Україна посідає 60 місце серед 180 країн світу за екологічною ефективністю. Такі дані наводить Environmental Performance Index 2020. На пострадянському просторі дещо кращі результати демонструють лише Білорусь та Росія. 

Найнижчі показники Україна має в напрямку збереження біорізноманіття та екосистем, а також якості повітря. При цьому, позитивно оцінено внесок України у протидію зміні клімату – в загальному рейтингу Україна знаходиться на 26 місці, випереджаючи навіть деякі країни ЄС.

Ціною такого визнання стала не ефективна державна екологічна політика, а деіндустріалізація, енергодефіцитність, спад промислового виробництва, втрата виробничих потужностей у зв’язку з конфліктом на сході.

На шляху до впровадження Європейського зеленого курсу та досягнення вуглецевої нейтральності, Україні потрібно модернізувати технології виробництва на підприємствах відповідно до європейських стандартів та вимог. 

Водночас, варто враховувати, що країни ЄС почали екологічну модернізацію ще у 80-90х роках минулого століття. І найголовніше – вони почали робити це за підтримки держави. 

Саме такий тривалий комплексний процес дозволив європейській промисловості знизити енергоспоживання та зменшити вплив забруднюючих речовин на довкілля.

Екомодернізація у практиці ЄС

Країнам ЄС знадобилось майже 30 років для досягнення поточного рівня викидів забруднюючих речовин та парникових газів. 

Природоохоронні проекти, які впроваджувались у всіх секторах економіки, значною мірою були профінансовані за рахунок державної допомоги та залучення європейських інвестицій. Так, можна виділити декілька інструментів фінансування екомодернізації підприємств в ЄС:

Залучення фінансових ресурсів із фондів ЄС

Значну фінансову підтримку країнам-членам надає ЄС через 2 основні фонди – Фонд згуртування (Cohesion Fund) та Європейський фонд регіонального розвитку (European Regional Development Fund, ERDF). 

Фонд згуртування допомагає державам-членам з валовим національним доходом нижчим, ніж 90% середнього показника ЄС на душу населення, зменшити економічну і соціальну різнорідність тa підтримувати постійний розвиток. 

Одним із напрямків фінансування є навколишнє середовище, зокрема проєкти, пов'язані з енергетикою і транспортом, якщо вони є сприятливими для довкілля: раціональне використання енергії, застосування відновлюваних джерел енергії, розвиток залізничного транспорту, розвиток мережі громадського транспорту тощо. 

Європейський фонд регіонального розвитку займається фінансуванням інфраструктури для досліджень та інновацій, телекомунікацій, охорони навколишнього середовища, енергетики та транспорту.

Свого часу цим інструментом скористалась Чехія, яка після приєднання до ЄС у 2004 році, отримала доступ до ресурсів вищезгаданих фондів. Так, за даними сайту Європейської комісії, чеська Třinecké železárny у 2013 році залучила €31 млн на реконструкцію системи вторинного уловлювання пилу в кисневих конвертерах та оновлення деяких застарілих елементів пиловловлюючого обладнання на окремих виробничих ділянках. 

Завдяки проєкту було встановлено нову станцію фільтрації, в тому числі фільтр, вентиляторну станцію, димову трубу, витяжний трубопровід, необхідні для захисту довкілля та пиловидалення. Того ж року компанія ArcelorMittal Ostrava отримала допомогу у розмірі €17,33 млн на встановлення обладнання для уловлювання пилу на агломераційній фабриці.

Загалом, починаючи з 2000 року за напрямками "Захист навколишнього природного середовища", "Енергозбереження" та "Енергоефективність", у тому числі, в рамках промислової екомодернізації, ЄС було підтримано 959, 31 та 17 проєктів відповідно на суму більш ніж €403 млрд.

Державна допомога за рахунок надходжень від екологічних платежів

В ЄС державна допомога, як правило, заборонена. ЄС дотримується позиції, що будь-яка форма вибіркової підтримки, яка надається за рахунок державних ресурсів компаніям, економічна діяльність яких впливає на внутрішній ринок, ставить їх у привілейоване становище перед тими, хто не отримував допомоги, та спотворює вільну конкуренцію. 

Водночас, законодавство ЄС дозволяє використовувати державну підтримку за умови, що це виправдано важливими підставами, зокрема, допомога для діяльності, спрямованої на охорону навколишнього середовища.

Вдалим прикладом використання коштів, які надходять від користувачів природних ресурсів та забруднювачів навколишнього середовища, є досвід Польщі. 

Протягом 25 років в країні діє досить ефективна дворівнева система фондів нагромадження та розподілу екологічних оплат, які спрямовуються до Національного фонду охорони навколишнього середовища і водного господарства та до воєводських (обласних) фондів охорони навколишнього середовища і водного господарства. 

