За інфляцію відповідає не тільки центральний банк

У 2016 році відбувся давно очікуваний перехід монетарної політики України на основоположний принцип інфляційного таргетування.

Національний банк України навесні 2016 року, коли інфляція становила близько 30%, рішуче заявив про перехід на режим таргетування зміни із цільовим діапазоном на перший рік 12% ± 3%.

Пам'ятаю, як багато було висловлено скептицизму та критики щодо нового монетарного підходу. Проте для України не пропонувалося нічого іншого, крім режиму таргетування обмінного курсу, який вже кілька разів довів свою згубну силу кризотворчості в Україні.

І ось маємо результат: попри потужне підвищення адміністративно регульованих тарифів, на що НБУ майже не впливав, та на загалом складні економічні умови, зростання індексу споживчих цін під кінець 2016 року сповільнилося до 12,4%, тобто фактична інфляція "влучила у яблучко" заявленої цілі.

Як відомо, інфляційна ціль для кінця 2017 року становить 8% ± 2%. Тобто цільовий діапазон став суттєво нижчим і вужчим. За останні десять років середній показник інфляції в Україні становив 14,6%, тому заявлена ціль інфляції для нашої країни є історично низькою.

При цьому курсоутворення на валютному ринку залишається вільним (на відміну від штучного утримання курсу в 2012-2013 роках, коли Україна дурила сама себе нульовою інфляцію та великими боргами), а тарифи на адміністративно регульовані послуги надалі зростають.

Національний банк України у важкий для економіки час рішуче взяв на себе відповідальність за інфляцію. Для цього було використано найкращий світовий досвід, у тому числі тих країн, які багато років потерпали від високої інфляції, а зараз є набагато стабільнішими.

Щойно НБУ оприлюднив оновлений прогноз інфляції на 2017 рік. Його підвищено з 8% до 9,1%. Тут варто зазначити, що не потрібно плутати інфляційну ціль (таргет монетарної політики) та інфляційний прогноз (наукову оцінку найбільш імовірного значення економічного показника інфляції).

Інфляційна ціль НБУ на 2017 рік залишається тією самою (8% ± 2%), проте аналітики центрального банку наразі вважають, що фактичний показник скоріше за все буде у верхній частині цього діапазону.

Національний банк висловлює готовність і надалі відповідати за інфляцію в Україні, що є основним складником макроекономічної стабільності. Однак інфляція є складеним феноменом, чинники якої мають і монетарну, і немонетарну природу.

Такі немонетарні чинники, як суттєва корекція адміністративно регульованих тарифів, лежать поза межами впливу центрального банку. Він змушений враховувати їх у прогнозах та інфляційних цілях. Саме з огляду на це для виходу на середньострокову інфляційну ціль 5% ± 1% було взято трирічний перехідний період.

Але і не всі монетарні чинники знаходяться під повним контролем Нацбанку. Наприклад, НБУ підвищив прогноз інфляції на 2017 рік через впроваджену ініціативу уряду подвоїти на початку року мінімальну заробітну плату.

Логіка оновлення прогнозу очевидна: додаткові доходи у низькому сегменті створюватимуть інфляцію попиту на масові товари, а додаткові витрати бізнесу на фонд оплати праці збільшуватимуть собівартість.

Проте видається, що відповідне урядове рішення наприкінці 2016 року було ухвалене не тільки без погодження з НБУ, а й без його попереднього інформування про цю ініціативу. Якби напередодні був справжній міжінституційний діалог, ми б не побачили дивної публічної дискусії про наслідки цього рішення.

У розвиненому світі центральний банк і міністерство фінансів тісно співпрацюють. Це запорука макрофінансової стабільності, адже монетарна політика не може бути незалежною від фіскальної.

В Україні ж попри стабілізацію фіскальної політики (підтримка первинного профіциту держбюджету, відмова від позабюджетного дефіциту "Нафтогазу"), ця фіскальна політика час від часу підкладає "свиню" монетарній політиці. Звісно, це відбувається не навмисно, але результат від цього не змінюється.

Вже другий рік поспіль більше половини річного бюджетного дефіциту формується під кінець року, призводячи до викидання великих обсягів гривні на ринок. Так, у 2016 році загальний річний дефіцит зведеного бюджету становив 55 млрд грн, у тому числі у грудні — 45 млрд грн. Згадаймо і 2015 рік: річний дефіцит зведеного бюджету становив 31 млрд грн, дефіцит у грудні — 51 млрд грн!

Зокрема у грудні 2016 року бізнес отримав 16 млрд грн відшкодування ПДВ, тоді як середньомісячні обсяги за 11 місяців 2016 року становили 7 млрд грн.

Як наслідок, мотивація для експортерів продавати валюту у грудні впала на підлогу. І все це на тлі складної, відповідальної ситуації з націоналізацією найбільшого банку країни! У результаті отримали суттєві ускладнення на валютному ринку, за які вже чомусь відповідає не уряд, а центральний банк.

Чи міг уряд здійснити виплати раніше? Звісно, міг.

Залишки на єдиному казначейському рахунку трималися високими, а на кінець листопада 2016 року там зосередили 28 млрд грн. Тобто гроші можна було витрачати вже у листопаді і навіть раніше, коли було розблоковано великі та гарантовані перерахування в бюджет від НБУ. Чому тягнули до останнього — велике питання до ефективності національної бюджетної системи.

Розпочався новий рік — рік надій на краще, а поки що нічого не змінюється. У січні ПДВ не відшкодовувався взагалі, а в перші дні лютого у фінансовій системі з'явилися великі суми відшкодування — і знову коливання на валютному ринку.

Як бізнес вже багато років чекає на вчасне відшкодування ПДВ, так і фінансова система дуже хоче побачити ритмічне рівномірне повернення цього податку, аби на ринку не було зайвих джерел нестабільності.

Інфляційний результат січня (1,1% за місяць) хоч і видається прискоренням інфляції, проте він був нижчим за очікування ринку та, схоже, нижчим за очікування самого Нацбанку. Наразі інфляція становить 12,6%, і НБУ має всі можливості понизити її у діапазон 8% ± 2% в кінці 2017 року.

Якщо ж інфляція буде вище цілі, у тому числі через вади бюджетної політики, НБУ доведеться відмовитися від пом'якшення монетарної політики, що підтримує економічне зростання, яким так люблять хизуватися в уряді. Сподіваюся, розуміння цих взаємозв'язків буде враховане у бюджетній політиці уряду.