Чим відповісти на обстріли енергетики?

З 2019-го в Україні працює ринок електроенергії "на добу наперед" (РДН), на якому ціна формується щодня за результатами аукціону. Це базовий орієнтир для усіх: до індексу РДН прив'язана значна частина двосторонніх договорів між постачальниками та споживачами.

В контексті ринку електроенергії, її постачальник – це ліцензована НКРЕКП юридична особа, яка має право купувати енергію у виробника (генерації) та постачати непобутовому кінцевому споживачеві.

Перевага такої моделі – прозоре ринкове ціноутворення. Недолік – волатильність. Ціна на РДН залежить від купи факторів. Від температури повітря до імпорту та експорту. Але головний чинник непередбачуваності сьогодні – обстріли енергетичної інфраструктури та їх наслідки.

І для непобутового споживача це означає, що витрати на електроенергію неможливо спрогнозувати з прийнятною точністю не те що на наступний квартал, а й на найближчу декаду.

Ціновий ризик постачальника – це ризик усього ланцюга

На перший погляд може здатися, що коливання цін на РДН – це гра з нульовою сумою: якщо ціна впала, виграє споживач, програє продавець, і навпаки. Насправді конструкція ринку складніша, і слабкою ланкою в ній є постачальник.

Споживач за законодавством купує електроенергію в постачальника, який має відповідну ліцензію. Саме постачальник стоїть між оптовим ринком і кінцевим клієнтом, і саме він приймає на себе ціновий ризик, коли пропонує клієнту формулу ціни в залежності від волатильного РДН.

Розглянемо два дзеркальні сценарії.

Перший: ціна на РДН зростає. Постачальник уклав із промисловим споживачем річний договір з певною формулою ціни, що прив'язується до ціни РДН (зазвичай – до місячного індексу РДН), а закуповує обсяг переважно за двосторонніми договорами на аукціонах Української енергетичної біржі в генерації на місяць (або на інший період постачання) наперед.

За результатами аукціону, постачальник фіксує ціну на електричну енергію на визначений період постачання. Тобто, постачальник купує електроенергію за фіксованою ціною, а постачає – за плаваючою, яка залежить від ціни РДН. Зростання ціни РДН означає, що промислові споживачі повинні сплачувати більше, що підвищує собівартість їх продукції, робіт, послуг, а у постачальника виникає прибуток на різниці між зафіксованою вартістю і варіативною (яка залежить від індексу РДН).

Сценарій другий: ціна на РДН знижується. Для промислових споживачів, чиї договори прив'язані до індексу РДН, це сприятливо. Але постачальник, який заздалегідь законтрактував обсяги у виробника за фіксованою ціною, тепер продає їх на ринку дешевше, ніж придбав. Виробник у цьому сценарії формально захищений договором, – але лише доти, доки постачальник платоспроможний.

За умов збитковості бізнес-моделі постачальника, з'являється мотивація закладати свої ризики/минулі збитки у формулу у наступних договорах зі споживачами, що сприятиме підвищенню вартості електричної енергії для непобутових споживачів, відтак – собівартості продукції.

В обох сценаріях підсумок однаковий: збиток концентрується на одній зі сторін, але негативно впливає на всі сектори економіки, а не тільки на учасників ринку електричної енергії.

Сьогодні учасники ринку управляють цим ризиком обмежено – через структуру портфеля двосторонніх договорів, цінові формули в контрактах, консервативний підхід до фіксації цін. В реаліях сьогодення це означає, що ціновий ризик перекладається на непобутових споживачів електроенергії, а в підсумку – на споживачів їх продукції, робіт, послуг. Стандартного інструменту, який дозволяє винести цей ризик за межі відносин "виробник – постачальник – споживач", на вітчизняному ринку немає.

Проте проблема, з якою стикається український ринок, не унікальна. Ринки "на добу наперед" країн ЄС так само волатильні: ціни там реагують на погоду, доступність генерації, ціни на газ і транскордонні перетоки, а в окремі періоди коливання сягають кратних значень.

Там відповідь на цей виклик давно знайдена: на Європейській енергетичній біржі (EEX) обертаються розрахункові ф'ючерси на індекси ринку "на добу наперед" для більшості країн ЄС. Через ці інструменти європейські постачальники, виробники та великі споживачі фіксують ціни на місяці й роки наперед, і саме ця модель є природним орієнтиром для українського ринку.

Що таке ф'ючерс на індекс РДН

Ф'ючерсний контракт на індекс РДН – це стандартизований біржовий контракт, за яким сторони фіксують ціну електроенергії на визначений майбутній період.

Після завершення періоду його дії відбувається грошовий розрахунок: порівнюється зафіксована в останній торговий день котирувальна ціна за ф'ючерсним контрактом (так звана, розрахункова ціна) з фактичним середнім значенням індексу РДН, і різниця між ними сплачується однією стороною іншій.

Таким чином, можна хеджувати (мінімізувати) ризики несприятливої зміни ціни за договорами постачання електричної енергії як постачальнику, так і споживачу, що, в свою чергу, позитивно вплине на ринок електроенергії в цілому й ланцюгу її комерційного споживання.

Важлива особливість: це розрахунковий, а не поставний інструмент. Фізичного постачання електроенергії за ф'ючерсом не відбувається. Учасник продовжує купувати або продавати електроенергію звичайним способом – на РДН чи за двосторонніми договорами, – а фінансовий результат за ф'ючерсом мінімізує (або ж покриє) зміну ціни на фізичному ринку за його договорами, ціни в яких прив'язані до індексу РДН.

