Парламент вніс до закону "Про зайнятість населення" зміни, які спростили оформлення дозволів на роботу для іноземців та осіб без громадянства.

З 2017 року бізнес та Державна служба зайнятості (ДСЗ) повинні дотримуватися цих норм.

Чи стало краще? Залежить від того, з якого боку дивитися.

Серед новацій — встановлення бар'єру у вигляді розміру зарплати не менше десяти мінімальних.

На жаль, такий підхід не забезпечив пріоритетного найму громадян України, бо українські компанії є досвідченими винахідниками. Такий підхід забезпечив наймання не висококваліфікованих, а високооплачуваних іноземних працівників.

Переваги, які повинні були зняти перешкоди для залучення іноземних інвестицій, певний час мали позитивний ефект. Однак зараз ці законодавчі норми дедалі частіше використовуються для фіктивного працевлаштування іноземців та їх легалізації з метою подальшого переїзду до країн Євросоюзу.

Найрозповсюдженішою схемою легалізації є отримання дозволів на працю засновниками створеної в Україні юридичної особи. Схема проста: для заснування підприємства іноземці отримують дозвіл на працевлаштування іноземних громадян та осіб без громадянства на керівні посади строком до трьох років.

Діяльність не проводиться, а розмір статутного капіталу настільки малий, що не передбачає стартове забезпечення для ведення підприємницької діяльності.

Часто засновники компаній оформляють одночасно десятки іноземців з мінімальними внесками до статутного капіталу (по 100 грн), а самі компанії створюються за кілька днів до подання документів.

Зазвичай така схема використовується для легалізації громадян країн Близького Сходу, Середньої Азії, Пакистану, Індії, Непалу. Характер діяльності таких підприємств свідчить про їх фіктивність. Економіка України не отримує від цього жодної користі, бо створені іноземцями компанії не платять податки.

Інша схема мінімізації податкових витрат — оформлення іноземців як відряджених працівників. Наслідки ті самі: податки і ЄСВ не надходять до бюджету. Був період, коли іноземців оформляли у волонтерських та благодійних організаціях.

У 2019 році ДСЗ видала 14,8 тис дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, з них у Києві — 9,9 тис або 66,9%.

Навіть розуміючи, що дозволи на працю іноземців отримуються без реальної трудової діяльності у роботодавця-заявника, ДСЗ відмовити не може, оскільки формально дотримуються усі визначені законом процедури.

ДСЗ може лише скасовувати дозволи, коли роботодавці "забувають" подати копію підписаного трудового договору протягом 90 днів після отримання дозволу.

Якщо копії договорів і подаються, то їх умови часто не відповідають тим, що були підставою для видачі дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства. Зокрема, у 2019 році з цієї причини були скасовані 1 562 дозволи.

У чому ж проблема? Процедура оформлення дозволів позбавила ДСЗ повноважень відмовляти у видачі, продовжувати дію чи скасовувати дозволи у разі наявності боргу роботодавця із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що раніше було передбачено законодавством.

За фактами виявлених порушень проводити перевірки та встановлювати штрафи відповідно до закону "Про зайнятість населення" може Держпраці. Однак у 2019 році це відомство наклало лише один штраф на 83 460 грн, незважаючи на значну кількість звернень від ДСЗ про виявлені порушення.

Оскільки дозволи на застосування праці іноземців та осіб без громадянства стають схемою легалізації в Україні осіб, які мають високі міграційні ризики, постає важливе питання: повноваження щодо затвердження порядку видачі дозволів на роботу для іноземців в Україні треба повернути Кабміну.

Консервування процедури на рівні закону призводить до накопичення проблем, а уряд повинен мати можливість оперативно реагувати на сучасні ризики.