Що буде з держбанками

Очевидно, уряд не має економічної стратегії, і за останні два роки мало зроблено для майбутнього зростання.

Питання навіть не в тому, чи треба міняти Кабмін. Важливіше відповісти на питання, які цілі у нього будуть. У цій статті поясню важливість постановки правильних цілей і вибору інструментів їх досягнення на прикладі державних банків.

За останні 24 років Україна показала найгірші результати у світі - її економіка скоротилася більш ніж на 40%.

За цей же час, за рідкісним винятком, більшість країн пішли далеко вперед. Світова економіка збільшилася у 2,33 рази. Азіатські лідери виросли у середньому в шість разів, а номінальний ВВП Китаю - приблизно у 26 разів.

Наш технологічний рівень продовжує погіршуватися. За даними доповіді Національного інституту стратегічних досліджень, на початок 2014 року середня ступінь зношеності основних фондів досягла 77,3%.

Знаменитий норвезький економіст Ерік Райнерт пише, що можливість захистити свою обробну промисловість і сектор просунутих послуг – "єдина політика, яка в останні 500 років забезпечувала країнам успішний економічний розвиток".

Досвід багатьох країн показав: тільки боротьби з корупцією, захисту права власності та дерегуляції недостатньо. Для підвищення добробуту громадян також потрібна багаторівнева система інститутів і окремих стимулів для збільшення частки підприємств з більш високою доданою вартістю.

Краще продавати літаки, ніж руду, інакше сповзання у бідність продовжиться навіть при відновленні економічного зростання.

Як ми зацікавимо інвесторів створювати високотехнологічні виробництва? Як позбавлятися від статусу сировинної економіки? Тільки маючи відповіді на ці питання, ми отримаємо бажані результати від будь-яких реформ.

У той же час фінансова стабілізація останнього року досягається ціною удушення виробництва. У банківській системі гроші є - глава НБУ констатує рекордний рівень ліквідності. Однак влада не створює умов, щоб направити її до реального сектору.

Навпаки, Мінфін та НБУ свідомо збирають "надмірну" ліквідність через депозитні сертифікати та ОВДП. Так може тривати довго. Від однієї політичної кризи - до наступної, від одного траншу МВФ - до іншого.

Успішні країни використовують різні методи антикризового відновлення економіки - від інвестування в інфраструктуру до пільгового кредитування пріоритетних галузей. Вони виконують довгостроковий план з чіткими структурними показниками.  Яскравий приклад - енергетична стратегія ЄС.

У жорсткому світі СОТ у нас залишилося небагато інструментів для конструювання власного розвитку. У 2015 році ми втратили шанс провести кардинальну податкову реформу, щоб дати істотний поштовх економіці.

Нам також важливо забезпечити її дешевим кредитним ресурсом. Для цього уряд і НБУ зобов'язані створити додаткові інструменти і збільшити фінансування в межах існуючих.

Наприклад, на проект компенсації витрат на теплову модернізацію житлового фонду, який фінансується за участю ЄБРР, Кабмін повинен виділяти в рік не сотню мільйонів, а мільярди. За умови використання переважно вітчизняних матеріалів і обладнання буде подвійний ефект: зниження споживання енергії і поштовх до запуску виробництв.

Це ж стосується інфраструктурних проектів та пріоритетних секторів в машинобудуванні, IT-галузі, фармацевтиці. Де брати на це ресурси і як їх вміло розподілити найближчими роками - окреме важливе питання, на яке ми і повинні відповісти в системних стратегічних документах.

Банк розвитку

Для конструювання майбутнього економіки важлива роль держбанків. Досвід розвинених і країн, що розвиваються довів їх позитивну антикризову роль.

Але головна мета держбанків - стати ефективними інструментами промислової політики. У першу чергу, мова про так звані банки розвитку. Ще з 19 століття їх використовували багато сьогоднішніх розвинених країн і післявоєнні Японія та Німеччина. Так робили і роблять безліч інших держав. Сьогодні в світі більше 500 банків розвитку - переважно повністю державних або з переважною часткою держвласності.

Йдеться про стимулювання довгострокового кредитування пріоритетних галузей промисловості, інфраструктурних проектів та регіонального розвитку.

Особливо вдалим прикладом вважається досвід Південної Кореї, яка у 1954 році створила Банк розвитку Кореї, а у 1967 році - Корейську фінансову корпорацію розвитку на основі великого кредиту Світового банку. Вони сприяли прискоренню індустріалізації і загальному зростанню корейської економіки, яка за кілька десятиліть пройшла шлях від відсталої аграрної країни до лідера у високих технологіях.

Як післявоєнна Німеччина направляла іноземну допомогу в рамках Плану Маршалла до спеціального фонду розвитку, а не на покриття дефіциту бюджету, так і Україні необхідно створити свій держбанк розвитку.

