Цемент не знаходить собі місця: будівельну суміш все менше використовують в цивільній сфері і все більше за межами України
В умовах війни цементний сектор України зіткнувся із суттєвим падінням попиту та скороченням виробництва: зараз обсяги споживання ключової для будівництва продукції майже на 40% нижчі за довоєнний рівень. Заводи завантажені лише частково й шукають порятунку в експорті, який зріс у рази.
Втім, жорсткі умови на польському ринку, який вимушено став ключовим для експорту, та запровадження вуглецевого податку в ЄС із початку року активно витісняють українських виробників із європейського ринку.
Тепер основна їхня надія – на потенційну відбудову та збільшення замовлень з боку воєнної економіки. Відновлення зруйнованої війною інфраструктури, житлового фонду та промислових об'єктів потребуватиме колосальних обсягів будівельних матеріалів.
Як заводи виживають під час війни, з якими логістичними та екологічними бар'єрами стикаються на кордонах ЄС і чи здатні вітчизняні виробники закрити потреби відбудови без дефіциту та демпінгового імпорту?
Цемент на дні
Цементна галузь у всіх сенсах цього слова є фундаментом будівництва, тому всі проблеми, з якими стикаються забудовники, автоматично б'ють по виробниках будівельних матеріалів. Галузь зустріла велику війну рекордним обсягом споживання цементу – у 2021 році Україна використала 10,6 млн тонн, при виробництві майже 11 млн тонн.
Через повномасштабне вторгнення були втрачені виробничі потужності "Балцема" у Харківській області – 4 млн тонн на рік. Ще у 2014 році на окупованій території залишилося виробництво "Донцементу". Проте війна обвалила споживання – у 2022 році понад вдвічі, до 4,6 млн тонн.
І хоча у 2024-2026 роках обсяги частково відновилися і стабілізувалися близько 6,2-6,5 млн тонн, війна змінила структуру попиту на цьому ринку.
Якщо раніше основними споживачами були житлове та комерційне будівництво, то зараз значна частка цементу використовується на потреби оборони (зведення фортифікацій та підземних командних пунктів), будівництво укриттів та відновлення критичної інфраструктури.
При цьому галузь постійно стикається із новими викликами. За оцінками Національного інституту стратегічних досліджень, подорожчання природного газу та електроенергії призводить не тільки до зростання собівартості цементу, а й до скорочення його випуску. У першому кварталі 2026 року сумарне виробництво цементу, вапна та гіпсових сумішей впало на 20,5%.
"Цемент – енергоємний продукт, і зростання цін на електроенергію суттєво впливає на його собівартість. У багатьох країнах ЄС для енергоємних галузей діють механізми компенсації частини витрат, тоді як в Україні подібні інструменти підтримки наразі відсутні. Тому українські виробники змушені самостійно інвестувати у власну генерацію та відновлювані джерела енергії. Це правильний напрямок розвитку, але він вимагає капіталу", – розповіли ЕП у компанії CEMARK, яка виробляє цемент на заводах у Львівській, Одеській та Хмельницькій областях.
На ціну тисне й транспортна складова. Оскільки цемент – це об'ємний та важкий вантаж, підвищення тарифів Укрзалізниці для бізнесу одразу на 30% автоматично здорожчало перевезення. За словами очільника Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Костянтина Салія, стрибок залізничних тарифів змушує бізнес переходити на використання автотранспорту або відмовлятися від перевезення на далекі відстані.
В Укрзалізниці обговорювали можливе додаткове підняття тарифів з 1 січня 2027 року ще на 15%. "Доставка часто складає суттєву частку в собівартості продукції, а нестабільність транспорту лише посилює цей тиск. Нам важливо розуміти плани Укрзалізниці – бізнес досі не має ясності щодо темпів оновлення вагонів та локомотивної тяги. Тому лібералізація ринку залізничних перевезень стає питанням виживання", – вважають у CEMARK.
Майже рятівний експорт
Скорочення внутрішнього попиту вдалося частково компенсувати поставками на зовнішній ринок. Якщо до початку великої війни Україна експортувала лише 2-3% виробленої продукції, то зараз – 23%. Саме тому обсяги виробництва – майже 8 млн тонн – більші за обсяги внутрішнього споживання.
