Металобрухт помножили на нуль: хто виграв, а хто програв від заборони його експорту

З 2026 року уряд запровадив нульову квоту на експорт металобрухту. Це рішення стало безпрецедентним кроком для країни, яка роками намагалася балансувати між інтересами сировинних трейдерів та потребами власної важкої промисловості.

Однак перші підсумки дії обмеження виявилися вкрай суперечливими. З одного боку, відбулася стабілізація роботи великих металургійних комбінатів, які нарешті втамували "брухтовий голод", з іншого – спалахнула криза в брухтозаготівельній галузі.

Обсяги заготівлі впали на чверть, тисячі працівників потрапили під скорочення, а майже половина регіональних майданчиків припинила роботу, що поставило під питання існування сектору.

Чи виправдала себе така модель регулювання і хто вистоїть у цьому протистоянні?

Мито не допомогло

До повної заборони експорту металобрухту уряд ішов майже десять років через дефіцит цієї сировини в країні на тлі невпинного зростання її експорту.

Після вступу України до Світової організації торгівлі у 2008 році експортне мито на брухт зменшувалося з початкових 25 євро за тонну до мінімальних 10 євро (діяло до 2016 року). Згодом для захисту внутрішнього ринку податкові нарахування почали піднімати. Спочатку – до 30 євро, потім – до 42 євро, а пізніше – до 58 євро за тонну.

Цих заходів виявилося недостатньо, тож у 2021 році Верховна Рада встановила загороджувальне мито в розмірі 180 євро за тонну. Розрахунок уряду був очевидним: зробити експорт настільки дорогим, щоб продавати брухт за кордон стало економічно невигідно. Проте і цей механізм не спрацював: стратегічний ресурс продовжував масово вимиватися з країни.

За даними GMK Center (на основі статистики Державної митної служби), якщо у 2024 році Україна експортувала 293,2 тис. тонн металобрухту на 91,3 млн дол., то у 2025-му цей показник злетів на 53% до 448,7 тис. тонн.

Чому високе мито не зупинило вивезення сировини? Річ у тім, що за угодою про вільну торгівлю з ЄС на експорт брухту діє нульова ставка. Трейдери скористалися цією можливістю і почали масово вивозити металобрухт до Євросоюзу без митних зборів, щоб звідти реекспортувати його далі, зокрема до Туреччини.

Хто цим скористався? Найбільші обсяги металобрухту у 2025 році експортували до Польщі (343,6 тис. тонн, 76,6%), Греції (48,4 тис. тонн, 10,8%) та Італії (27,1 тис. тонн, 6%). У підсумку частка Євросоюзу в загальному експорті брухту сягнула майже 90%.

Поки трейдери нарощували поставки до ЄС, дефіцит сировини на внутрішньому ринку посилювався, а українська металургія наближалася до колапсу. Перший сигнал пролунав у березні 2023 року, коли електросталеплавильний комплекс "Інтерпайп сталь" оголосив про позаплановий простій через нестачу брухту. Згодом про критичну ситуацію та загрозу зриву виробничих програм почали заявляти інші гравці ринку.

Коли стало зрозуміло, що ні митні, ані тарифні важелі не здатні зупинити відплив сировини, Кабмін закрив цю лазівку адміністративним шляхом: установив на 2026 рік нульову квоту на експорт металобрухту.

Погляд металургів: втамування "брухтового голоду"

Головним лобістом заборони експорту виступило об'єднання підприємств "Укрметалургпром". Президент цієї організації Олександр Каленков вважає рішення уряду виправданим, адже старі інструменти перестали працювати.

Загороджувальне мито – 180 євро за тонну – виявилося безсилим проти безмитного режиму з Євросоюзом. Єдиним запобіжником на цьому шляху мав стати сертифікат походження товару, але і цей захист провалився.

"Аби вивозити брухт до ЄС за нульовою ставкою, трейдери мали підтвердити його українське походження. Раніше отримати ці документи було складно, але після 2022 року через корупційні схеми ділки навчилися обходити правила. У результаті держава не отримала ні мита до бюджету, ані економічного ефекту від переробки сировини всередині країни", – пояснює Каленков.

