Рейдерство: один у полі не воїн

Чи потрібно припиняти рейдерство в Україні? Для відповіді на це питання необхідно знати, що таке рейдерство і рейдерство в Україні.

Вікіпедія стверджує, що "рейдерство" - це атаки в процесі злиття та поглинання підприємств. Відповідно, рейдери - атакуюча сторона. Цей процес передбачає і безліч дрібніших процесів, які мають і свої терміни, і свої правила. Наприклад, "тактика випаленої землі" чи "відлякування акул".

Скажімо, головний герой фільму "Красуня" є рейдером по-американськи. Едвард Льюіс, якого зіграв Ричард Гір, чудово ілюструє роботу рейдера у США.

Росія визначає для себе цей термін як поглинання підприємства проти волі його власника або керівника. Процес, пов'язаний з рейдерством, називається "рейдерським захопленням".

У Росії цей термін має негативний присмак і пов'язаний, швидше, з порушенням законів, ніж з їх недосконалістю. В Україні ж практичне застосування даного терміну явно випереджає його понятійну складову.

Звичайно, слід визначити недосконалість законодавства, але реальні проблеми набагато глибші. Коли досвідчені юристи приносять на папері план повернення вкраденого майна або план захисту від "рейдерських атак", написаний для людини, яка побувала у реальній рейдерській битві, це викликає жаль.

Шкода, що навіть висококласні фахівці далекі від практики. А практики зазвичай обмежені певними полями знань, які не дозволяють їм побачити інші пласти.

Один з них - статус учасника ТОВ і договір купівлі-продажу частки у ньому. Узявши нотаріально завірений договір купівлі-продажу, не можна піти до реєстратора і зобов'язати його провести відповідну реєстрацію.

Річ у тім, що у вас не буде повного пакета документів для проведення необхідної реєстрації. Але може статися так, що ви ніколи і не станете учасником того ТОВ, частку якого придбали, бо вас просто у нього не включать. І таких прикладів тисячі.

Про що ж тоді розмова? Про довіру, про елементарну довіру інвестора. І що важливо - не завжди вітчизняного, рідного, який, як відомо, не зрозуміло звідки взяв гроші і, природно, покарати якого сам Бог велить.

Йдеться про глобальну довіру інвестора до влади, яка зобов'язана створювати умови для стабільності та надійності в економіці держави. Підкреслю: не державної економіки, а економіки держави. Йдеться про стабільність та надійність приватного капіталу - основи економіки будь-якої країни.

Передусім, слід звернути увагу на дивні нетрі вітчизняного права щодо реалізації прав власника. Уявімо громадянина - володаря позитивного рішення суду. Він стоїть перед вибором: або прийти до опонента, який обікрав його шляхом "рейдерської атаки", або знову відвідати реєстратора.

У підсумку, громадянин або стає щасливим власником "чистих" корпоративних прав, де, крім них, більше нічого нема, або не стає, оскільки рейдерам ще потрібен час для остаточного виведення активів громадянина.

Якщо мова йде про єдиний бізнес, такий громадянин - банкрут, а співробітники - безробітні. А це - невиплачені кредити та зобов'язання, а іноді - зірвані міжнародні угоди. Це пасиви у вигляді боргів, які повільно тягтимуть на дно.

І хоча пасиви - це інші організації і люди, які теж не отримають свої гроші, вони не на боці громадянина, бо він для них - боржник, практично ворог. Громадянин залишаєтеся наодинці із своїми проблемами.

Її величність держава не на боці людини. Їй наплювати на свій імідж, довіру до неї та інтереси плебеїв - жертв рейдерства. Зате вона в особі окремих представників абсолютно не проти заробити, і тоді громадянин починає проходити усі кола пекла.

За правоту пропонується заплатити. Громадянин хоче добровільного виконання - його пошлють у виконавчу службу. Та буде довго вивчати судове рішення, а потім відмовить - їй не сподобається печатка суду.

Реєстратор відмовиться виконувати розпорядження прокурора, пославшись на закон про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Закон "Про Прокуратуру" для нього - не закон.

Поки громадянин чесно відстоює свої права, щодо його власності за його ж гроші здійснюється рейдерство. При цьому усі роблять вигляд, що в усьому винне законодавство. Але закон - предмет бездушний, покарати його неможливо.

Для рейдерського захоплення потрібно максимум два тижні і дві домовленості - одна із суддею, друга - з реєстратором. А для повернення майна - багато грошей і мінімум півтора роки життя. І що приємно - без єдиної гарантії на успіх.

Повернімося до класики кіно, тепер російського. Знаменитий фільм "Інтердівчинка" віддзеркалив моду, створену самою державою. Головна героїня фільму - валютна повія. У той час багато дівчаток мріяли жити добре.

Нині хлопчики мріють про славу рейдера: багато грошей і ніякої відповідальності. Усі поважають і заздрять. Усі хочуть стати Коломойським або Жеваго. Знищена сама ідея підприємництва. Навіщо думати і працювати, якщо можна вкрасти?

І чим більше, тим краще. За "більше" ніколи не карають. Дух підприємництва, який піднімав економіку країн, розширював горизонти, створював технологічний прогрес і впроваджував інноваційний підхід, повністю знищений державою.

Держава забула, що вона живе за гроші платників податків, принаймні, так має бути. А приватний інвестор, зацікавлений у прибутку свого бізнесу, і є тим платником податку, який збільшує дохід державної скарбниці. Не рейдера, який ніколи не заплатить із свого прибутку, - він уже з усіма в розрахунку.

На своєму прикладі можу підтвердити, що через рейдерство державна скарбниця у 2009 році не отримала, як мінімум, 100 мільйонів гривень. І вже не отримає.

Якби цього можна було уникнути - отримала б набагато більше.

Одній людині не впоратися з системою - вона сильніша і завжди себе захистить. Якщо усі навколо зацікавлені у своїй роботі, суди - вирішувати, виконавча система - виконувати, реєстратори - реєструвати, як можна викорінити рейдерство?

Відповідь очевидна: систему знищить тільки сильніша система, або ж вона знищить себе сама. Як показує світовий досвід, сама - це в іншому житті. Наразі ж держава не усвідомлює, що проблема рейдерства - це її персональна проблема.