Українська правда

П'ять тисяч для директора

У більшості країн основна частка прибутку керівника компанії - бонус за результатами роботи, а не зарплата. Така ж система застосовується на українських приватних підприємствах. У державному секторі все по-іншому.

Чи існує різниця між топ-менеджментом державних та приватних підприємств?

За великим рахунком, такої різниці бути не повинно. Вимоги і до тих, і до інших приблизно однакові: освіта і достатній досвід. Мета будь-якого управлінця теж одна: компанія повинна процвітати і приносити прибуток акціонеру. Яка тоді різниця, хто акціонер - приватні особи та компанії чи держава?

Чому ж українські держпідприємства опинилися у ролі бідних родичів? І головне - чому проблемні підприємства, які були ярмом на державному бюджеті, опинившись у приватних руках, незбагненим чином перетворюються і починають приносити багатомільйонні прибутки своїм новим власникам?

Якщо уявити собі двох рівних за досвідом та знаннями професіоналів, то єдина різниця між управлінцями, які працюють на приватному та державному підприємствах, полягає у їх мотивації. Відмінність у мотивації природним чином відображається на результатах діяльності підприємства.

Спеціалісти називають кілька типів мотивації, зокрема, впевненість у завтрашньому дні, комфортні умови роботи, наявність команди і, звісно, гроші. Як же вирішується питання винагородження топ-менеджменту в усьому світі?

Будь-який власник підприємства зацікавлений в отриманні більшого прибутку та збільшенні вартості бізнесу. Мета управлінця - збереження посади та збільшення матеріальної винагороди. Для досягнення цієї мети менеджмент може діяти навіть всупереч інтересам власника, аж до шахрайства. Знайома ситуація, чи не так?

Втім, баланс можливий. В розвинених країнах значну матеріальну винагороду менеджмент отримує тільки у разі досягнення високих результатів: збільшення чистого або операційного прибутку, грошового потоку, курсу акцій.

У більшості країн основна частка прибутку керівників компаній - бонус за результатами роботи, а не зарплата. Така ж система застосовується на українських приватних підприємствах.

А що ж у державному секторі? Керівник отримує невелику як для своєї посади зарплату - 5-10 тисяч гривень та винагороду за ефективну роботу підприємства.

За законом, така винагорода може виплачуватися раз на рік і не повинна перевищувати десяти посадових окладів керівника. Причому диференціація за розміром та залежність від успішності роботи підприємства не передбачаються.

Тобто навіть керівник підприємства, яке отримує мільйонні прибутки, отримає премію у розмірі кількох десятків тисяч. Чи можна назвати це стимулом? Невже так власник повинен дякувати менеджеру, який забезпечив гарний результат? Чи не тому держкомпанії розтягуються і обростають тіньовими схемами?

Необхідно переосмислити підходи до керівництва держвласністю. У більшості країн їх формує спеціальний державний орган. В Україні таким органом стане Агентство з управління державними корпоративними правами та майном.

Ми ставимо перед собою амбітні завдання: залишити у державній власності компанії, які приносять прибуток, застосовувати кращий світовий досвід для залучення ефективних управлінців, ставити перед ними чіткі завдання, виконання яких наповнить державний бюджет.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
зарплати