Писана торба газових ініціатив

Уперше про такий прожект стало відомо у кінці 1990-х років, але тоді він мав назву GUEU (Грузія-Україна-Європейський Союз). Хоча десятиліття тому GUEU дістав чимало політичних компліментів, але потенційні експортери та імпортери газу поставилися до нього прохолодно, без надмірного ентузіазму. З того часу проект нового газопроводу припадав пилом. Щоправда, Юлія Тимошенко вже двічі повертала забуті документи з дальніх полиць: 2005 року, коли вона вперше стала прем'єр-міністром, при розробці Енергетичної стратегії, і влітку 2007 року - під час міжнародної конференції з питань енергетики у Тбілісі. Третя спроба Тимошенко оживити проект набула широкого розголосу через те, що пропозиція була адресована Єврокомісії й прозвучала у Бельгії (хоча й без попереднього відповідного погодження з країнами Прикаспійського регіону).

Як і передбачалося, європейські лідери поставилися до ідеї стримано. Комісар із питань енергетики Андріас Пібалгс прокоментував ситуацію вельми дипломатично: "З боку Комісії ми повинні вивчити це питання в деталях, адже коли Комісія дає добро і фінансує якусь частину техніко-економічного обґрунтування, вона повинна бути впевнена, що надалі підтримуватиме цей проект...". Представник Єврокомісії тактично змовчав про те, що пропозиція українського прем'єр-міністра просто не дуже вписується в загальну концепцію європейського плану розвитку енерготранспортної інфраструктури та забезпечення енергетичної безпеки INOGATE і дуже нагадує скорочений варіант НАБУККО з відхиленням маршруту - по території України. До речі, у згаданому плані INOGATE місце України в контексті європейської енергетичної безпеки визначене дуже чітко - винятково як країни-транзитера російського газу наявною газо-транспортною системою в Європу.

Проте сама ідея "Білого потоку" має право на життя, але тільки якщо не розглядати газопровід як єдиний спосіб транспортування. Економічно привабливішим є на сьогодні транспортування газу в скрапленому та компримованому вигляді. Цю думку поділяють і експерти західних компаній - наприклад, грецької EXERGIA, британської MOT Mc'Donald, що задіяні в реалізації плану INOGATE.

Реакція МЗС Туркменістану на заяву Юлії Тимошенко засвідчила, що український прем'єр поки що не має спільників не лише серед покупців, але й, у першу чергу, - серед продавців енергоресурсів. "Згідно з міжнародною практикою, офіційні повідомлення про проекти будівництва міжнародних трубопровідних систем надходять від держав, що видобувають енергоносії, - після проведення відповідних переговорів і консультацій із іншими зацікавленими сторонами". Таким чином, туркменський уряд натякнув, що не потребує нових посередників для продажу його газу.

Ініціатива українського прем'єра викликає подив ще й тому, що уряд переймається проблемами європейської енергетичної безпеки на тлі власних газових негараздів. Хіба в нас уже розв'язані всі проблеми з диверсифікацією поставок енергоносіїв? Ні, не розв'язані, а ще й нові незабаром з'являться: вже цього місяця почнуться переговори з "Газпромом". Не дарма президент Віктор Ющенко просить уряд не чіпати лихо, поки воно тихе, і не дратувати Росію заявами як про нові енергетичні проекти, так і про підвищення тарифів на транзит газу по вже наявних магістралях.

Очевидно, радники президента проаналізували ситуацію і дійшли висновку, що європейці не зрадіють подорожчанню вартості транзиту, адже для них це означає підвищення ціни на енергоносії. Вірогідно, в президентському Секретаріаті вже помітили тривожну тенденцію: Європа все менше довіряє Україні і не вірить у стабільність співпраці з нею.

Про останнє свідчить той факт, що 7 грудня минулого року стало відомо про участь Угорщини у проекті газопроводу "Південний потік", співавторами якого виступили Росія та Італія. Відповідну угоду підписали у червні 2007 року. Угорський прем'єр Дюрчань під час зустрічі з російським колегою Зубковим зазначив, що його країна "дуже залежить від енергопоставок із РФ", але сприймає Росію "як надійного партнера і постачальника енергоресурсів". Щодо загроз енергетичній безпеці, то Угорщина вбачає їх "у наявності лише одного постачальника чи одного трубопроводу". Зміцнюючи енергетичні позиції країни, угорський уряд вирішив, залишаючи одного надійного партнера в поставках газу - Росію, взяти участь у будівництві іншого газопроводу.

"Іншого" - цебто альтернативного українському, по якому російський газ досі надходив до Угорщини.

Оце вам - парламентская криза, політична нестабільність, хронічний передвиборчий стан разом із випадками несанкціонованого відбору газу з магістральних трубопроводів. Отже, побоюються європейці не Росії, а непередбачуваності наших відносин із Росією, а якщо говорити точніше - то наслідків цієї непрогнозованості для Європи. Саме тому, ймовірно, країни Євросоюзу беруть участь у будівництві всіх альтернативних російських газопроводів - на півдні і півночі. Саме тих, що пролягають в обхід України. Це цілковито характеризує український "винятковий транзитний потенціал", яким так люблять хизуватися вітчизняні можновладці.

Чи не час Україні серйозно взятися за проблеми власної енергетичної безпеки? Це ж ми, а не Євросоюз отримуємо газ від одного постачальника по єдиній старій трубі, котра з легкістю перекривається з боку Росії. Пора диверсифікувати і джерела, і способи поставок газу в Україну - замість того, щоб носитися, як із писаною торбою, з ідеями забезпечення європейської енергобезпеки.

На закиди щодо того, що в Україні немає відповідних проектів, котрі реально втілити у життя, відповімо: такі проекти є. Їх чимало - від безпосередньої участі у згадуваному НАБУККО - до будівництва на чорноморському узбережжі станцій для регазифікації зрідженого та компримованого (стиснутого) газу, що може надходити з Єгипту і країн Перської затоки. Вочевидь, через політичні акції, міжнародні візити та думки про президентські вибори у влади руки не доходять до реальних проектів.