Українська правда

Трудова міграція: коли українці зароблятимуть вдома

Оперативні економічні реформи можуть змінити ситуацію з трудовою міграцією українців до Польщі. Якою має бути стратегія дій?

Понад мільйон українців щороку покидає країну. Майже півтора мільйона постійно проживають і працюють у Польщі.

Про це з жалем повідомляє міністр закордонних справ. А міністр соціальної політики "з глибоким занепокоєнням" наводить ще більш приголомшливу цифру – понад три мільйони українців постійно проживають і працюють за кордоном, а дев’ять мільйонів щороку виїздить на сезонні роботи.

Проте жаль і занепокоєння, навіть глибокі й щирі, це лише емоції. Натомість державні менеджери мають керуватися не емоціями, а національними інтересами, та ухвалювати ефективні рішення. Тактичні і стратегічні.

Для цього треба чесно зізнатися: так, українці допомагають піднімати польську економіку, бо заробляють на цьому більше, ніж вдома.

У Польщі погодинна оплата праці – від 11 до 20 злотих на годину – 80-150 грн. Надурочні години – оплачуються преміально.

Як наслідок, торік наші заробітчани переказали з Польщі в Україну 2,7 млрд євро, або понад 3 млрд доларів. Рік перед тим, у 2016-му – 2,2 млрд доларів.

Це більше за будь-які річні транші фінансової допомоги Україні від наших міжнародних партнерів. Відтак саме трудові мігранти найбільше інвестують в українську економіку.

Чому Польща, а не Україна?

Цьому є пояснення: Польща пішла інакшим шляхом ще на початку 90-х. Реформи були проведені оперативно.

За успішну модернізацію полякам списали велику частину боргу перед МВФ. Польща зуміла побудувати інклюзивні політичні й суспільні інституції, а відтак і інклюзивну економіку, де немає місця монополіям.

В Україні досі монополізовані ринки, насамперед енергетичний. Монополізована економіка обслуговує в першу чергу корпорації-монополії.

Вони навіть часто мають свої неформальні представництва не тільки в парламентських фракціях, але й в органах виконавчої влади, аби на законодавчому і регуляторному рівнях захищати і лобіювати свої інтереси. І дуже часто на шкоду суспільним та національним інтересам.

Тому в Україні є проблеми з захистом права власності, відсутня справжня конкуренція, повільне економічне зростання.

Чиновники постійно нарікають, що в нас низька продуктивність праці. Але у сусідній Польщі ті ж самі ми – українці, які тут малопродуктивні, творимо справжні дива.

Продуктивність нашої праці часто вища за продуктивність самих поляків. Тому що зарплата там може бути в рази вища, ніж у нас. Тож українці (на відміну від поляків) часто погоджуються працювати по кілька годин надурочно в будні дні і повний робочий день щосуботи.

Але цей ресурс нашого людського капіталу не безмежний. Його відтік загрожує українській економіці.

Усе частіше ми бачимо оголошення на вулиці, в медіа та на сайтах про те, що потрібні слюсарі, сантехніки, автомеханіки, будівельники, тощо. Причому зарплата по цих позиціях сягає вже майже польського рівня.

Правда, поки що у великих містах – Києві, Одесі, Харкові, Дніпрі, Львові.

То ж потрібно, по-перше, трудову міграцію спільними силами уряду й роботодавців шляхом стимулів спрямувати всередину країни, на міжрегіональний рівень. Створити умови, провести інформаційну кампанію з цього приводу.

По-друге, люди, які їдуть в ту саму Польщу, так само потребують бодай мінімального державного захисту.

Польські роботодавці платять більше, якщо маєш довідку, яка підтверджує статус податкового резидента України. Після того від такого працівника-резидента йдуть відрахування в український бюджет.

І тут є два питання. Більшість наших заробітчан про цю довідку нічого не знають. А серед роботодавців у Польщі є й ті, які воліють її не помічати.

Чому ж тоді за спрощеною процедурою не налагодити видачу цих і не домовитися з польськими урядовцями, аби їхні роботодавці були зобов’язані враховувати цю довідку?

Сподіваюсь, не тільки посилення відповідальності попередників при працевлаштуванні, за яке парламент проголосував минулого тижня, буде в українців, але й мінімальний сервіс від держави, тим більше в допомозі сплати податків з-за кордону.

Утім це тактика.

А стратегічно необхідно провести комплекс заходів, щоб, по-перше, кваліфіковані робітники легше могли знайти роботу в Україні – мігрували б не за кордон, а з регіону в регіон.

По-друге, щоб трудова міграція перетворилася на циркуляцію мізків і робочих рук: виїхали – заробили гроші – отримали нові знання й навички – повернулися в Україну й відкрили тут свою справу.

Найкраще свого часу з цим впорався Ізраїль. Але це вже окрема історія і вона буде успішною на фоні притоку в країну іноземних інвестицій.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
міграція