Чому президент перетягує на себе "земельну" ковдру

Ось уже три роки, як в Україні почали створювати об'єднані територіальні громади (ОТГ). Саме тоді уряд оголосив про те, що бере курс на децентралізацію.

Оголосити оголосили, а реальних інструментів влади так і не дали. Децентралізаційна реформа добряче "зашпорталася" об "земельне питання". Громадам досі не дали права розпоряджатися землями за межами власних населених пунктів.

Вони далі чекають на обіцяний владою закон. Та чи дочекаються?

Про камінь спотикання

Трішки офіційних цифр:

В Україні є понад 60 млн га землі. І більш ніж 70% — це сільськогосподарські землі, причому за межами населених пунктів. Якщо майже половину цих гектарів розпаювали та віддали людям, то ще 10,5 млн га — залишаються в держави.

І все б нічого, але суттєва частина цих земель перебуває в межах об'єднаних територіальних громад (ОТГ). Утім цю землю досі "ділять" чиновники.

Ще в 2014 році це питання було включено до коаліційної угоди. Але як каже популярна українська приказка — "а віз і нині там". За цей час було зареєстровано багато законопроектів, але за жоден з них у парламенті не проголосували. І от на початку грудня президент ініціював проект закону №7363.

Одним з положень законопроекту є передання повноважень об'єднаним громадам право розпоряджатися землями в межах їхніх територій. Нарешті справа зрушила з місця? Зрушила, та не в той бік.

Якщо добре вчитатися в президентський законопроект, то стає зрозуміло: документ дійсно передбачає надання права ОТГ розпоряджатися земельними ресурсами.

Але є ще одна норма: до моменту створення відповідних ОТГ право розпоряджатися землями с/г призначення передається (!) районним державним адміністраціям. Зараз цим повноваженням наділений Держгеокадастр. Таким чином повноваження на перехідному етапі від урядової структури хочуть передати президентській.

Фракція БПП так наполегливо намагалася "протягти" це питання в порядок денний і зробити це швидко, що посварилася з "Народний фронтом". Ба більше, на зло "НФ" провалила голосування за важливий для останнього проект закону про дисциплінарний статут Нацполіції.

Хоча, зрештою, тут немає чого дивуватися. Якщо проаналізувати минуле, то органи місцевого самоврядування завжди були на другорядних позиціях. На них покладали відповідальність, але їх не забезпечували інструментами. У 2015 році у своїй Аналітичній доповіді до щорічного Послання до ВРУ Президент України визнав: "органи місцевого самоврядування фактично мають вплив лише на 12% власних територій".

На превеликий жаль, відтоді майже нічого не змінилося.

Цікаво, що до 2002 року землями, про які ми говоримо, розпоряджалися сільські та селищні ради. Але було ухвалено Земельний кодекс — і ці повноваження забрали, передали районним державним адміністраціям. Пояснення смішне — нібито райдержадміністрація краще знає потреби району, а отже, як треба розпорядитися землею.

Запитайте будь-якого фахівця. Він скаже: відбулася централізація ресурсів і повноважень.

У 2013 держава пішла ще далі. Повноваження райадміністрації частково віддали Держгеокадастру.

Увага! 90% територій громад лежать поза межами населених пунктів. Однак громада не управляє цими землями. Більшість земель є землями сільськогосподарського призначення, якими розпоряджається Держгеокадастр. 

Якесь правове безглуздя! До сьогодні рішення щодо земель за межами населених пунктів приймається аж на рівні області.

Де-факто керівник обласного управління земельних ресурсів сам собі вирішує, чи надавати земельну ділянку, чи припиняти право оренди, чи укладати договір оренди.

І от тепер як вишенька на торті — вже згаданий законопроект № 7363, яким "земельну" ковдру глава держави хоче перетягти на себе. Централізація? Ні, це вже, панове, узурпація. В країні намагаються концентрувати владу в одних руках — президентських. Аж не віриться, що я пишу про Україну після Революції Гідності…

Така висока ціна питання?

