З цікавістю прочитав статтю щодо причин падіння курсу гривні. Основна причина девальвації, пише автор, - "бездіяльність уряду, а НБУ не в силах протистояти сильній тенденції".

Загалом цей висновок автора, висловлений цитатою першого заступника голови Нацбанку Анатолія Шаповалова, видається вельми цікавим. Хоча б з точки зору статті 99 Конституції України, де чітко сказано, що саме Нацбанк відповідає за стабільність української гривні.

До того ж, можливо, панові Шаповалову, який вимагає від Кабміну більшої активності у валютній сфері, варто було б нагадати, що саме завдяки уряду було отримано три транші Міжнародного валютного фонду.

Нагадаю, у квітні 2009 року програму кредитування МВФ було поновлено винятково через те, що уряд взяв на себе сміливість прийняти 17 профільних постанов. Відповідні закони, яких вимагав МВФ, було з успіхом завалено парламентом, у тому числі - пропрезидентською частиною депутатів.

Яким би був курс, якби не ці транші? 10, 12 чи 20 гривень за долар?

Чи все так погано, як здається керівництву Нацбанку?

Безумовно, на курс гривні впливає багато факторів, які не залежать від НБУ, тут автор правий. Але чи настільки вони негативні?

Автор говорить про перевищення імпорту над експортом. Це правда, але, за даними Держкомстату, у першому півріччі 2009 року негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу було у 15 разів меншим, ніж за цей же період 2008 року.

Більше того, у червні 2009 року сальдо було позитивним і склало 223 мільйони доларів. Значною мірою - завдяки сезонному зростанню експорту послуг та сезонному скороченню обсягів імпорту газу.

До речі, хочу нагадати, що 2008 року при значно більшому негативному зовнішньоторговельному балансі саме правління Нацбанку, незважаючи на різкий спротив Ради НБУ, прийняло доволі авантюрне рішення про ревальвацію гривні, яка надалі лише посилила ефект різкої девальвації восени.

Але чому, говорячи про системні ризики, автор зважає лише на співвідношення імпорту-експорту? Дивитися треба ширше - загалом на платіжний баланс.

Так, сальдо поточного рахунку платіжного балансу за перше півріччя наразі негативне. Але за цей період дефіцит склав лише 0,66 мільярда доларів проти 7,06 мільярда доларів за перше півріччя 2008 року.

Показово, що, незважаючи на кредити МВФ, Україна поступово зменшує свій валовий зовнішній борг. За останній квартал 2008 року і перший квартал 2009 року він зменшився на 3,2 мільярда доларів, або на 3%. Хоча до цього протягом останніх п'яти років цей показник лише зростав.

Якщо у четвертому кварталі 2008 року спостерігався відтік прямих іноземних інвестицій з країни на рівні -1,9 мільярда доларів, то у першому кварталі 2009 року маємо +0,8 мільярда доларів, у другому кварталі 2009 року +1,9 мільярда доларів.

Тобто за загальним обсягом прямих іноземних інвестицій Україна вже повернулася до докризового рівня.

Також можна дискутувати і про приховані емісії, зокрема, у вигляді викупу Нацбанком ОВДП з метою погашення зобов'язань перед вкладниками рекапіталізованих банків.

Так, обсяг ОВДП зростає, а їх частка, викуплена Нацбанком, збільшується, це факт. Але питання - куди йдуть ці кошти. Яка їх частина потрапляє на споживчий і валютний ринки, а яка - на підтримку промисловості.

Наприклад, 18,6 мільярда гривень ОВДП пішли на збільшення статутного фонду "Нафтогазу України", вони ще навіть не монетизовані.

Варто також взяти до уваги, що за сім місяців 2009 року обсяг грошової маси в Україні скоротився на 8,4%, а готівки поза банками - на 1,9%. Причому у липні 2009 року за обома цими монетарними агрегатами спостерігалося зменшення.