За його словами, до втручання держави обсяги вивезення брухту подвоювалися щопівроку. Якби ця тенденція збереглася, вітчизняні заводи опинилися б у критичній ситуації. Утім, "брухтовий голод" вдалося втамувати вже за перші пів року дії нульової квоти.

"Зараз підприємства не скаржаться на брак сировини. Заборона залишила стратегічний ресурс у країні. Металурги купують брухт за адекватною внутрішньою ціною, а це знижує собівартість сталі, дозволяє зберігати маржу та витримувати жорстку конкуренцію на зовнішніх ринках", – констатує Каленков.

Позитивний ефект від урядових заходів підтверджують і в групі "Метінвест". У холдингу зазначають, що тимчасова заборона експорту дала змогу стабілізувати поставки сировини на заводи і виконати виробничі програми. Для металургів це стало критичним фактором, особливо в умовах втрати контролю над промисловими регіонами на сході та спаду в суміжних галузях.

Ситуація ускладнюється й специфікою українського ринку, де понад 90% заготівлі припадають на амортизаційний метал – той, що утворюється внаслідок демонтажу будівель, інфраструктури чи списання обладнання. Через багаторічний дефіцит інвестицій та війну ця ресурсна база суттєво скоротилася, адже значна частина промислових об'єктів опинилася під окупацією або в зоні боїв.

"Якщо зараз відкрити експорт брухту, це завдасть чергового удару по галузі, яка й так працює на межі через високі тарифи на електроенергію, дорогу логістику, впровадження євросоюзівського вуглецевого мита CBAM та скорочення квот на експорт сталі до ЄС. Через сукупність цих чинників українська металургія ризикує втратити 1,5-2 мільйони тонн виробництва сталі, а недоотримана валютна виручка може сягнути 1,5-2 мільярдів євро", – підсумовує Каленков.

До того ж курс на обмеження експорту металобрухту посилюється і в Євросоюзі. У межах ініціативи Steel and Metals Action Plan брухт розглядається як ключова сировина для "зеленого" переходу та декарбонізації металургії, тому дедалі більше країн ЄС самі виступають за збереження цього ресурсу для власних заводів.

Як заборона експорту брухту б'є по заготівельній галузі

Якщо для великих меткомбінатів нульова квота стала зручним способом стабілізувати поставки сировини, то брухтозаготівельна галузь опинилася на межі колапсу. Після закриття експорту заготівельники залишилися без альтернативного каналу збуту. Сировина опинилася "замкненою" всередині країни, а ринок звузився до кількох великих внутрішніх споживачів.

Голова Української асоціації вторинних металів ("УАВтормет") Володимир Бублей зазначив, що через відсутність конкуренції та неможливість продати товар за кордон внутрішні ціни на брухт обвалилися з 200-210 дол. до 160-165 дол./т. У Польщі закупівельна ціна сягає 340 дол./т.

Він також наголосив, що заяви металургів про брак сировини спростовуються фактами. "Ми ведемо статистику майже 30 років, тому стверджуємо: дефіциту брухту в Україні ніколи не було. Що це за дефіцит ресурсу, коли металурги платять за нього лише 40% від світової ціни? Такий розрив неможливо пояснити економічною логікою", – каже Бублей.

Водночас очікуваного різкого збільшення внутрішнього попиту не відбулося. В УАВторметі стверджують, що за перші п'ять місяців 2026 року українські металургійні підприємства скоротили споживання брухту на 7,6% до 604 тис. тонн.

"Українські заводи викуповують лише третину обсягів, які пропонують заготівельники. Оскільки експорт закритий, а заводи не в змозі переробити весь ресурс, на внутрішньому ринку виник штучний профіцит: склади переповнені металом, який іржавіє просто неба", – описує ситуацію Бублей.

Наслідки відчуває вся галузь. За даними УАВтормету, за перше півріччя обсяги заготівлі брухту скоротилися на понад чверть, а через падіння цін і втрату прибутковості заготівельники почали згортати роботу.

"Наразі в Україні припинили роботу 43-45% заготівельних пунктів, а в західних областях, які історично працювали на експорт до країн ЄС, – до 70%. З початку 2026 року галузь втратила близько двох тисяч працівників", – зазначає Бублей.

