Українська правда

Фінансове харакірі по-українськи. Частина 2

Дієва фінансова влада сформується лише після закінчення грабіжницького захоплення тих ресурсів і надприбутків, які ще є в Україні. Криза, до якої зараз прямує національна економіка, якраз і сповістить про закінчення епохи поділу, і про необхідність інших підходів, іншої влади.

Читайте також: частина 1.

6. Основні вади фінансової влади

Фінансова влада в Україні є поки що слабкою, оскільки вона не взмозі адекватно відповідати на окремі збурення і проблеми внутрішнього і зовнішнього походження та забезпечувати стабільність на фінансових ринках.

В умовах кризи ліквідності банківської системи США та європейських країн, що вплинула на відток іноземних коштів з українських фінансових ринків, урядові і регулятивні органи нашої держави своїми діями надали додаткових негативних імпульсів стану внутрішніх фінансів.

На жаль, була посилена цінова інфляція, спричинено втрати фондам комерційних банків, зменшилися можливості кредитування економіки, впав обсяг внутрішніх інвестицій. Внаслідок регулятивних рішень був обмежений також рух іноземної валюти на українській території, що спричинило зменшення притоку іноземного боргового капіталу.

Штучною ревальвацією національних грошей погіршені умови для власного виробництва і знижена його конкурентоспроможність. Міжнародні агентства, як наслідок, понизили кредитно-інвестиційні рейтинги нашої держави, підприємств, банків, муніципалітетів.

Прогноз
динаміки основних фінансово-економічних індикаторів розвитку України у 2008р. і 2009р.

за умови, що застосування сьогоднішньої моделі макрофінансового регулювання буде продовжено:

  • валютний ринковий курс гривні почне знижуватися і до грудня 2008р. досягне і на готівковому, і на міжбанківському ринку значення 4,85-4,90 грн./дол. Тенденція падіння продовжиться у 2009 р. - до 5,10-5,20 грн./дол. у середньому за рік;
  • інфляція споживчих цін у вересні-грудні 2008 р. буде не такою бурхливою, як у перші 6 місяців цього року, і додасть рівню цін ще 5-6%; загальний приріст споживчих цін за рік сягне 23-24%. Схожою буде інфляційна динаміка й 2009 р.;
  • процентні ставки за кредитами овернайт на міжбанківському ринку в осінні місяці цього року повинні дещо знизитися - до 10-12%. Банківські ж позички підприємствам і населенню 2008 р. залишатимуться малодоступними і надмірно дорогими: рівень відсотків за кредитами 24-28% річних не похитнеться. Дефіцит кредитних ресурсів в економіці не буде подоланий і 2009 р. Тому збережеться й завищений рівень процентних платежів за позичками банківських установ;
  • приріст інвестицій в основний капітал 2008 р. буде значно нижчим, ніж минулого року: 14-16% проти 23%. Падіння фондових індексів призупиниться лише наприкінці цього року, проте ще довгий час (6-9 місяців) вони будуть перебувати у стані стагнації. Буде продовжувати погіршуватися ситуація у будівництві і на ринку нерухомості (очевидно, впродовж усього 2009р.). Треба чекати приросту реального ВВП України за результатами 2008 р. не більш ніж на 5%, а 2009 р. - у межах 4%.

[L]Перерахуємо ті критичні вади діючої фінансової моделі, які проявилися у ці непрості 2007-2008 рр. і які детермінують погіршення умов розвитку економіки України у майбутньому:

- Неузгодженість і законодавча нерегламентованість дій Кабінету міністрів і Національного банку у емісійно-кредитній і валютній сферах. Розбалансованість урядових і регулятивних фінансових вливань в економіку. Відсутність механізмів відповідальності владних органів за затримки виконання чи невиконання своїх фінансових зобов'язань перед національним господарством. Відсутність середньострокового планування бюджетних , валютних та кредитно-грошових процесів. Закритість процедур прийняття і непередбачуваність рішень органів фінансової влади.