Ці фонди акумулюють близько 90% всіх оплат за використання природних ресурсів (за стічні води; за забруднення повітря; складування відходів; використання корисних копалин та ресурсів; вирубка дерев і кущів; призначення на інші цілі сільськогосподарських і лісових угідь) та штрафів за забруднення навколишнього середовища, а також оплату від доходів з продажу парникових квот. 

100% коштів, що нагромаджується у фондах, використовується виключно на фінансування природоохоронних заходів як на державному рівні, так і на території воєводств. Фонди займаються дофінансуванням проєктів за рахунок отриманих надходжень та залучення фінансових засобів ЄС, а також видають пільгові кредити (поворотну допомогу). 

Наприклад, компанія PGE Górnictwo та Energetyka Konwencjonalna отримала від воєводського фонду охорони довкілля та управління водними ресурсами в Ополі близько €29 млн поворотної допомоги для адаптації електростанції Ополе до вимог Директиви 2010/75/ЄС.

Звільнення від оподаткування

У Чехії, у 2012 році було переглянуто підхід до оподаткування викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Так, Законом Act No. 201/2012 щодо охорони атмосферного повітря було зменшено до 4 кількість обов’язкових до оподаткування викидів забруднюючих речовин, замість 9 як раніше. 

Таким чином, плата за забруднення повітря наразі покриває викиди твердих частинок, діоксиду сірки, оксиди азоту та летючі органічні сполуки. Однак, ставки податку було підвищено приблизно на 37% з подальшим щорічним зростанням. 

Водночас, відповідно до статті 15 (6) цього Закону з 1 січня 2017 року оператори були звільнені від обов’язку сплачувати цей податок, зокрема, якщо вони впроваджують найкращі доступні технології та методи управління (НДТМ).

Іншим цікавим прикладом є досвід Німеччини в контексті підготовки до запровадження податку на СО2, або окремої його складової в частину інших податків. Консервативний уряд колишнього федерального канцлера Гельмута Коля домігся домовленостей з представниками індустрії країни. 

Було укладено 2 добровільних договори між владою та представниками автомобільної галузі, індустрій зі значними викидами та енергетичними підприємствами. 

Суть полягала в тому, що компанії, особливо ті, що здійснюють свою діяльність на території Східної Німеччини, проводять екомодернізацію в обмін на незапровадження податку на викиди СО2. 

Так, підписану у 1995 році Німецькою промисловою федерацією першу декларацію про зобов’язання було тричі оновлено у 1996 році, 2000 та 2002 роках. У 2000 документом передбачалось досягнути до 2005 року зменшення викидів СО2 на 28% порівняно з обсягом викидів у 1990 році. 

Більше того, для шести видів парникових газів, перелічених у Кіотському протоколі, до 2005 року викиди мали бути скорочені на 35% від рівня 1990 року. Втім, успіх цих заходів був неоднозначним, адже не у всіх секторах спостерігалось дотримання зобов’язань.

Досвід Канади у питаннях екомодернізації промисловості

У Канаді, на відміну від ЄС, досі активно підтримують промисловий сектор на шляху до екомодернізації та декарбонізації. У країні на національному рівні створені умови для підтримки екологізації промисловості. Мова йде про Федеральну програму енергетичних інновацій для інвестицій в проекти зі зменшення викидів; Федеральний фонд низьковуглецевої економіки для інвестицій в проєкти, спрямовані на зменшення викидів парникових газів; Федеральний технічний фонд сталого розвитку для напівкомерційних проєктів, що фінансує проекти у сфері зміни клімату, чистого повітря, чистої води та грунтів; Федеральний стратегічний інноваційний фонд для утримання значних інвестицій в Канаду. 

Створений у 2017 році, фонд SIF передбачає залучити $1,26 млрд у підтримку бізнесу, що сприятиме створенню нових робочих місць, розвитку навичок та створення нових можливостей для жителів Канади. 

Так, у 2019 році металургійна компанія Gerdau Ameristeel отримала часткову компенсацію у розмірі $20 млн у проєкт вартістю $80 млн з модернізації ліній виробництва сталі, однією з цілей якого є збільшення використання металобрухту у виробництві.

Експерти Європейської Бізнес Асоціації підтримують принцип "рівних правил гри для всіх". Водночас, іноді держава має право та повинна реалізовувати стимулюючу екологічну політику задля цілей сталого розвитку. Для України така політика є обов’язковою з урахуванням міжнародних зобов’язань та кліматичних цілей.

Тож, сподіваюсь, українська бізнес-спільнота також отримає підтримку від держави, зокрема, у напрямку екомодернізації.