Кошти на програму соціально-економічного розвитку – політична корупція

Бюджетний рядок "Субвенції на соціально-економічний розвиток регіонів" завжди був темою з корупційною складовою.

До 2014 року уряд розподіляв цю субвенцію винятково в ручному режимі і винятково лояльним депутатам.

Субвенція за областями не вирівнювалася. Так, Єнакієвому могли дати бюджетних коштів більше, ніж на всі області Західної України.

Фактично це завжди була подачка мажоритарним депутатам, щоб ті голосували за потрібні закони. Схема проста: депутат вписував об'єкти, які він прагнув збудувати, чи товари, які він хотів купити для свого округу. Усі забаганки складалися докупи і розпорядчим документом уряду відправлялися в області.

Там депутат знаходив підрядників, які мали виграти тендер. Об'єкти будувалися, вдячні люди дякували депутатам, люб'язні ЗМІ радісно розказували, кому потрібно цілувати руки. Підрядники ж могли ділитися частиною прибутку – "відкатом" – з тим, хто "підігнав" замовлення.

Парадокс у тому, що субвенцію підписує прем'єр. Хрестоматійний приклад: субвенція виділена на округ депутата, на міську ТЕЦ, яка в оренді у батька депутата. Ви скільки завгодно можете кричати про корупцію, але де-юре зв'язку тут ніякого. Гроші ж виділив не депутат, а уряд. Значить, ніяких карних справ.

Були й кумедні випадки: народний депутат на кошти субвенції в усі сільради купив однакові газонокосарки, а в усі школи округу – однакові мікроскопи.

При Яценюку та Гройсману запрацював Державний фонд регіонального розвитку. Здавалося б, така субвенція стала непотрібною: комісія на конкурсі за визначеними критеріями визначає проєкти-переможці. Але й уряди часів Порошенка не змогли закрити тему субвенції. Інакше в депутатів з мажоритарних округів не було достатньої мотивації голосувати за бюджет.

Нічого не змінилося і після приходу Зеленського. Навіть більше – політичний підтекст цієї субвенції вилазить ще сильніше. 2020 рік – перший повністю самостійний бюджетний рік нової влади. Повнота влади у Зе-команди не викликає питань: монобільшість у парламенті, свої уряд та генпрокурор.

Бюро аналізу політики дослідило, як нова влада, голосів членів фракції якої вистачало для ухвалення державного бюджету, розподілила гроші субвенції соціально-економічного розвитку. Експерти побачили кричущі речі.

У лютому 2020 року вийшла постанова уряду №160.

Згідно з нею, субвенція розподілялася між областями та Києвом з дотриманням таких критеріїв: 80% коштів – з урахуванням чисельності населення регіонів, 20% – з урахуванням рівня соціально-економічного розвитку регіонів відповідно до показника валового регіонального продукту (ВРП) в розрахунку на особу.

Беремо 80% від загальної суми субвенції 2020 року, 1,7 млрд грн, і маємо 1,36 млрд грн. Ділимо ці кошти пропорційно до кількості населення в регіонах. Виходить 32,5 грн на людину. Так і було, і тут – перший цікавий момент.

У даних Держстату кількість населення Донецької та Луганської областей вказана разом з жителями окупованих територій. Тобто Пушиліна і його бойовиків теж врахували. Тому Донецькій області переказали 134 млн грн, Луганській – 69 млн грн. Це наче правильно, але існує й протилежна думка.

Інші 20% коштів мали ділитися відповідно до показника ВРП. Області з нижчими показниками повинні були отримати більше коштів, з вищими – менше.[BANNER1]

Тут теж щось пішло не так. У сусідніх Житомирській та Хмельницькій областях приблизно однакова кількість населення, але різний ВРП. У Хмельницькій області – нижчий, ніж у Житомирській. Отже, перша область мала отримати більше, ніж друга. Результат – 40,7 млн грн і 59 млн грн відповідно.