- Неадекватність фінансово - монетарних дій Кабміну і грошового регулятора, направлених на погашення сплеску цінової інфляції. Однобічність антиінфляційної політики, яка включала окремі кредитно-монетарні та адміністративно-ціноутворювальні заходи. Застосування Нацбанком України неборгових методів збільшення (емісії) грошово-платіжних засобів та резервування іноземної валюти, що сприяє постійному надходженню в обіг товарно незабезпечених грошових знаків та підштовхує постійну цінову інфляцію в країні. Наявність прихованого емісійного фінансування дефіциту державного бюджету з боку НБУ завдяки наданню останнім регулятором позичок комерційним банкам під заставу урядових облігацій (що погіршує ресурсно-кредитне забезпечення національного господарства). Вольовий порядок скарбничого перерозподілу бюджетних коштів і відсутність нормативів залишку останніх на рахунку Уряду України.

- Відсутність регулятивного впливу відсоткових ставок НБУ на попит на додаткові кредитні ресурси банківської системи та на рівень відсотків за позичками. Запізніле збільшення процентних ставок кредитних установ в умовах стрибкоподібної інфляції. Надмірне зростання банківських відсотків у середині 2008 р. внаслідок штучного зниження ліквідності української кредитної системи.

- Ручне, адміністративне регулювання валютного курсу гривні 2007 р. Відсутність об'єктивної закономірності змін курсу 2008 р. Невиправдане встановлення і застосування офіційного валютного курсу гривні, яке різко відрізняється від ринкового його значення (2008 р.).

- Встановлення штучних бар'єрів надходженню іноземної валюти в Україну: зниженням курсу долара, обмеженням (звуженням) сфери його обігу на території України, подавленням валютного кредитування, завищенням нормативів резервування банківських інвалютних активів, застосуванням дозвільного порядку міжнародних операцій українських фінансових установ. Продовження у значній мірі стану закритості української фінансової системи від зовнішнього світу.

Головні недоліки фінансового регулювання, як випливає з цього переліку, пов'язані з недосконалістю побудови системи управління фінансами. У ній надто багато адміністративного свавілля, політичного суб'єктивізму, директивного регламентування, непрогнозованності і безвідповідальності.

І дуже мало владної публічності і відкритості, об'єктивного аналізу і обгрунтування, ринкового збалансування і стабільності. Вона за цільовою функцією залишається пробюрократичною і проінфляційною.

Сьогоднішня модель управління тягнеться ще з 90-х років, коли в Україні не було самодостатніх фінансових ринків, збалансованих товарно-грошових потоків, інструментів макрофінансового регулювання, достатнього валютного забезпечення грошової одиниці, масштабних кредитних ресурсів, розгалуженої системи фінансових установ тощо.

Тоді пряме адміністрування виглядало необхідним, а через відсутність повноцінних об'єктів регулювання останнє замінялось прямою участю державних установ у комерційних операціях.

Чого вартий лише той факт, що до середини 90-х років статутний капітал Нацбанку України у декілька разів перевищував статутні фонди усіх комерційних банків країни. Країна нагадувала фінансове згарище після пожежі гіперінфляції. Зараз - інші часи, і потрібні інші підходи.

         7. Єдиний вихід - реальна трансформація застарілої моделі

Трансформація діючої макрофінансової моделі полягає у декількох якісних змінах, серед них:

- Зміна співвідношення фінансової влади між органами Уряду і НБУ.

Національний Банк має грати першу скрипку у розробці фінансово-грошових параметрів національної економіки.

Він повинен спланувати динаміку основних монетарних агрегатів, процентних ставок, платіжного і валютного балансів держави, обсяги грошово-кредитної емісії, розподіл приросту грошової маси між сферами обігу, окреслити очікувані значення валютного курсу гривні, дати прогноз інфляції і дефлятора ВВП, приросту прямих інвестицій і робочих місць в економіці.

