Ціна контролю, або Хто бойкотує верифікацію

Півтора року тому Міністерство фінансів почало роботу з верифікації отримувачів пенсій та інших соціальних виплат.

Однак схоже на те, що створення робочих груп, як і слідчих комісій, частіше призводить до імітації бурхливої діяльності.

Мета була благородна: збільшити ефективність та адресність державних видатків, надавати кошти тим, хто їх найбільше потребує, виключити з числа отримувачів грошей тих, хто користується субсидією на комунальні послуги, живучи в 500-метровому будинку на Печерську, і тих, кого вже нема серед живих.

Тоді, на початку 2015 року, статистика свідчила: у паспортах 1 800 осіб зазначений вік 100-120 років, 10 506 осіб зареєстровані в одному будинку в місті Костянтинівка, на 17% знизився рівень смертності в зоні проведення АТО.

Так далі тривати не могло, і активісти рішуче стали на стежку боротьби з наживою на соціальних виплатах. За їхнім підрахунком потенційна економія для бюджету на 2016 рік від верифікації повинна була становити щонайменше 5 млрд грн.

Що відбулося насправді?

Управління верифікації і монетизації виплат при Мінфіні надало 1,4 млн рекомендацій щодо припинення неправомірних виплат на десяток мільярдів гривень на рік, стукало у двері Мінсоцполітики, Пенсійного фонду, але чиновники поставилися до них за принципом "працюйте-працюйте, ви нам не заважаєте".

Позитивний ефект від роботи цього управління держава не визнала, не кажучи про обіцянку-цяцянку від уряду розробити закон "Про верифікацію соціальних виплат".

Наразі підзаконні акти прописані так, що всі порушення, виявлені співробітниками управління Мінфіну, доводяться ними до Пенсійного та інших фондів у вигляді рекомендацій, тобто їх можна виконувати, а можна не виконувати.

У спрощеному вигляді процес верифікації виглядає як пересилання документів та списків між різними урядовими органами. Єдина автоматизована база даних усіх отримувачів пенсій та соціальних виплат в Україні до кінця не реалізована.

Співробітники управління верифікації Мінфіну щомісяця отримують базу даних з прізвищами людей, які отримують пенсії чи інші виплати. Направляють її в МВС перевірити, чи не викрадалися у цих людей паспорти, чи не за підробленими паспортами отримуються гроші з державного бюджету на підставних осіб.

Державна фіскальна служба перевіряє за ідентифікаційним кодом, кого уже нема на світі, МВС моніторить тих, хто втратив паспорт. Так верифікатори нарахували сотні тисяч отримувачів соціальних виплат за підробленими та вкраденими документами, виявили серед них померлих осіб.

Після цього Мінфін направляв фондам рекомендації щодо припинення виплат. Пенсійний фонд відзвітував: ми наполовину вирішили проблему і загалом рухаємося до соціальної справедливості семимильними кроками.

Мінсоцполітики трохи не встигає, закриваючи доступ до неправомірної вигоди у 25% випадків, але заяви робить приблизно такі ж райдужні. І так щомісяця.

Пенсійний фонд надсилає оновлену базу отримувачів, у якій враховано близько 50% рекомендацій. Однак офіційно ні Пенсійний, ні інші фонди не відповідають на рекомендації щодо незаконних виплат і не визнають, що виправлення зроблені завдяки роботі верифікаторів.

Тому й економії коштів у бюджеті на 2017 рік ми не спостерігаємо. Це може означати, що одні мертві душі з бази викидаються, а інші — з'являються. Фундаментальною причиною таких зловживань є відсутність загальнодержавного реєстру отримувачів усіх соціальних виплат.

У 2012 році Мінсоцполітики створило систему, але не загальнодержавну, а розділену по областях і районах. У 2014 році були усунуті законодавчі перешкоди та застарілі інформаційні протоколи, але технічну реалізацію так і не провели.

В результаті недбалого ставлення до єдиної системи країна опинилася на межі соціальної катастрофи. Інформація про тисячі сімей зі сходу стала недосяжною.

Державна машина вирішувала проблему, організовану самою державною машиною: створили окреме міністерство, продукували низку відомчих наказів, ввели посаду віце-прем'єра, запровадили верифікацію і механізми контролю.

Скільки витрачено зайвих людино-годин чиновників, експертів та волонтерів, скільки незадоволення і розпачу переселенців отримано лише через те, що влада двічі освоїла кошти на створення єдиної бази, але саму базу так і не створила. У Бангладеш така база є, а в європейській Україні — нема.

У традиційній передсвятковій гонитві за ухвалення бюджетного пакета законопроектів є величезний ризик, що бюджети фондів соціальних виплат та пенсій будуть роздуті для здійснення подальших незаконних виплат та збагачення чиновників, а не збільшення розміру виплат малозабезпеченим громадянам.

Це черговий рік, протягом якого їм невигідно втілювати в життя зміни, які боляче б'ють по власній корупційній кишені.

Так, у проекті бюджету на 2017 рік фінансування соціальних фондів збільшується на 36 млрд грн, тоді як за даними верифікаторів щомісяця незаконно виплачується 1,4 млрд грн. Навіть якщо 400 млн грн не підтвердяться при перевірці, то мінімум 12 млрд грн на рік могли би залишитися у бюджеті.

Це скоротило б його дефіцит і зменшило б податкове навантаження на бізнес.

Верифікацію треба довести до кінця. За виплатами мусить бути забезпечений належний нагляд. Конкретно визначений державний орган повинен отримати повноваження здійснювати постійний моніторинг виплати державних коштів саме тим, хто їх потребує, та у разі виявлення порушень припиняти незаконні виплати.

Шахраї повинні сидіти в тюрмі, а не живитися державними грошима. Група службовців середнього рівня з правом рекомендацій не може навіть припинити незаконні виплати, вже не кажучи про ініціювання розслідувань.

Крім того, цивілізована держава в 21 столітті повинна мати єдину автоматизовану базу даних отримувачів соціальних виплат та пенсій, куди буде надходити вся інформація: про смерть, втрату чи зміну паспорта, переїзд. Усі причетні державні органи повинні мати туди доступ, кожен — з певними правами і функціями.

Держава витрачає на соціальні виплати і пенсії більше третини свого бюджету і зобов'язана контролювати спрямування цих коштів. Зараз у проект держбюджету закладено 20 млн грн на створення реєстру отримувачів соціальних виплат, але розуміння того, як це робити, досі нема. Відсутнє і технічне завдання.

Контроль за витратами державних коштів мусить бути не меншим, ніж контроль за збиранням податків. Як контролери обходяться з бізнесом, який наповнює бюджет, ми бачимо. Хотілось би такого ж контролю щодо тих, хто цей бюджет витрачає.