Минулого тижня держава в особі Фонду держмайна відновила контроль над компанією "Центренерго". В українських бізнес-реаліях цю подію можна прирівняти до запуску першої приватної ракети Space X, який стався в той же період. 

Прирівняти хоча б з тих міркувань, що, як і в проект Ілона Маска, в нього спочатку мало хто вірив.

Для непосвячених (які навряд чи ще залишилися в Україні) поясню, що "Центренерго" – один з найбільш одіозних і найбільш корупційних об'єктів держвласності. І паралельно – це 30 % теплової генерації і 15 % загальної потужності виробництва електроенергії в Україні. 

За два десятки років неформальний контроль на "Центренерго" здійснювали різні зовнішні куратори, планомірно викачуючи з компанії прибуток і ресурси. 

За експертними оцінками, з 2004 року з компанії шляхом різного роду схем було виведено близько 100 млрд гривень. Держава при цьому перебувала в статусі стороннього, хоч, можливо, і не зовсім байдужого, спостерігача.

Не можна сказати, що не було спроб змінити ситуацію. 

З початку нульових було кілька намагань повернути контроль над компанією. Але кожен раз вони впирались у вперту і креативну протидію протилежної сторони: штучно створений дефіцит вугілля, загрози банкрутства, шантаж соціальними зобов'язаннями, а на останньому етапі – мінування будівель Фонду та суду.

Не буду лукавити – нам також довелося непросто при подоланні корупційного опору, знадобилися декілька спроб для відновлення контролю з боку ФДМУ. 

Ми домагалися позитивного рішення про зміну менеджменту "Центренерго" на користь державного кандидата і поки намагалися привести його в силу (рахунок при цьому йшов на дні), одразу отримували юридичну блокаду.

Минулого тижня вперше за багато років розклад сил змінився і держава перестала бути в ролі наздоганяючого та змогла за себе постояти. 

Отримавши рішення суду, яке нівелювало заборону для ФДМУ міняти менеджмент "Центренерго", ми провели бліц-криг: зібрали наглядову раду, внесли зміни до реєстру і фізично представили нового керівника компанії – Олександра Корчинського. На все пішло близько п'яти годин. Це були одні з найдовших п'яти годин у моєму житті.

У підсумку я міг би сказати, що вперше за майже 20 років у "Центренерго" був призначений про-державний менеджмент, але цей статус ще належить довести.

Наступний крок – проведення аудиту, вибір радника та дорожня карта виведення підприємства на приватизацію та залучення інвестора.

Попередній менеджмент дотримувався стратегії "все сказане може бути використано проти вас" і фінансову звітність зовсім не надавав. 

Фінрезультати за 2019 рік, які повинні були бути подані до першого березня, ми так і не отримали. Так що компанія зараз – це умовна "чорна скринька" і припускаю, що нічого хорошого ми в ній не виявимо. 

Ми оцінюємо потенційний збиток компанії за 2019 рік у 2 млрд гривень+ проти 0,5 млрд прибутку роком раніше. І близько 4 млрд гривень кредиторської заборгованості.

Хочу зауважити, що я нікого не вважаю за замовчуванням відповідальним у збитках і, навіть не будучи енергетиком, розумію, що були умови, в тому числі регуляторні, які могли сприяти накопиченню певної частини заборгованості.

Проте гра в мовчанку з боку колишнього менеджменту – не та позиція, яка прийнятна для ФДМУ і для мене особисто. 

За таких умов я не міг гарантувати дотримання інтересів держави, а це моя єдина мета і завдання.

Зміна менеджменту на "Центренерго", попри його резонансність, – для ФДМУ лише скрупульозне виконання плану робіт. 

Раніше ми змінили директорів на "Одеському припортовому заводі" (ОПЗ), "Об’єднаній гірничо-хімічній компанії" (ОГХК), "Першому київському машинобудівному заводі" (Більшовику), ПАТ "Президент готель", ПАТ "Готель Дніпро".

Кейс "Центренерго" поки є найскладнішим в цьому ряду, але це "поки". Я по натурі оптиміст, і 7 місяців роботи у Фонді навчили мене, що завжди є куди веселіше)

Що далі?

Фонд держмайна повертає контроль над держактивами. Формально наша місія, в цій частині, щодо найбільших підприємств виконана. Але, звичайно, зараз, коли де-факто робота тільки починається, ніхто не може залишатися осторонь.

Держава, отримавши підприємства у свою не тільки юридичну, а й фактичну власність, має визначити policy щодо цих об'єктів. Я переконаний, що альтернативи приватизації не існує, але її формат дає простір для маневру.

Наприклад, "Центренерго": компанія оперує найбільшими ТЕЦ, які генерують суттєву долю електроенергії. Чіткі правила та державна енергетична політика є надзвичайно актуальними. 

Компанія також є суттєвим учасником ринку вугільної продукції. Відсутність справжніх реформ вугільної галузі із 32 000 робітниками навряд чи може бути просто "паралельною реальністю" і заслуговує державної стратегії і чіткого середньострокового плану.

Тому нам настільки принциповий контакт і повна взаємодія з профільним міністерством енергетики, Кабміном у цілому, які повинні виробити стратегію і окреслити орієнтири розвитку вуглепрому. 

Зі свого боку, Фонд держмайна – і я кажу це без зайвої скромності – це лише управлінець, який технологічно реалізовує державну політику. 

Нам важливо врахувати стратегію нинішнього власника – держави і організувати ефективну операційну діяльність в рамках загальної державної стратегії приватизації, щоб зробити об'єкт привабливим для майбутнього інвестора.

Наша позиція до приватних великих і середніх підприємців зовсім не означає радикальне "ідіть геть". Ми говоримо: "хочеш керувати – купуй і керуй".

Залучення інвестора вимагає прагматичного підходу – я давно не романтик і радий кожному, хто забезпечить робочі місця, модернізацію і стабільний прибуток для держави. 

Бонуси, які Україна отримає від приватизації – як прямі, так і непрямі – багаторазово перевищують ілюзорний профіт від статусу власника держпідприємств-банкрутів та одночасно найбільшого осередка корупції в державі.