В рамках цих параметрів державний грошовий регулятор повинен надавати нормативні обмеження для розробки Кабінетом Міністрів окремих фінансово-грошових параметрів державного бюджету на рік, зокрема, ліміту бюджетних готівкових виплат, ліміту приросту державного боргу, в тому числі внаслідок розміщення позичкових облігацій за готівкові гроші, ліміту приросту зовнішнього боргу Уряду, ліміту приросту залишку коштів Кабміну на скарбничому рахунку і т. п.

Кабінет Міністрів має дотримуватись цих обмежень, що дозволить центральному банку ефективніше фінансово обслуговувати реальний сектор економіки.

Треба також посилити роль центральної грошово-кредитної установи у регулюванні діяльності небанківських комерційних підприємств, які сьогодні контролюються міністерством фінансів - страхових, лізингових, венчурних, іпотечних, інвестиційних, пенсійних і т. п. компаній.

Доцільно, щоб Національний банк міг встановлювати і контролювати виконання норм здійснення цими компаніями позиково-боргових і резервних операцій, включаючи застосування адміністративних санкцій за їх порушення - приблизно так, як він це робить відносно установ банківської системи.

- Впровадження програмно-нормативного управління бюджетними фінансами.

Центральний орган виконавчої влади при розробці державного бюджету на черговий рік повинен вкластися у фінансово-грошові нормативи і ліміти, передані йому Національним банком. Мінфін буде зобов'язаний розробляти графіки виконання бюджетних виплат Державною скарбницею.

При цьому недоречним стає затвердження "захищених" статей бюджету і перестануть існувати незахищені - такі що порушуються. Скарбниці необхідно встановлювати максимальні терміни перебування на урядовому рахунку нерозподілених бюджетних доходів, а також залишок коштів на кінець кожного місяця.

Потрібно запровадити й автоматичний алгоритмічний розподіл надходжень до бюджету між отримувачами коштів і програмами фінансування. Повернення сплаченого ПДВ повинно вкладатися у законодавчо встановлені строки та спиратися на планування спеціальних регіональних фондів для виконання цих фінансових зобов'язань держави.

Україні потрібні також більш фундаментальні трансформації бюджетно-фінансового регулювання економіки, що передбачають часткову заміну податкових зобов'язань підприємств і сімей на страхові відрахування до державних накопичувальних фондів (пенсійного, медичного, природоохоронного).

Для недопущення щорічних змін структурних і фінансово-грошових пропорцій бюджету у широких, непередбачуваних межах необхідно буде запровадити середньострокове його планування (із парламентським затвердженням двох - і трьохрічних планів).

Окрім сказаного, принциповим є застосування підходу, при якому розмір щорічного приросту державного боргу (дефіцит бюджету) в частині внутрішнього позикового його фінансування буде оптимізуватися з урахуванням стану національного банківсько-кредитного ринку (в умовах дефіцитності ресурсів останнього приріст боргу має бути мінімальним).

Приріст же державного зовнішнього боргу повинен плануватися лише при використанні урядом відповідних валютних коштів, безальтернативних для зовнішніх закупівель чи платежів.

- Перехід до боргової форми і нормативного регулювання обсягів кредитно-грошової емісії та грошової маси в обігу.

Нацбанк України повинен випускати в обіг нові порції гривні через надання позик комерційним банкам та через повернення їм кредитів, раніше отриманих центральним банком.

Йому доцільно відмовитись від прямих гривневих інтервенцій на валютному ринку, довіривши функції врегулювання попиту-пропозиції на останньому іншим професійним ринковим гравцям.

Операції НБУ по вилученню з обігу частини платіжних ресурсів мають здійснюватися шляхом вільного продажу комерційним банкам депозитних та боргових паперів грошового регулятора.

Обсяги кредитного рефінансування економіки будуть визначатися попитом банківських установ на додаткові грошові кошти за певного рівня облікової ставки НБУ.

Він має пропонувати такий рівень ставок, щоб вони, будучи вищими або нижчими за депозитні банківські ставки, посилювали або послаблювали бажання комерційних кредитних установ залучати до своїх ресурсів кошти підприємств і населення.

