Шкідливі міфи, що заважають українському бізнесу підкорити Африку

За оцінками Світового банку, найближчі десятиліття стануть добою Африки. Сьогодні економіка африканських країн зростає, навіть попри пандемію і світову кризу, а Ефіопія вже кілька років показує стабільне зростання ВВП 7-8% на рік

Коли 8 років тому я вирішив налагодити експорт українських добрив на африканський континент, знайомі намагалися мене відмовити. 

Аргументи дорослих і успішних бізнесменів нагадували мені рядки з дитячого віршика Чуковського: "Маленькі діти! Ні за що на світі, не ходіть в Африку, в Африку гуляти!"

Насправді мало хто з моїх співвітчизників-бізнесменів, як тоді, так і тепер, хоч щось знав про реальний стан справ і розвиток економіки африканських країн.

Досвід роботи в країнах африканського континенту дозволяє мені стверджувати: міфи заважають нам реалізовувати наші експортні можливості.

Міф про небезпеку

Донині для багатьох українців африканські країни асоціюються з революціями, повстанцями, нестабільністю і голодом. 

Утім, інформація, актуальна для середини 70-х, далека від реальності. Військові конфлікти хоч і трапляються, але це ніяк не впливає на таких стратегічних інвесторів, як Китай, США, Велика Британія, РФ.

В африканських столицях і прогресивних містах абсолютно безпечно. Там інвестують у сучасне оснащення міської поліції та камери спостереження. 

Якщо порівняти якість інфраструктури і міський комфорт в Абуджі, столиці Нігерії, та Києві, українська столиця виявиться менш комфортним і безпечним.

Як і всюди, є небезпечні райони й в Абуджі. Але переважно жителі африканських країн миролюбні. Завдяки розумному підходу до власної безпеки та вмінню спілкуватися з людьми можна мінімізувати будь-які ризики потрапити в неприємності.

Головне ― не порушувати простих правил: не йти в нетрі, не лізти на рожен, поводитися стримано. До того ж, якщо ти білий і бізнесмен, найчастіше африканці вважатимуть, що за тобою стоїть потужне прикриття. І просто пограбувати тебе на вулиці ніхто не наважиться. 

Але от у барах не варто вихвалятися розмірами свого бізнесу. В Африці краще бути стриманим, скромним та обачним.

Міф про відсталість

Доволі часто від українських політиків я чую фразу: "ми ж не африканці". Існує міф про нашу перевагу. 

Він ґрунтується на тому, що ми нібито більш розвинені. Насправді африканські країни здебільшого мають позитивну динаміку розвитку економіки й індексу людського розвитку.

В Африці великий попит на освіту. Університетів мало, а охочих вчитися багато.

Що це означає для нас? У нас ще залишилися ефективні напрацювання з нашого індустріального минулого. Їм немає місця на західних ринках, а от в Африці вони потрібні. 

Африканці не мають своїх досягнень у фундаментальних галузях, таких як хімія, фарміндустрія, ІТ, машинобудування, проєктний інжиніринг.

Чим круті українці й досі? У нас є інженерні компетенції: ми вміємо будувати мости, складні інфраструктурні об'єкти. Цього нас вчили десятиліттями. 

Африканці не мають такого досвіду. У багатьох країнах Африки нині бурхливо розвивається сільське господарство. І тут українці багато що можуть запропонувати країнам, що розвиваються. Ми можемо "експортувати" наші знання, досвід, компетенції.

У багатьох країнах Африки, наприклад, у Нігерії, Ефіопії, будують залізниці. Залізничне і вантажне устаткування, поїзди, семафорне обладнання ― це те, що Україна виробляє досить хорошої якості, але на порядок дешевше, ніж аналогічне європейське, і значно якісніше за китайське.

Тут досі актуальні наші трактори, верстати, продукція машинобудування. Наша продукція допоможе в розв'язанні їхніх поточних проблем і завдань.

Міф про корупцію і складність ведення бізнесу

Робити бізнес в Африці так само складно, як і в Україні, та й у будь-якій країні, що розвивається. Українські бізнесмени, яких я консультую з питань експортної стратегії в країнах Африки, часто запитують: "А корупції там більше, ніж тут?" Однозначної відповіді в мене немає.

Першою африканською країною (а це було 2012-го), куди ми спробували зайти з української агрохімією, стала Кенія. 

Вона розвивалася бурхливими темпами. Будувалися автомагістралі, нові міста, зростали ціни на нерухомість і підвищувався рівень споживання. Ми знали, що Кенія ― просунута країна, колишня британська колонія з відкритим ринком.

Ми знайшли там партнерів ― хлопців з агростартапу. Пройшли всі етапи реєстрації наших добрив, бюро стандартизації. А коли були готові завозити першу партію продукції, виявилося, що просто так наш товар ніхто на полиці не поставить.

За відкритістю кенійського агроринку стоїть потужне лобі британських технологій. Тож виходу на кенійський ринок наша кишеня не витримає. За цей урок ми заплатили 25 тисяч доларів. Але анітрохи не шкодували.

Після "вільної" Кенії ми приїхали в "закриту і бюрократизовану" Нігерію. Там ми теж пройшли всі дослідження, отримали сертифікацію ― і досить швидко змогли вийти на ринок, оскільки нігерійський уряд підтримує аграрний сектор, фінансуючи закупівлю добрив через спеціалізовані асоціації, допомагаючи дрібним фермерам збільшувати врожайність.

Сьогодні 200 тисяч нігерійських фермерів застосовують українські добрива.

Африканські країни дуже різні. Успіх на тому чи іншому ринку залежить від трьох ключових аспектів: продукт, бізнес-модель і надійність локального партнера.

Я мрію повернутися на ринок Кенії, але вже з іншим продуктом. Сьогодні за кенійський ринок змагаються Китай, Індія, Південна Корея, Велика Британія, Японія і Німеччина. 

За останні роки в Африці помітно зросла роль російських торговельних представництв. На базі консульства і посольства РФ у Нігерії проходить серія семінарів. 

А в Кенії вони запустили освітній проєкт із вивчення російської мови та культури з можливістю вступу до російських вишів. Так вони "продають" свою освіту, формують лояльність, просувають свою культуру.

Українські бізнесмени на цьому тлі діють, наче партизанський загін, конкуруючи завдяки лише власній підприємливості та нестандартним підходам.

Наша логіка проста: бізнес давно глобалізувався, і нам треба вчитися крокувати в невідомість, освоювати нові території та континенти. Нові ринки стимулюють розвиток компаній, людей та економіки загалом. Для багатьох шлях на глобальні ринки може лежати через Африку.

Тож варто вчитися бути космополітичними.