Де земля — там корупція. Я аж ніяк не відкриваю Америку. Це знають і визнають навіть посадовці з найвищих владних щаблів: проблема земельного питання в Україні — це дерибан землі з боку чиновників.

На одному із засідань Національної ради реформ, пролунало: 12 мільйонів гектарів землі, а це близько 30% всіх земельних ресурсів, в той чи інший спосіб можна віднести до непрозорої "сірої" оренди.

Загалом у межах України є 10,5 мільйонів га державних земель сільськогосподарського призначення, тобто тих, які не були розпайовані. Це офіційні дані. І всі ці землі можуть перейти ОТГ в управління.

Як їх використовують зараз: приблизно третину використовують державні сільськогосподарські підприємства, майже стільки ж не використовується взагалі, решта — в оренді різних приватних сільськогосподарським чи фермерських господарств.

А тепер про ефективність. Тут основним критерієм є надходження плати за землю в місцеві бюджети. Уже згаданому чиновникові з обл/рай- адміністрації чи геокадастру абсолютно байдуже, як використовуються ці землі, в якому розмірі сплачується орендна плата чи земельний податок. Він думає швидше про свою кишеню та бонуси, які — що гріха таїти — отримує за виділення землі або заниження орендної плати. І такі факти зараз непоодинокі.

Так, земля годує — тільки годує вона зараз не громаду, тобто людей, а державного чиновника.

Подекуди оренда державної землі виходить менша, ніж отримує власник паю, коли здає свою землю сільськогосподарським підприємствам в оренду. Я вже не кажу про те, що велика частина землі взагалі не облікована й формує так званий "сірий" ринок.

Йдеться про гроші, які пропливають повз бюджет — державний і місцевий, передовсім місцевий. І саме ці кошти мали б йти на розвиток громад.

Просто, щоб уявити, про які суми йдеться:

За даними ЗМІ, на сірому ринку ціна землі в Україні — близько 1000 доларів за гектар. Проте це не межа. У Польщі, наприклад, — 3000 доларів за га. Деякі спеціалісти вважають, що за родючістю українська земля схожа на чорнозем у США (штат Айова) та Аргентині (LaPlata). А там, за підрахунками експертів, земля коштує у середньому 12 800 доларів за га (дані 2015 року).

Натомість ОТГ будуть просто приречені на ефективне управління землями, на їхню інвентаризацію, на встановлення адекватного розміру орендної плати. Погано управлятимуть — таку владу можна буде поміняти на найближчих виборах.

На відміну від державних урядників, призначають та звільняють яких — у високих київських кабінетах. І зовсім не критерій ефективності тоді визначальний.

Про аргументи на користь

Зрозуміло, віддати право розпоряджатися землею ОТГ означає для держави втратити контроль за ресурсами. І ресурсами чималими. Тобто, тоді громади, а не чиновники вирішували б, кому й навіщо передавати землю.

Йдеться не лише про надання земель у користування. ОТГ змогли б змінювати цільове призначення приватних ділянок, розташованих у межах об'єднаної громади.

Саме обрані мешканцями ради громад впроваджували б плани розвитку територій. І в такий спосіб реалізували б колективне бачення майбутнього: де будуть розташовуватися промислові, сільськогосподарські, інфраструктурні та рекреаційні об'єкти. Це б не була вже вказівка згори.

Тому саме земля є ключовим ресурсом для планування розвитку громад.

Якщо ж говорити мовою цифр, то навіть "регіональний" міністр визнає: коли землю за межами населених пунктів передадуть громадам ефективність її використання збільшиться утричі. Орієнтовні обсяги додаткових надходжень до місцевих бюджетів, за оцінками експертів, можуть становити від 10 до 15 млрд грн.

Саме тому дуже важливо внести зміни до Земельного кодексу, законів "Про місцеве самоврядування в Україні" й "Про оренду землі" та врешті надати додаткові повноваження сільським, селищним, міським радам ОТГ.

Утім це слід зробити так, щоб не було "перекосів" і такий "інвестиційно" привабливий ресурс, як земля, не опинився в одних руках. Ну не може чиновник і навіть сам президент одноосібно розпоряджатися ресурсами громади.