Інструментами грошово-кредитного рефінансування мають бути саме боргові документи комерційних банків. Неправомірно використовувати для цього такі майнові цінності, як корпоративні чи інвестиційні папери, що властиво комерційній організації, а не "кредитору кредиторів".

Треба також відмовитися від прихованого кредитування з боку НБУ державного бюджету через видачу позик банкам під заставу урядових облігацій.

Центробанк України зобов'язаний гарантувати ліквідність банківської системи в цілому, а тому він не вправі допускати біфуркації процентних ставок на міжбанківському ринку за кредитами овернайт.

Проценти за позички грошового регулятора на підтримку ліквідності не повинні сягати вартості кредитних ресурсів (наприклад, на рівні темпів приросту інфляції цін), як сьогодні, і видаватися в межах банківських платіжних потреб.

- Перехід від обмежувальної до стимулюючої кредитної політики.

Нова кредитна політика повинна мати на меті забезпечування достатнього за обсягом і доступного за вартістю грошово-кредитного ресурсу економічної діяльності.

Саме тому вона має стати заохочувальною щодо збільшення банківських позикових коштів та антиінфляційною щодо оптимізації приросту платіжного попиту в національному господарстві.

ЇЇ складовими мають стати: а) понижена боргова активність уряду на внутрішньому позичковому ринку; б) зважене і виключно через кредитування банків з боку грошового регулятора рефінансування економіки; в) стимулювання депозитної активності банківських установ завдяки встановленню реального значення облікової ставки НБУ; г) зняття обмежень на банківське кредитування в іноземній валюті, скасування дискримінаційних норм валютного регулювання; д) встановлення нормативних обмежень НБУ щодо видачі банками споживчих та іпотечних позичок фізичним особам (через підвищення нормативів резервування) та стимулювання бізнесу (пониженими нормами резервування); е) створення спеціальних кредитних установ цільового призначення по напрямках, що відносяться до пріоритетів державної політики і фінансово заохочуються з бюджету: аграрного сектору, малого і середнього бізнесу, інноваційно-венчурної діяльності та інших.

- Обіг іноземної валюти - за міжнародними стандартами.

Потрібно перейти до відкритості фінансової системи України, що збільшить приток іноземних кредитних ресурсів, сприятиме зниженню процентних ставок і вирівнюванню співвідношення попиту-пропозиції на внутрішньому валютному ринку.

Останнє є передумовою стабільності обмінного курсу національної грошової одиниці і встановлення режиму її внутрішньої конвертованості.

Відкритість передбачає свободу міжнародних операцій українських банків, забезпечення уніфікованих умов кредитування у національній та іноземній валюті і скасування регулятивних обмежень щодо торгівлі останньою всередині України.

В свою чергу, свобода міжнародних операцій потребує: вільного отримання і надання у будь-якій валюті зовнішніх позичок; дерегуляції використання іноземної валюти українськими експортерами; вільного імпорту та експорту фінансових капіталів; права оплати твердою валютою вартості об'єктів державної (комунальної) власності в ході приватизації тощо.

Рівність та уніфікація умов кредитування всередині України в українській та іноземній валюті означає перш за все право проводити міжбанківські мульти-валютні позичкові операції, встановлення уніфікованих нормативів резервування банківських коштів при надані гривневих чи доларових кредитів, заборона віднімати у банків ліцензію на здійснення валютних операцій, якщо банк не є банкрутом, скасування інших дискримінаційних обмежень щодо банківської валютно-позичкової діяльності.

Вивільнення внутрішньої торгівлі іноземною валютою - це крок до її конвертованості на банківських рахунках. Для такого вивільнення є необхідним: проведення операцій безготівкової купівлі-продажу валюти поза міжбанковим ринком і на умовах, узгоджених самими банками-учасниками оборудки; здійснення операцій безготівкової купівлі - продажу валюти між банком та його клієнтами; право здійснювати гривневі платежі всередині України з коштів, що знаходяться на інвалютних банківських рахунках.

