", було  виявлено кореляцію між показниками захворюваності населення міста та факторами забруднення довкілля: кількість онкологічних захворювань збільшується через забруднення повітря важкими металами та іншими токсичними речовинами, такими як оксиди азоту і органічні сполуки.  

Згідно з методикою розрахунку медико-екологічного коефіцієнта для встановлення витрат місцевих рад на охорону здоров’я населення міст обласного підпорядкування і сільських районів Дніпропетровської області, для Криворізького регіону вплив екологічного фактору в причинах захворюваності оцінюється в 37%. 

Якщо відмотати плівку на 10 років назад і уявити, що найбільші промислові забруднювачі тоді розпочали процес модернізації, сьогодні Україна не мала б один з найвищих рівнів забрудненого повітря в Європі. 

Ми б не ховали щороку понад 50 000 наших громадян, які передчасно йдуть із життя через забруднення атмосферного повітря, а країна б не втрачала через це 6% ВВП. А це – близько 250 мільярдів гривень. Для розуміння, така сума дорівнює річному бюджету МОЗ України, або половині річного бюджету Пенсійного фонду України.