Трамп, Путін та ExxonMobil об'єднуються, щоб підсмажити планету
Наміри глави вуглеводневого гіганта ExxonMobil стати держсекретарем США пояснюють, чому Путін прагнув обрання Трампа. Йдеться про реанімацію нафтової угоди на 500 млрд дол, яка була зупинена санкціями проти Росії.
Узгодження інтересів президента Росії Володимира Путіна, новообраного президента США Дональда Трампа та нафтових магнатів — найбільша загроза людству та демократії з часів становлення нацистської осі у 1930-х роках.
Трамп, мабуть, не зможе самостійно знищити глобальну угоду з протидії змінам клімату, укладену в Парижі 2015 року, як він обіцяв під час своєї передвиборної кампанії. Проте він здатний зробити це за підтримки Росії та нафтогазової промисловості, яка оперує трильйонними активами.
Багато що пояснює кандидатура, визначена Трампом на пост державного секретаря США. Преса пише, що це буде Рекс Тіллерсон, генеральний директор нафтогазового гіганта Exxon Mobil. Це та сама людина, яка підписала з Путіним нафтову угоду на 500 млрд дол, заблоковану санкціями в 2014 році.
Блокування найбільшої за всю історію нафтової угоди не просто "поставило існування Exxon під загрозу", як повідомляв Wall Street Journal у 2014 році. Як пояснила у своєму репортажі Рейчел Меддоу, ця угода була настільки значною, що "могла змінити історичний курс Росії".
Це також може пояснити, чому Путін втручався у вибори президента США на користь Трампа. За даними ЦРУ, "уряд Путіна не просто намагався делегітимізувати вибори в США", як повідомляє New York Times, "але й "діяв з наміром надати перевагу одному з кандидатів".
Звичайно, можна розглядати аргументоване припущення, що в Путіна було достатньо мотивації втрутитися просто для того, щоб підірвати легітимність виборів в США.
З іншого боку, завжди спантеличувало те, що Путін був у захваті від людини, яка обіцяла повністю відкрити доступ на всій території США для видобутку нафти та газу як на шельфі, так і на континенті.
Результатом такої політики мало б стати зниження цін на нафту і газ, основного джерела прибутку РФ. Тому з січня ми бачили заголовки "Різке падіння цін на нафту штовхає економіку Росії в прірву", а з жовтня — "Чому нарощування видобутку нафти в США перекриває будь-яку угоду між Росією та OПЕК".
Однак для Путіна та інших клептократів, які мають зиск з його правління, ніщо зараз не має значення, крім збагачення.
Не випадково у грудні Путін заявив, що РФ продала 19,5% гіганта "Роснєфть" за 11,3 млрд дол Катару та іншим інвесторам. За даними Fortune, очікування, що протистояння Кремля і Заходу налякає інвесторів, не справдилися.
"Ще кілька тижнів тому більшість аналітиків не вірили, що для "Роснєфті" будуть знайдені іноземні інвестори, — пише Fortune. — Проте ця угода, найбільша з нафтових угод 2016 року, вказала на можливу переоцінку інвесторами загроз у співпраці з Росією, тоді як обрання Трампа у США підвищило очікування відлиги у відносинах між Москвою та Вашингтоном".
Яку користь отримає Путін? Ці 11,3 млрд дол отримає Кремль, а не "Роснєфть". "Не дивно, що російські урядовці тріумфували, коли "Роснєфть" уклала угоду. Вона дасть значну суму грошей, потрібних для закриття дірок у державному бюджеті через падіння економіки та санкції", — пише Reuters.
Клептократія і явне втручання у закордонні вибори, схоже, виправдовують себе. Якщо санкції будуть зняті, чому може допомогти новий державний секретар США, то це принесе Exxon колосальні дивіденди.
Як пояснюється у жовтневій статті видання "Блумберг", "Exxon знаходиться під подвійною загрозою нової холодної війни". Компанія має "низку прив'язаних до дорогих ресурсів проектів з 2018 року, таких як скраплений газ та нафта з бітумних пісків, які тепер під загрозою через дешеву нафту".
Однак уявіть собі, що нафтовий магнат раптом зможе вільно добувати і продавати нафту з орендованих нафтових ділянок у Росії площею 258 тис кв км. Це у п'ять разів перевищує кількість землі, яку компанія орендує в країні зараз. Для Exxon знову можуть настати щасливі дні.
Багато хто стверджував, що "Паризька угода виживе і успішно розвиватиметься під час правління Трампа". Якщо більша частина світу об'єднається і буде робити свої внески, знижуючи вуглецеве забруднення, то це можливо.
Путіну ж ніколи не подобалася Паризька угода. Її виконання означає, що велика частина російських покладів викопного палива мусить залишитися в землі, а не видобуватися, забезпечуючи величезний прибуток Кремлю.
Тож не дивно, що план Путіна щодо скорочення викидів парникових газів є "найбільш слабким з усіх коли-небудь прийнятих будь-яким урядом", пояснює Climate Action Tracker. По суті, цей план "задає рівні викидів, які значно перевищують прогнозовані згідно з чинними регуляторними заходами".
"Що утримує Росію від підписання Паризької угоди?" — запитувалося в одній незалежній статті у вересні. Російське інформаційне агентство ТАСС тоді повідомило: "Росія не буде прискорювати ратифікацію". Можливо, Путін чекав на результати виборів? На ті результати, на які Росія активно впливала?
За даними ООН від 12 грудня, Росія досі не підписала Паризьку угоду. Якщо новий президент другого найбільшого джерела вуглецевого забруднення виконає обіцянку про вихід з Паризької угоди, тоді п'яте найбільше джерело викидів теж матиме гарну причину, аби відмовитися від участі в угоді.
Тепер уявіть, якої шкоди можуть завдати Путін, Трамп і новий нафтовий державний секретар майбутнім кліматичним переговорам, спонукаючи інші країни не подавати більш амбітні внески із скорочення викидів, що є ключовим елементом Паризької стратегії уникнення катастрофічних кліматичних змін.
Попередник Тіллерсона на посаді CEO в Exxon Лі Реймонд якось сказав: "Я не американська компанія і я не ухвалюю рішення, які базуються на тому, що є гарним для США". Чому ж новий державний секретар мусить вважати інакше?
Оригінал публікації: ThinkProgress
Переклад Олега Савицького