Українська правда

Помилки хайтек-інноваторів, або Як вийти на ринок глобальних інвестицій

Вітчизняні розробники здатні створювати оригінальні продукти, але не вміють їх "продавати" потенційним інвесторам. Українцям бракує знань з маркетингу.

Щороку українські розробники реєструють дедалі більше патентів у найрізноманітніших сферах хайтеку — від штучного інтелекту та біотеху до аерокосмічних та безпекових технологій.

Це руйнує міф про те, що Україна втрачає конкурентні позиції через еміграцію "мізків".

Однак останнє явище теж прогресує разом з ростом нашого інтелектуального потенціалу.

Скільки виростили — стільки ж і втратили. На місце більш досвідчених та амбітних приходять їх молодші колеги, щоб за кілька років роботи в провідному вітчизняному КБ чи лабораторії отримати контракт від General Motors, Microsoft, Intel або Airbus і так само звільнити місце молодшим і дешевшим.

Чому так відбувається? Як можна було б закріпити в Україні людський капітал в царині високих технологій? Є два фундаментальні фактори.

Перший фактор — це політика держави, яка недостатньо робить для популяризації українського інжинірингового потенціалу на світових інвестиційних майданчиках. У багатьох країнах цю функцію виконує передусім держава.

Також держава повинна долучитися до створення більш-менш дієвої системи фінансування високоризикових інновацій, які зазвичай ігноруються ринковими інвестиційними фондами. Тільки підтримана державою венчурна екосистема може покривати експериментальну сферу з низьким коефіцієнтом прогнозованості.

Другий фактор — програшна позиція українських розробників, які тривалий час ігнорували загальноприйняті правила гри у маркетингу високих технологій.

З останнім я зіткнувся на останньому фестивалі українських стартапів Sikorsky Challenge, де мав честь опинитися в складі міжнародного журі. Цей форум щороку відбувається під патронатом університету КПІ ім. Ігоря Сікорського. Він об'єднує і молодих інноваторів, і провідні українські науково-технічні осередки.

Усім їм притаманні три найбільші хиби, що не дозволяють залучати інвестиції. І ті, й інші навдивовижу синхронно припускаються одних і тих самих помилок.

Перша помилка: презентуючи свої розробки потенційно зацікавленій у капіталовкладеннях аудиторії, вони не вдаються до якісного аналізу конкурентного середовища, представляють свої проекти як напрочуд унікальні.

Як наслідок, інвестор змушений витрачати дорогоцінний час на аналіз конкурентного спектру і коли переконується, що йому представили лише одну сторону медалі, остаточно втрачає інтерес до проекту. Демотивації інвесторів можна було б уникати, власноруч провівши фаховий конкурентний аналіз.

Друга помилка: розробники настільки органічно живуть власними проектами, що саму технологічну "начинку" вважають важливішою за її імплементацію на реальному ринку високих технологій. Між тим саме це найбільше цікавить інвестора — сфера застосування та обсяги серійного виробництва.

Українським розробникам бракує базових знань у царині маркетингу. Це саме те, чого навчають західних студентів: як найефективніше застосувати свої знання і як найдорожче продати свої навички. Західні студенти ставляться до цього з ентузіазмом, адже за отримувані знання вони теж платять чималі кошти.

Таким чином, хоча наші розробники вміють робити оригінальні продукти, для їх продажу вони змушені шукати "мецената".

З цього випливає третя помилка — невміння обґрунтувати вартість розробок, виходячи з глобальної технологічної кон'юнктури, розписати бізнес-план їх реалізації або скласти грамотне технічне завдання інвестиційного проекту. Принцип "у нас є розробка, дайте нам грошей" на глобальному ринку не працює.

Так, Україні бракує і державної венчурної підтримки, і ефективної мережі "бізнес-ангелів", і належної дерегуляції. Проте тут зміни є справою не одного року. Мова йде про те, що можна усунути одним вольовим зусиллям і здобути кілька очок.

Допоки українським інноваторам бракуватиме презентаційної та маркетингової складових, долучитися до глобального інвестиційного пирога самотужки їм не вдасться. Так само, як і дорого продатися комусь у Кремнієвій долині. Там уміють рахувати лише свої гроші, а не гроші наших інноваторів.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
інвестиції ІТ