Знову Берія, знову "трійки"
В економіці та громадській свідомості сталася значна подія: після подання до парламенту проекту Податкового кодексу України на горизонті знову замаячила постать сумнозвісного Лаврентія Павловича Берії з його позазаконними трійками, які швидко вершили неправедний суд та одразу виконували вирок.
Загальні положення документа немає сенсу коментувати: вони списані з попередніх проектів. А от стаття 22 щодо прав податківців привертає увагу.
Згідно з нею, податкова служба має право отримувати від банків довідки та копії документів про наявність рахунків і рух коштів на них. А як же норма іншого закону про банківську таємницю, яка гарантується банком суб'єкту господарювання?
За загальними нормами права, вимагати такі довідки можна тільки за рішенням суду. Перетягуючи на себе його повноваження, податкова служба стає наддержавним органом на кшталт НКВС часів Йосипа Сталіна та Лаврентія Берії.
Крім того, окремі податківці можуть перетворитися на платну довідкову службу, яка за певну винагороду братиме участь у конкурентній боротьбі між компаніями. Це сприятиме корупції з боку податківців, і це вже мало місце у минулому.
Також ДПА отримує право вимагати інформацію про фінансові операції, які можуть бути пов'язані з легалізацією доходів. Але цими питаннями у країні займається фінансова розвідка, підпорядкована Мінфіну. Надання податковій таких повноважень означає фактичне поглинання нею функцій фінансової розвідки.
Податкова служба у разі прийняття кодексу де-факто отримує статус Мінфіну, а подекуди і перевищує його. Мінфіну залишається тільки планування-розподіл коштів і аналіз статистики. Ніхто не здивується, якщо з часом керівник податкової служби викликатиме "на килим" міністра фінансів.
У 1949 році колишній гідротехнік Лаврентій Павлович Берія засадив за грати, а згодом і розстріляв члена політбюро ЦК КПРС, заступника голови Ради міністрів СРСР, видатного радянського економіста і вченого Миколу Вознесенського. Чи не нагадує ця давня історія деякі події новітніх часів?
У загальних положеннях нічого не сказано про адміністративний арешт, який часто згадується у тексті Податкового кодексу. Його автори не дали визначення поняття адміністративного арешту, можливо, через те, що воно викладене в інших законах.
Що ж, доведеться зробити цю роботу за них, бо слово "арешт" звучить грізно. "Троє прийшли до Гореліка, поговорили з ним, і тепер немає Гореліка", - процитував автору знайомий адвокат один з епізодів фільму "Ад'ютант його високості". Податківці, до слова, теж часто ходять утрьох.
За точним юридичним визначенням, адміністративний арешт - це вид адміністративного покарання, яке полягає в утримані особи, що вчинила адміністративне правопорушення, в умовах ізоляції від суспільства.
Адміністративній арешт визначається тільки у судовому порядку і лише за найбільш тяжкі проступки - злісне непідкорення вимозі працівника міліції чи дрібне хуліганство, коли за обставинами справи застосування інших засобів покарання, наприклад штрафу, недостатньо. Максимальний строк такого арешту - 15 діб.
Розробники Податкового кодексу пропонують застосовувати арешт до майна і активів платників податків. Таке пересмикування суті поняття "адміністративний арешт" виглядає непрофесійно, смішно і незаконно, оскільки подібні рішення може приймати тільки суд, але не податкова служба.
Розуміючи це, у тексті кодексу при визначенні можливості продовження терміну адміністративного арешту майна автори таки додали фразу "за рішенням суду". Чому ж її немає у визначенні первинного значення поняття "арешт майна"? Це не помилка, а свідомо закладена норма, каже юрист, який довго працював у ДПА.
"Так лякали підприємців і раніше. Якщо ж ця норма піддаватиметься публічній критиці, то автори просто посилатимуться на помилку, за яку розробників державних документів не судять", - додає юрист.
Отже, податкова служба намагається натякнути підприємцям на отримання нею повноважень суду. Це в черговий раз нагадує про добру людину Лаврентія Берію, який не встиг розстріляти конструкторів Туполєва і Корольова та фізика Ландау.
Особливе обурення підприємців і юристів викликала норма кодексу щодо права податкової служби обстежувати житло громадян або іншу власність фізичної особи - з письмового дозволу власника або за рішенням суду, якщо вона зазначена у реєстраційних документах фірми або використовується для отримання доходів.
Використання у реєстраційних документах житла громадян - вимушений крок, бо невеликих і недорогих офісів просто немає. Надавати дозвіл на обшук особистого житла громадянина може лише прокурор, якщо на це є підстави.
Таким чином, податкова служба руками ідеологів Податкового кодексу прагне перебрати більше функцій контрольних, правоохоронних, наглядових та правосудних органів і де-факто стати державою у державі. Це схоже на зміну державного устрою, отже, з'являються ознаки скоєння державного злочину.
Звичайно, розробники документа навряд чи розраховували на подібний аналіз його положень та висновки і діяли так лише за інерцією свого мислення.
Викликає сумнів правомочність норм кодексу щодо прав податкової служби складати стосовно платників податків фізосіб та посадових осіб платників податків юридичних осіб протоколи про адміністративні правопорушення у визначеному законом порядку та виносити постанови у справах про адміністративні порушення.
Сумно, але подібна норма діяла і раніше.
Перевіряючи фірму, податкова виконує функції слідства. А виносячи постанови у справах про адміністративні правопорушення і штрафи, вона виконує роль суду. У якій ще сфері додержання законодавства слідство і суд об'єднані разом?
Таких юридичних казусів у проекті Податкового кодексу чимало. Складається враження, що жоден його розробник не працював на підприємстві. Зате підприємці знають, хто кого годує, а тому вони відстоюватимуть свої економічні права.