До того ж компанії потрапили в юридичну пастку: багато з них отримали 100% передоплати від іноземних покупців ще до запровадження нульової квоти. Тепер від них вимагають або відвантажити продукцію, або повернути кошти разом із штрафами. При цьому Торгово-промислова палата України не визнає урядове рішення форс-мажорною обставиною.

"У таку ситуацію потрапили найбільші легальні оператори: "Укрмет", "Укрмет-НГС", "КВВ груп" та "Укрмет-експорт", – говорить Бублей.

Окрім внутрішніх проблем, рішення уряду спровокувало міжнародну напругу. За словами Бублея, обмеження суперечить закону "Про металобрухт", який забороняє блокувати експорт до країн, з якими діють угоди про вільну торгівлю.

Головний удар припав на Польщу – основного європейського покупця українського брухту, де близько половини сталі виплавляється в електропечах. Втративши сировину, Варшава офіційно звернулася до Європейської Комісії з вимогою терміново втрутитися в ситуацію і змусити Київ скасувати заборону. Брюссель висловив занепокоєння діями України, адже це порушує принципи угоди про асоціацію.

За підрахунками УАВтормету, через зупинку експорту держава недоотримала 60 млн євро валютної виручки.

Як компроміс заготівельники пропонують уряду встановити річну квоту на експорт до ЄС у розмірі 200 тис. тонн. На їхню думку, це дозволить зберегти легальну заготівельну інфраструктуру і покрити потреби українських комбінатів.

Водночас у галузі звертають увагу на довгострокові ризики. "Якщо ситуація не зміниться, у другому півріччі галузь продовжить падати. Найбільша небезпека в тому, що після війни, коли металургам справді знадобляться великі обсяги сировини для відбудови країни, збирати цей брухт не буде кому. Інфраструктура буде зруйнована, інвестиції в обладнання зупиняться, а люди остаточно підуть в інші професії", – підсумовує Бублей.

Аргументи влади: збереження сировини всередині країни та примус ринку до "білої" гри

У парламентському комітеті з питань економічного розвитку говорять, що запровадження нульової квоти не лише залишило стратегічну сировину всередині країни, а й перекрило схеми, через які держбюджет лише за 2025 рік недоотримав 3,5 млрд грн.

Крім того, депутати розглядають це обмеження як інструмент детінізації ринку, адже відсутність експорту змушує заготівельників переходити на "білі" безготівкові розрахунки із заводами. За оцінками заступника голови комітету Дмитра Кисилевського, близько 70% цієї галузі досі працюють неофіційно.

Логіка влади спирається на те, що найбільший економічний ефект дає переробка сировини в країні. За розрахунками Кисилевського, тонна металобрухту, перетворена на готову продукцію, генерує близько 15 тис. грн податкових надходжень, тоді як звичайне вивезення сировини за кордон приносить мізерні кошти.

"Коли тонна коштує 160-200 доларів, держава отримує від тіньового збирача символічні 100 гривень податку. Ще у 2020 році ухвалили закон, який зняв усі бар'єри для виходу брухтозаготівельної галузі з тіні, але учасники цього ринку не мають волі переходити в легальний сектор", – зазначає Кисилевський.

Скорочення обсягів заготівлі, яке учасники ринку оцінюють 25%, депутат пояснює зупинкою експорту, а не падінням внутрішнього попиту.

За його словами, українські металурги купують приблизно ті самі обсяги сировини, а їх потреба залежить передусім від виробничих можливостей, ситуації в енергетиці і стану зовнішніх ринків.

Окремий предмет дискусії – посилення ролі великих металургійних груп у заготівлі брухту. У владі вважають, що прихід великих промислових компаній у цей сегмент може стати інструментом детінізації ринку: створення прозорих мереж збору, офіційного працевлаштування і сплати податків.

"До введення обмежень майже половину легального ринку та 90% усього експорту контролювали лише два приватні гіганти: Укрмет і КВВ, які мали значний вплив на формування цін для дрібних збирачів. Якщо великі заводи побудують власні прозорі мережі, це змусить традиційно "сірий" сегмент працювати офіційно", – зазначає Кисилевський.