В останньому випадку доцільно використовувати курс обміну гривні, офіційно затверджений Нацбанком України.

Валютно- курсова політика буде направлена на досягнення стабільності курсу гривні за рахунок врівноваження міжнародного торгівельного і фінансового обміну України, подолання штучного завищення або заниження курсу з боку НБУ, відмови останнього від прямих інтервенцій на внутрішньому валютному ринку.

Для впливу на збалансованість попиту і пропозиції на цьому ринку грошовий регулятор зможе використовувати комерційні банки, які будуть здійснювати операції за його дорученням.

- Застосування правомірної резервної функції НБУ.

Треба перейти від комерційного до боргового методу отримання грошовим регулятором цінностей для свого резерву. Він повинен не купувати золотовалютні засоби на внутрішньому ринку за рахунок власноручно надрукованих гривневих банкнот, як це він робить зараз, а за рахунок запозичень у банків відповідних цінностей.

При надлишку пропозиції доларів на внутрішньому ринку Нацбанк зможе надавати банкам під купівлю валюти гривневі позички (з відсотками), а брати у них у борг (зі сплатою відсотків) до своїх резервів куплені валютні цінності.

При нестачі пропозиції доларів він буде повертати банкам отримані валютні запозичення, а його банківські контрагенти, продавши долари на ринку, зможуть погасити власні гривневі заборгованості центробанку.

Поєднання кредитно-грошового рефінансування з кредитно-валютним резервуванням у діяльності регулятора, що відбудеться при трансформації макрофінансової моделі, яка пропонується, дозволить врівноважити гривнево-доларові потоки і здійснити це за рахунок руху співвідношення процентних ставок, а не суб'єктивних бюрократичних натискань.

Треба також сказати, що при здійсненні міжнародних операцій Нацбанк не виступає як гривнево-емісійний кредитор, а тому він вправі проводити і позикові, і комерційні оборудки на зовнішніх ринках, використовуючи для цього свої резервні або запозичені цінності.

- Стала компонента влади - антиінфляційна політика.

Подавлення живучої непомірної української інфляції потребує підкріплення антиінфляційної фінансово-грошової моделі, викладеної вище, антиінфляційною спрямованістю реформаційних зрушень в реальній економіці.

Інакше фінанси підуть, як вода у пісок. Нам здається, що на урядових прапорах на найближчі роки мають бути виписані три гасла: "Антимонополізм"; "Ринковий обмін"; "Технологічні інновації".

Без цього ми ще довго слухатимемо пояснення експертів щодо причин цієї бридкої і віртуальної хвороби, що хронічно прописалася в Україні.

Замість висновку

Можна зробити головний висновок, що система фінансового управління в державі неспроможна вирішувати гострі протиріччя внутрішнього і зовнішнього походження. Наша система є однією з найслабших у світі.

Якщо порівняти основні фінансово-економічні параметри України 2008 р. з європейськими країнами, то наші, як мінімум, у 3-4 рази гірші. Ми не знаємо, чого чекати від фінансової системи завтра.

Головні вади, втрати і загрози цієї системи замовчуються. Чітких владних реформаційних ініціатив ми не чуємо. Та й ніяким запевненням і закликам ми вже фактично не віримо.

Держава, спостерігаючи за сьогоднішнім фінансовим безладом, направляє зусилля лише на вирішення власних проблем, а це завжди відбувається за рахунок тих, хто працює. Народне господарство ніяк не вийде і за цих обставин не зможе вийти з колотнечі непередбачуваності і хитання.

Радикальні реформи, які гостро необхідні і деякі з яких пропонуються у цій роботі, потребують бажання влади їх здійснити, а таке бажання може виникнути лише у стабільної, твердої влади.

Очевидно, така державна влада сформується лише після закінчення грабіжницького захоплення тих ресурсів і надприбутків, які ще є в Україні. Криза, до якої зараз прямує національна економіка, і яка не за горами, якраз і сповістить про закінчення епохи поділу надприбутків і необхідність інших підходів, іншої влади.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
інфляція НБУ курс гривня долар