Хто буде утримувати надлишкові потужності газових мереж?

Після нещодавньої події в Києві багато говорять про безпеку експлуатації газових мереж. 

Але при цьому мало хто бере до уваги обсяги інвестицій в об'єкти критичної інфраструктури. Фокус, як правило, зміщується на пошук винних, а не причин. 

Мало кого лякають фонтани води у дворі або калюжі розлитої каналізації. Витоки газу отримують набагато більший розголос. 

Якщо ж говорити про безпеку з точки зору інвестицій в мережі, то ситуація виглядає парадоксально: об'єкти критичної інфраструктури, які несуть найбільшу небезпеку, отримують найменшу кількість інвестицій. 

Наведу простий приклад: обсяг інвестицій в тарифі "Чернігівобленерго" в шість разів вищий, ніж у "Чернігівгазу". Якщо дивитися загалом по країні, то інвестиції в електричні мережі в 10 разів більші, ніж в газові. 

Інший приклад – "Чернігівводоканал" отримує кредити на розвиток від Світового банку і співпрацює з іншими іноземними інвесторами. І все тому, що держава видає гарантії по кредитах компаніям, які керують муніципальною власністю.

А що ж з інвестиціями, які "Чернігівгаз" зобов'язаний вкладати в державні мережі? Це 13 млн. грн. 

Ця сума залишається незмінною вже багато років. За нинішнього курсу це менше 500 тис. доларів на рік! 

13 мільйонів — це багато чи мало? Для прикладу, візьмемо мінімальну зарплату. Якщо в 2014 році вона становила 1218 гривень, то в 2020 — 4723 грн. 

Це означає, що вартість виконання самих робіт зросла мінімум в 4 рази лише за останні шість років. Аналогічна ситуація і з курсом долара, який не може не позначатися на вартості матеріалів і вузлів. 

Тому 13 мільйонів гривень шість років тому і зараз — це дві великі різниці.

Аналогічна ситуація у всій газорозподільній системі. Щорічні інвестиції в неї складають 350 млн грн на рік. 

Ця сума залишається незмінною з 1997 року. Тільки якщо 22 роки тому це було 150 млн доларів, то зараз — менше 15 млн доларів. Виходить, що інвестиції в газорозподільні мережі впали в 10 разів! 

Порівняно з іншими країнами, відставання України виглядає просто катастрофічно. Якщо в Польщі тариф на доставку газу забезпечує 50 євро інвестицій на кожного клієнта газорозподільної компанії, в Чехії — 42 євро, то в Україні цей показник — всього 1 євро на клієнта.

У підсумку, лише за останні п'ять років кількість аварійних газопроводів збільшилася в 10 разів. 

Якщо в 2015 році протяжність аварійних газопроводів була 1,6 тис. км, то в 2020 році стала 14,9 тис. км. 

Таких газопроводів просто не повинно бути! Їх просто не можна експлуатувати! Для того, щоб просто призупинити деградацію системи, в неї потрібно інвестувати вп'ятеро більше. 

Інший важливий аспект. Сьогодні газорозподільні мережі завантажені на 25%. Це означає, що велика частина інфраструктури, в тому числі і державної, не потрібна споживачам газу. 

Але вони продовжують її утримувати. Наприклад, у нас є ціла газорозподільна станція, від якої прокладено 800 метрів газопроводу. Вона обслуговує 26 споживачів.

До модернізації мереж потрібен зовсім інший підхід. Систему потрібно перекроювати під актуальні потреби споживачів, або, як ми кажемо, проводити редизайн. 

Для цього потрібні інвестиції, які дозволяють використовувати інноваційні підходи. І, логічно, не шукати їх у кишенях споживачів, а створювати зрозумілі стимули до ефективності. 

Для цього потрібно йти від застарілого підходу до регулювання галузі. Я маю на увазі перехід від cost+ до RAB-регулювання, яке забезпечить привабливий рівень прибутковості на вкладений капітал. 

Тоді і газорозподільні компанії зможуть залучати кошти інвесторів, а не шукати їх в підвищенні тарифів. Тим паче що така модель вже працює на газовому ринку для окремих компаній.

Такий підхід дасть компаніям можливість зменшити технологічні втрати, витрати на обслуговування мереж і кількість необхідного персоналу. 

Відтак, здійсниться мрія всіх популістів про зниження тарифу на розподіл природного газу. Інакше споживач буде приречений на фінансування надлишкової потужності нашої газорозподільної системи, значна частина якої, як і раніше, належить державі.