Україна - не Греція

Акції протесту в Європі демонструють загальні настрої населення в умовах посткризової світової економіки та системних прорахунків національних урядів.

Люди надзвичайно різко реагують на будь-яке погіршення якості їхнього життя. І якщо не вживати ніяких заходів, то те, що сьогодні в Європі набуває характеру масових демонстрацій, завтра в Україні може обернутися заворушеннями і кров'ю.

Україна і Греція мають багато спільного, включаючи постколоніальне минуле, а також поєднання корупції з популізмом. Ці чинники призводять до того, що держава бере на себе більше соціальних зобов'язань, ніж може забезпечити. В результаті, накопичуються борги, що призводить до соціальної кризи та економічної катастрофи.

Греція з 2000 року не вкладалася у тривідсотковий норматив дефіциту держбюджету. Це означає, що за останні 11 років країна витрачала більше, ніж заробляла, і була змушена позичати. Життя не за коштами веде до зростання державного боргу.

І навіть сьогодні, після всіх вжитих антикризових заходів і програм надання допомоги, зростання боргу цієї країни триватиме до 2013 року, досягнувши 140% ВВП, після чого повільно піде на спад. Тобто через два роки обсяг боргів Греції буде в півтора разу перевищувати обсяг всіх вироблених товарів і послуг цієї країни за рік.

Що ми бачимо в Україні? Проблема схожа. Ми живемо не по кишені, і уряд продовжує політику зовнішніх запозичень. Державний борг України зростає і вже перевищує 345 мільярдів гривень. Є два шляхи вирішення цієї проблеми.

Перший, який відпрацьовується в Європі, - режим найсуворішої економії, скорочення витрат, підвищення податків і урізання соціальних виплат. Цей метод дає моментальний ефект, але він вкрай радикальний, бо громадяни біднішають. І чим нижчі їх доходи, тим болючіша для них така політика держави.

Тепер порівняємо: у Греції за межею бідності 20% населення. В Україні, за оцінками ООН, - 78%. Тому якщо в багатих країнах антикризові заходи призводять до відчутного зниження доходів, то в Україні така політика призведе до злиднів.

Пенсійна реформа, запропонована урядом України, - це якраз приклад подібного вирішення проблеми. Урізання, скорочення, економія. Ці дії торкнуться простих людей - їх благополуччя в старості, впевненості в завтрашньому дні.

Україна, на відміну від інших країн Європи, може задіяти альтернативні ресурси для збільшення надходжень до бюджету. Мова йде про детінізацію економіки. Сьогодні близько 60% нашої економіки перебуває в тіні. Легалізація цього сектора дозволить повернути в офіційну економіку близько 720 мільярдів гривень.

При вмілому управлінні економікою цього ресурсу цілком вистачить для того, щоб збільшити стандарти життя, довівши їх до рівня країн Східної Європи з їх мінімальною зарплатою на рівні 450-500 доларів. Таким чином, ми можемо використовувати нашу слабкість - високу тінізацію економіки - як перевагу.

Цей шлях недоступний для країн Європи. Там немає масштабної тіньової економіки, члени Євросоюзу і єврозони скуті внутрішніми правилами та директивами, що позбавляє їх можливості маневру, не дозволяє проводити гнучку економічну політику.

Поки ми не стали членами ЄС, ми можемо собі дозволити приймати сміливі рішення і шляхом виведення економіки з тіні підвищити рівень життя людей.

Україна - це не Греція, не Іспанія і не Португалія. Нам не можна копіювати їх антикризові заходи в соціальній сфері, бо наші можливості, як не дивно, ширші, як і ресурс, за рахунок якого можна вирішити актуальні проблеми. Нам потрібна ефективна економіка 21 століття, яка дозволить ввести високі стандарти життя.

Почати будувати таку економіку можна негайно. Нам необхідні заходи, які повинні підвищити довіру суспільства до влади, адже ніякі реформи без довіри не будуть прийняті суспільством. Кращий спосіб підвищити довіру - це почати реформи з себе.

Пропоную нараховувати зарплати і пенсії міністрам і депутатам на загальних підставах. Це перше, що буде зроблено для людей, що поверне довіру до влади, покаже готовність проводити реформи. Такий законопроект я вже зареєструвала.

Також народним депутатам потрібно проголосувати за пакет законів "Народна реформа", розроблений мною в тісній співпраці з підприємцями та громадськими організаціями. Він містить низку заходів щодо оздоровлення економіки.

Зокрема, виведення з тіні зарплат дозволить істотно збільшити надходження до Пенсійного фонду. Для цього необхідно зменшити ставку оподаткування на зарплату мінімум удвічі - до 20-25%. Тоді у людей на 30-40% зростає зарплата і автоматично збільшаться надходження до Пенсійного фонду.

Якщо будуть прийняті наші законопроекти, Пенсійний фонд додатково отримає 40 мільярдів гривень на рік. Таким чином, можна буде не лише ліквідувати дефіцит фонду, але вже восени збільшити мінімальну пенсію на 50%.

Другим кроком до побудови здорової економіки стане прийняття альтернативного урядовому законопроекту про спрощену систему оподаткування. Проект, внесений Кабміном і прийнятий у першому читанні, зберігає можливості для великого бізнесу використовувати платників єдиного податку для схем ухилення від оподаткування.

Наш законопроект перекриває всі ці лазівки і дозволяє мільйонам людей легально працювати і відчувати себе незалежними від подачок держави, стимулює розвиток підприємництва та формування середнього класу.

Нарешті, уряду необхідно припинити безцеремонно втручатися в економіку. Ручне управління економікою призводить до цінових криз, створення штучних монополій і стимулювання корупції. Чи прислухається до нас влада? Я дуже сумніваюся.

Сьогодні бюджет перерозподіляється на користь силових структур замість того, щоб рівномірно ділити його на пенсії і зарплати вчителів, лікарів та інших працівників бюджетної сфери. Коли ж зарплати збільшують тільки силовикам, це означає, що влада припускає готовність людей вийти з протестами на вулиці.

Масові демонстрації та акції протесту в країнах Європи організовані профспілками і громадськими організаціями. Це реальний приклад роботи громадянського суспільства - контролера влади. Однак навіть їм не завжди вдається утримати протестуючих від спокуси погромів. На жаль, в Україні ці інституції поки що слабкі.

Це біда і для суспільства, і для держави, адже відсутність організованого виразника інтересів народу веде до найрадикальніших проявів незгоди народу з діями влади.

Кожний чиновник повинен розуміти: якщо довести народ до краю, в Україні буде не те, що відбувається в Греції, а те, що відбулося в Тунісі, Єгипті та Лівії.