Там можна акумулювати міжнародну фінансову допомогу, ресурси від приватизації і прямі бюджетні вливання для надання дешевих довгострокових кредитів і спільного фінансування пріоритетних інфраструктурних та виробничих проектів.

Широкомасштабне кредитування малого бізнесу

Також необхідна установа для кредитування малого бізнесу. Важливу соціальну роль таких проектів довів успішний світовий досвід, наприклад, лауреата Нобелівської премії, одного з "батьків" мікрокредитування Мухаммада Юнуса.

Йдеться  не лише про масштабний проект пільгового кредитування, але і про доступ до держзакупівель та інформаційну підтримку. Важливо допомагати людям відкривати свою справу, зменшуючи безробіття. У довгостроковій перспективі - стимулювати економічну активність громадян і розширювати внутрішній попит.

Система стимулювання експорту

З поглибленням глобалізації значно посилилася конкуренція, тому в більшості країн працюють системи державної підтримки експорту.

На тлі війни на Донбасі, скорочення товарообігу з РФ і падіння цін у світі на сировину Україна три роки поспіль втрачає свій експорт. Це серйозний удар по економічним перспективам. Ми стали ще більш відкритими для імпорту після набрання чинності угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

У таких умовах ми зобов'язані використовувати елементарні інструменти стимулювання експорту. Після двох років роботи уряд так і не надав експортну стратегію.

Про важливість створення Експортно-кредитного агентства ми говоримо вже більше року, в тому числі - на всіх зустрічах із керівниками Кабміну. Сподіваюся, найближчим часом ми ухвалимо у парламенті відповідний закон. 24 листопада 2015 року ми прийняли за основу законопроект №2142а, ініціаторами якого стали представники нашої фракції, а співавторами - півтора десятка колег з інших фракцій.

Відсутність загальної економічної стратегії проявляється і в хаосі заяв представників влади. Прем'єр-міністр нарешті погодився з нашими закликами створити Експортно-кредитне агентство і сказав, що його засновником виступить державний Укрексімбанк. Мінекономрозвитку підтримало ідею, НБУ - категорично проти. Це жахливо, оскільки без швидких і злагоджених дій влади бажаних результатів не буде.

Необхідність загальної стратегії

На основі яких активів і з яким набором функцій створювати державні банки - тема окремої розмови. Щоб відповісти на ці та інші питання, потрібно спочатку створити загальну економічну стратегію країни.

Уряд давно обіцяв представити стратегію розвитку держбанків. 8 лютого на круглому столі заступник міністра фінансів Артем Шевальов заявив, що "не завдання акціонера (держави) вказувати держбанкам, де і як їм працювати". За його словами, ключове питання - це корпоративне управління в держбанках: прозорість і політична ізольованість. Він зазначив, що головне для держави як акціонера - фінансовий результат, прибуток і капіталізація.

Чесно кажучи, це жахливо. Сподіваюся, Шевальов висловив не усі свої думки. Інакше виходить, що уряд не розуміє своїх завдань. Погано, що експерти досі не розкритикували такі спрощені підходи.

Ми підтримуємо необхідність підвищення якості управління державними банками, про яке кажуть у Мінфіні та НБУ. Це необхідно, але це не найважливіше.

У нашої країни залишилося надто мало інструментів, щоб вирватися з "пастки бідності", коли навіть тимчасове повернення економічного зростання лише збільшує кількість бідних і ступінь розшарування, послаблюючи країну.

Світовий досвід показав, що ризики корупції у використанні політиками бюджетних субсидій через держбанки великі. Однак треба системно боротися з корупцією в усіх сферах. Хіба це аргумент для того, щоб опустити руки і змиритися із сумним майбутнім нашої країни? Як каже мій знайомий експерт, ніхто не ламає теплиці, якщо там починають рости бур'яни. Їх просто прополюють і продовжують отримувати великі врожаї.

Пропозиції "все продати" зрозумілі, але тоді давайте продамо суди і прокуратуру - там корупції ще більше. Ця корупція куди сильніше шкодить нашому інвестиційному клімату, але ми ж не відмовляємося від цих функцій держави. Так чому ж ми відмовляємося від тих небагатьох важелів, які ще залишилися в України для повороту на принципово нову траєкторію?

Зрозуміло, держбанки не панацея, а лише один з інструментів. Я не стверджую, що створені нами інститути запрацюють негайно. Однак треба починати сьогодні, щоб вони почали давати результат через кілька років.

На їхньому прикладі я хочу показати більш важливі речі: лише системні зусилля щодо зміни структури економіки можуть дати результати. Саме це повинно стати ключовим у нашій стратегії розвитку держбанків.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.