Єдиний шанс: Україна має стати східноєвропейським освітнім хабом

Випускники топових університетів Кремнієвої долини – не прибульці з інших світів і не є напівбогами.

Вони – такі ж люди, як і наші випускники. У чомусь навіть менш "підковані". Чому ж більшість із них "приречені" на успіх? Що вони роблять особливого?

І чому при середній вартості навчання 20 тис. доларів на рік, конкурс на одне місце стабільно досягає двох десятків людей?

Знайти відповідь на ці питання мені допоміг навчальний тур до найвідоміших університетів США - Стенфорда та Берклі, який був організований на підтримку експортної стратегії по ІТ-сектору, ініційований Міністерством економіки України та підтриманий німецьким фондом GIZ.

Довіра, світогляд і бізнес-модель

Ви бачите юнака, який енергійно малює формули та графіки маркером прямо на стіні під час  30-хвилинного ланч-брейку та захоплено щось пояснює групі слухачів.

Ви зустріли 80-річного студента на лекції зі штучного інтелекту. Ви на лекції з рівнем драйву як на рок-концерті, а читає її власник "мільярдного" бізнесу.

Скоріш за все, ви у одному з Каліфорнійських університетів.

Якби мене попросили трьома словами описати базові принципи, на які спирається місцева система освіти, я вибрав би довіру, світогляд і бізнес-модель.

На всіх воркшопах, які нам вдалося відвідати, звучало ключове слово "trust" - довіра.

Трикутник "держава – бізнес - освіта" формує екосистему, в основі якої довірливі стосунки між усіма учасниками процесу.

Довіра до якості освіти та диплому, довіра до забезпечення ринку праці необхідними спеціалістами, довіра до створення робочих місць для випускників.

Україна могла б, не копіюючи американську модель, взяти найкращі практики та застосувати їх на внутрішньому ринку освіти. Звичайно, з поправкою на місцеву специфіку.

Що значить "довіра" на практиці? Наведу простий приклад. Нещодавно в США розгорівся величезний корупційний скандал, пов'язаний зі вступом дітей голівудських зірок, топ-менеджерів та інших забезпечених людей до відомих у всьому світі університетів. В тому числі Йель та Стенфорд.

[BANNER1]При вступі абітурієнти надавали фальшиві рекомендації від тренерів зі спорту, що є додатковою преференцією.

Підкуп тренерів організував певний благодійний фонд. Імена учасників схеми відразу ж стали відомі громадськості.

Репутаційні втрати, які заподіяні учбовим закладам, колосальні. Проте після того, як корупційна схема була розкрита, безсумнівно винні понесуть покарання.

Незалежно від статусу та фінансового стану. Це головна принципова відмінність та основа цієї довіри.

Стенфорд та Берклі відрізняються по формі власності та фінансування. Перший університет – приватний, із солідним власним грошовим фондом. Другий – державний. Але в обох випадках схожа бізнес-модель та однаковий підхід до навчання.

Тут немає місця "сухій" теорії, а всі викладачі – практикуючі бізнесмени. Вони роблять актуальними знання із власного досвіду, описують реальні кейси та вчать застосовувати отримані знання у житті.

Це і є формування світогляду підприємця, інноватора. Атмосфера на лекціях надихає на експерименти, спроби, проекти.

Якщо у період навчання студент не створив жодного стартапу, не взяв участі у них, значить він або лінивий, або абсолютно безнадійний – не здатний генерувати ідеї та втілювати їх у життя.

Саме так і будуть сприймати цього студента тут.

"Думай глобально, тестуй локально" - вчать у Стенфорді. Ідеї повинні змінювати світ.

Але першочергово варто спробувати їх в локальній спільноті, і лише згодом масштабувати найвдаліші варіанти.

Ставлення до помилок кардинально відрізняється від підходу у нашому суспільстві. Помилятися – нормально. Невдача – не привід опускати руки та припинити спроби.

Ця думка закладена у свідомості з раннього дитинства. Тому за перших спроб молоді люди роблять висновки та рухаються далі.

Українські виші все ще дають якісну технічну підготовку. Принаймні, поки що.

Але наш величезний недолік полягає в тому, що ми не формуємо навички підприємництва. Наші виші готують висококласних спеціалістів, але технічних спеціалістів.

Їм в основному притаманний менталітет виконавців, а не інноваторів. Знання основ бізнес-грамотності однаково важливі як для майбутніх власників ІТ-бізнесу, так і співробітників сервісних компаній.

Україна як новий освітній хаб

У нашій країні існує великий, постійно зростаючий пул талантів серед ІТ-спеціалістів. За різними даними від 120 до 170 тисяч. Але цього мало.

Для стрімкого ривка та займання свого місця на світовій карті ІТ кількість спеціалістів найближчим часом треба наростити як мінімум вдвоє.

Затримка створює ризик перетворення нашої країни на сировинний придаток для глобального ринку.

Крім того, відсоткове співвідношення інноваторів у нашому пулі талантів повинно зростати щорічно.

Сьогодні ми експортуємо сервіси, продукти, рішення, консалтинг, кадри – але ми не позиціонуємо Україну як ІТ-локацію.

Але ж у нашій країні величезні недооцінені перспективи, в тому числі і як у потенційного освітнього хабу. Так-так, саме освітнього хабу.

Використовуючи правильний підхід Україна цілком може претендувати  на звання нового освітнього хабу.

Незважаючи на те, що ми відстаємо від сусідів по інфраструктурних та технічних потужностях, у нас є всі умови для залучення студентів на технічні та інженерні спеціальності.

[BANNER2]Наші сильні сторони – це чудова інтелектуальна база, вражаючі теоретики-викладачі, і найголовніше – конкурентна вартість.

Навіть у Кремнієвій долині на лекціях гуру технологій майбутнього я не почув нічого феноменального.

Не дізнався про революційні технологічні відкриття чи невідомі нам тенденції. Ми, як то кажуть, тримаємо руку на пульсі, але не вміємо себе правильно "продати".

Саме цим зумовлена низька зацікавленість зовнішнього освітнього ринку. Принципово вже зараз почати зі структурних змін, які через 5-10 років принесуть свої плоди:

1. Запустити кілька масштабних програм з розвитку підприємницького світогляду для державного сектору та приватного бізнесу.

Залучити до їх розробки великі навчальні центри. Однією з таких програм міг би стати пілотний проект на базі Teachers internship Асоціації IT України зі стажування викладачів технічних вишів.

2. "Перезавантажити" неактуальну університетську магістратуру разом з практиками з бізнесу.

Випускники повинні отримувати практичні знання та реальні навики своєї майбутньої професії.

3. Наростити пул талантів завдяки зовнішнім джерелам. Частина талантів емігрує, але зворотного процесу немає, на жаль.

Для того, щоб змінити ситуацію потрібно на державному рівні підтримувати успішні освітні стартапи, які здатні зацікавити таланти, що виїхали з країни.

Усі ці дії дадуть Україні шанс стати східноєвропейським освітнім хабом. І це не ефект рожевих окулярів, а фіксація реальних передумов і результат мого щоденного спілкування з нашими студентами.

Ця ракета готова до старту! Як сказала Шеріл Сендберг з Facebook: "Якщо вам пропонують місце в ракетоносії, не питайте, що це за місце! Просто займіть його".