Інфляція, яка 2009 року вдвічі менша ніж торік, - 8,5% проти 14,9% за сім місяців відповідно 2009 року і 2008 року - також вказує на те, що чутки про надмірні обсяги емісії грошей в Україні і про потрапляння цих коштів на готівковий ринок дещо перебільшені.

До того ж, твердження автора про те, що 78% вкладників "Родовід банку" забрали свої кошти і відразу понесли їх міняти на долари, мабуть, все ж таки потребує більш виваженої і детальної аргументації.

Наприклад, варто було б подивитися, яку частину з 2,5 мільярда гривень депозитів було покладено на депозити в інші банки і у якій валюті. До речі, за липень депозити фізичних осіб збільшилися на 3,8 мільярда гривень.

Та й просто цікаво: а яку альтернативу пропонує автор? Не повертати вклади у рекапіталізованих банках взагалі чи повертати їх довгостроковими цінними паперами? Реалізовувати ОВДП не Нацбанку, а вкладникам?

Тепер стосовно психологічних чинників - негативних очікувань населення щодо росту курсу долара і євро восени. Частково ці фактори мають підґрунтя.

Зокрема, курс гривні може дещо знизитися через зростання платежів за газ - у третьому кварталі різко збільшуються обсяги закупівлі газу, а у четвертому кварталі - його ціна. Інший чинник - подальше погашення зовнішніх боргів комерційними банками та підприємствами.

Однак часто-густо ці негативні очікування формуються окремими політиками і журналістами.

"Якщо у вас є гривня, йдіть до обмінників" - це фраза з липневої статті "Гривня падає. Стельмах і Тимошенко готують алібі". Перепрошую, але це виглядає як роздмухування негативних очікувань населення щодо валютного курсу. А на цій істерії легко заробляти кошти.

Чи такий добрий Нацбанк, як його позиціонують?

"Дії Нацбанку не дозволяють прогнозувати поведінку валютного ринку навіть у короткостроковій перспективі. Тобто навіть на два тижні. Усвідомленої політики немає, вона ніким не висловлюється", - заявив колишній заступник голови НБУ Сергій Яременко наприкінці липня.

Навіть знаючи про давню "любов" пана Яременка до теперішнього керівництва НБУ, з ним не можна не погодитися. Нацбанк і у валютній, і у банківській сферах діє непослідовно і часто незрозуміло для гравців ринку.

Чого варті хоча б метання із заявами чи то про скасування, чи то про поновлення мораторію на повернення вкладів.

З чого почалося липневе підвищення курсу долара? З того, що НБУ різко перестав виходити на міжбанківський валютний ринок, хоча для цього у нього були і можливості, і підстави. Відповідно, гравці ринку сприйняли це як чіткий сигнал до девальвації.

Але проблема навіть не в цьому. Діюче керівництво Нацбанку вже не перший рік відверто не справляється з роллю регулятора грошово-кредитного і валютного ринків, яку йому прописано у законі про Національний банк.

Де був Нацбанк протягом останніх трьох років, коли обсяг зовнішніх запозичень українських банків ріс зі швидкістю 35 мільйонів доларів на день?

Загалом за три роки, з жовтня 2005 року по жовтень 2008 року, обсяг зовнішніх запозичень банків збільшився у 9,5 (!) рази, що, врешті-решт, значно посилило вплив світової економічної кризи на Україну.

Де був Нацбанк, коли з фінансових установ виводилися кошти на "липові" кредити під не менш "липові" застави?

Де був Нацбанк, коли восени 2008 року, а потім і в липні 2009 року золотовалютні резерви через інтервенції "зливалися" цілком конкретним банкам, як правило, за півгодини до закінчення роботи міжбанківської валютної біржі?

Через це такі інтервенції не мали жодного впливу на валютний курс і були лише розбазарюванням золотовалютних резервів. Більше того, кошти на купівлю валюти банки використовували з нацбанківського рефінансування.

Було б дуже непогано, якби НБУ не тільки дав гідну відповідь на ці питання, але почав нарешті виконувати свої функції регулятора банківського і валютного ринків.