Також незрозуміло, чому Рівненська область, маючи низький показник ВРП, отримала мінімальні 37 млн грн. Натомість Дніпропетровська і Полтавська області, маючи більш ніж у півтора разу вищі показники ВРП від середнього, додатково отримали 66 млн грн і 24 млн грн відповідно.

Майже не отримали грошей, окрім тих, що передбачені розподілом пропорційно до населення, Волинська, Донецька, Луганська, Львівська, Рівненська та Хмельницька області. Луганська та Донецька області – зрозуміло, скаже хтось. Їм дісталося забагато за розподілом згідно з кількістю жителів.

Однак у вдумливих людей може виникнути смілива гіпотеза: а що як кількість грошей субвенції пов'язана з кількістю лояльних до влади депутатів?

Тоді все стає логічним. Кількість остаточної суми субвенції чітко корелюється з кількістю мажоритарників від "Слуги народу" та групи "Довіра" в областях і з економічним становищем регіонів це жодним чином не пов'язано.

Ось кілька суворих прикладів. Вінницька область отримала 57,6 млн грн, а там три мажоритарники від СН і три від "Довіри". Житомирська область отримала 59 млн грн, а там п'ять мажоритарників від СН та один від "Довіри". Одещина отримала 79,7 млн грн, а там вісім мажоритарників від СН. Полтавщина отримала 69,3 млн грн, а там шість мажоритарників від СН та один від "Довіри".

Тобто маємо чітку закономірність. Донецька і Луганська області недоотримали, бо там мало слуг-мажоритарників. Те саме з Рівненською і Хмельницькою.

Цікавіше з Львівщиною і Волинню. Там мажоритарників від СН та "Довіри" мало, але, відповідно до базового розподілу пропорційно населенню, туди не могли виділити менше, ніж 81 млн грн і 33 млн грн відповідно. Їх виділили, але розпорядниками коштів субвенції у цих областях стали не депутати.

Справді, хто ж дозволить хвалитися бюджетними коштами чужим? Навіть якщо вони, як на Волині, люди, не чужі Ігорю Валерійовичу Коломойському і входять до групи "За майбутнє!". Чи не тому в грудні 2020 року новообрана Волинська обласна рада висловила недовіру голові Волинської ОДА Юрію Погуляйці?

У Львівській області – і поготів. Не депутатам же з "Європейської солідарності" давати ділити гроші! Отже, головним критерієм уряду при розподілі 20% цієї субвенції був не стан справ в областях, а кількість лояльних депутатів.

Скоріше за все, було так: кожен депутат мав право написати забаганок у межах 10 млн грн. Є спеціалісти, які використали цю можливість до останньої копійки. Хтось отримав на свій округ 8-9 млн грн, а хтось не отримав нічого. Отже, у середовищі "слуг" теж все непросто: там є і рівні, і рівніші.

Гіпотезу можна вважати доведеною: субвенція на соціально-економічний розвиток у регіональному вимірі розподіляється лояльним до влади депутатам.

У 2021 році на неї заплановано аж 6 млрд грн, але прибирається норма про обов'язковість критерію розподілу 80% коштів з урахуванням чисельності населення регіону. Тепер у нелояльні області можна взагалі нічого не давати.

Відповідно до закону про державний бюджет, Мінфін повинен утворити комісію з розподілу цієї субвенції. Тепер до неї входитимуть народні депутати – члени бюджетного комітету. Їх мусить бути не менше 50% складу комісії.

Пропозиції щодо об'єктів і заходів, що фінансуватимуться за кошти субвенції, комісії надаватимуть народні депутати та облдержадміністрації.

Тобто політична корупція, а саме піар за бюджетні кошти глав ОДА та близьких до Зеленського народних депутатів, набере ще більших обертів. Ми фактично повернулися в цьому питанні у 2013 рік. Це зрада чи перемога?