Механіка хеджування

Споживач, який очікує зростання цін, купує ф'ючерс – це означає, що він має намір купити електроенергію за ф'ючерсним контрактом у зазначеному в специфікації такого контракту періоді постачання і за ціною (індексом РДН), яку він хоче захеджувати.

Якщо ціна на РДН зросла, його витрати на фізичну закупівлю електроенергії збільшилися, але цей приріст компенсується доходом за довгою ф'ючерсною позицією в кінці періоду постачання (експірація контракту).

Якщо ціна знизилася, – за ф'ючерсом виникає збиток, проте він урівноважується (мінімізується) здешевленням фізичної закупівлі. У підсумку в обох випадках споживач отримує заздалегідь відому, зафіксовану при укладанні ф'ючерсного контракту, ціну.

Дзеркальна логіка працює і для постачальника чи виробника, який хеджується від зниження цін РДН продажем ф'ючерсного контракту.

Таким чином, мета хеджування – не заробити на русі ціни, а усунути (мінімізувати) невизначеність. Це принципово відрізняє хеджера від спекулянта, хоча ринку потрібні обидві категорії учасників, а також маркетмейкери, які разом зі спекулянтами забезпечують необхідну ліквідність, без якої хеджування неможливе.

Кому це потрібно

Постачальникам і трейдерам. Постачальник, який уклав із споживачем договір постачання електроенергії, більше не змушений тримати ціновий ризик на власному балансі: він закриває його шляхом укладання ф'ючерсного контракту на купівлю в момент укладення договору постачання. Це дає постачальникам змогу мінімізувати ризики несприятливої для нього зміни ціни на РДН і пропонувати клієнтам кращі умови.

Непобутовим споживачам. Електроенергія – суттєва стаття собівартості в металургії, хімічній промисловості, машинобудуванні, харчовій промисловості, рітейлі. Вагомою складовою вона є і для малого та середнього бізнесу. Ф'ючерс дозволяє зафіксувати цю статтю витрат на майбутні періоди, зробити її прогнозованою та визначеною.

Виробникам електроенергії. Генерація, включно з відновлюваною, отримує інструмент фіксації майбутнього доходу, що важливо для фінансового планування та залучення кредитних ресурсів. Не менш важливо, що знижується і кредитний ризик збуту: контракт із постачальником, який захеджував власну позицію, – це контракт із контрагентом, чия платоспроможність не залежить від напрямку руху цін на РДН.

Банкам і фінансовим установам. Для фінансового сектору строковий ринок електроенергії – це новий клас активів і водночас фактор зниження кредитного ризику позичальників з енергоємних галузей: компанія із захеджованими витратами на електроенергію має більш передбачувані грошові потоки.

Як забезпечується виконання зобов'язань

Головне питання до будь-якого строкового інструменту – що станеться, якщо одна зі сторін не виконає зобов'язання. Біржова модель відповідає на нього системно.

По-перше, розрахунки за ф'ючерсними контрактами здійснюються за участю Центрального контрагента (ЦК) – ліцензованої НКЦПФР клірингової установи, яка стає покупцем для кожного продавця і продавцем для кожного покупця. Учасники не несуть кредитного ризику одне до одного: їхнім контрагентом за всіма угодами є ЦК.

По-друге, застосовується система маржинального забезпечення. Кожен учасник вносить гарантійне забезпечення під свої відкриті позиції і для укладання ф'ючерсних контрактів.

ЦК щодня здійснює розрахунки зобов'язань учасників торгів і відповідний переказ/списання коштів за фінансовим результатом щодо кожного з них. Це не дає збиткам накопичуватися непомітно. Більше того, учасник може бачити свої зобов'язання в он-лайн режимі і своєчасно ухвалювати необхідні рішення, за потреби.

По-третє, діють додаткові рівні захисту – колективний гарантійний фонд та механізм призупинення торгів у разі різких цінових коливань. Це стандартна для світових бірж багаторівнева система, яка забезпечує стійкість ринку навіть у разі дефолту окремого учасника.

Для учасника це означає, що інфраструктурні ризики біржового строкового ринку є суттєво нижчими, ніж кредитний ризик контрагента у двосторонньому позабіржовому договорі, кліринг якого не здійснюється через ЦК.

Що потрібно для запуску

Запуск ф'ючерсного ринку – це не лише технічне рішення біржі. Потрібні три складові.

Перша – регуляторна база та взаємодія з регуляторами фінансового й енергетичного ринків, оскільки ф'ючерс на індекс РДН перебуває на перетині двох сфер регулювання.

Друга – розрахункова інфраструктура: участь ліцензованого Центрального контрагента, система маржування та гарантій.

Третя – готовність самих учасників ринку: розуміння механіки інструменту, внутрішні політики управління ризиками, облікові та податкові аспекти роботи з деривативами. Це питання, насамперед, навчання і практики, і саме воно, за досвідом інших ринків, потребує найбільше часу.

Висновок

Ф'ючерсний контракт на індекс РДН – це не екзотичний фінансовий продукт, а базовий інструмент управління ризиком, який на європейських енергетичних ринках працює десятиліттями.

Для українського бізнесу його поява стане можливістю перевести витрати або доходи від електроенергії з категорії непрогнозованих у категорію керованих.

Для ринку загалом – крок до повноцінної, сумісної з європейською, структури ринку електроенергії, де спотовий і строковий сегменти доповнюють один одного.