Основним ринком збуту стала Польща. Хоча навіть у піковому 2025 році частка українського цементу не перевищила 4,8% від обсягів виробництва польських підприємств, каже голова асоціації "Укрцемент" Павло Качур.
Попри те, що український цемент займає мізерну частку польського ринку, антиукраїнська кампанія вплинула й на нього. На кордоні регулярно затримуються вагони та вантажівки із цементом для перевірки документів та комплексних лабораторних досліджень, що розтягуються на місяці.
"Наші виробники отримують усі необхідні дозволи, складають декларації, мають маркування "CE", вчасно звітують у реєстрі CBAM і не демпінгують. За всі роки не було жодної скарги від дилерів чи споживачів на якість нашого цементу", – наголошує Качур.
Через ці затримки українські виробники зазнають збитків, а європейські покупці розривають контракти. "Складається враження, що головне завдання таких дій – усунути з ринку конкурента неринковими методами, що містять елементи, які можна трактувати як ознаки змови з метою недопущення чесної конкуренції", – вважає очільник асоціації.
Додатковим ударом по експортному напрямку стало впровадження Євросоюзом механізму прикордонного вуглецевого коригування (CBAM). Разом із польським блокуванням це призвело до того, що у першому півріччі 2026 року постачання українського цементу до ЄС залізницею скоротилося на 45%.
Брюссель застосував для українського цементу дефолтне розрахункове значення викидів вуглекислого газу на рівні 1518 кг на тонну клінкеру, що майже вдвічі перевищує фактичні показники вітчизняних підприємств навіть за застарілого "мокрого" способу виробництва.
Ситуацію ускладнює те, що для підтвердження реального вуглецевого сліду потрібна особиста присутність сертифікованого європейського верифікатора на заводі. Проте через війну та безпекові ризики жоден аудитор ЄС в Україну не їде.
"За таких умов CBAM для українських виробників перетворюється на де-факто ембарго. Без верифікації з нас вимагатимуть максимальний податок – загороджувальне мито за завищеними дефолтними нормами. Уряд проводить переговори, щоб Єврокомісія застосувала щодо України пункт про надзвичайну ситуацію та довела показники до реальних рівнів", – пояснив Качур.
За оцінками очільника Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Костянтина Салія, повноцінна екологічна модернізація лише одного цементного заводу з переходом на сухий спосіб і зниженням частки клінкеру коштуватиме від 50 млн євро до 60 млн євро.
"Ми взялися за це питання не як реакцію на CBAM, а значно раніше. Перехід з викопного палива на альтернативне на нашому заводі у Хмельницькій області розпочався ще у 2022 році. Також ми послідовно зменшуємо вуглецевий слід продукції за рахунок скорочення частки клінкеру – найменш екологічного компонента цементу", – зазначають у CEMARK.
Перспективи відбудови
Поточні потужності українських цементних заводів у 13,6 млн тонн на рік будувалися для задоволення внутрішнього споживання. Ринок ЄС ніколи не був пріоритетом для українських виробників цементу.
Як тільки внутрішній попит зросте, заводи переорієнтують постачання на домашній ринок, а експорт скоротиться до попередніх 2–3%, переважно для споживачів у прикордонних регіонах.
"Експорт ніколи не був для нас основним каналом реалізації, переважна частина продажів традиційно припадає на український ринок. Тому ми не перебуваємо в ситуації, коли необхідно терміново шукати альтернативу ринку ЄС. Частка експорту й надалі змінюватиметься залежно від попиту та кон'юнктури", – наголошують у CEMARK.
Качур застерігає від надмірного оптимізму щодо миттєвого ефекту для галузі у випадку зупинення бойових дій. "Не варто будувати ілюзій про "золотий дощ" одразу після війни. Відбудова – це складний пошук грошей, і компроміси між розмінуванням, енергетикою та будівництвом. Це не лише питання, скільки цементу потрібно виробити. Головне – щоб додана вартість залишалася в Україні, адже ми маємо для цього і сировину, і фахівців", – наголошує Качур.
В "Укрцементі" прогнозують, що у перший рік після завершення війни споживання становитиме 10,5-11 млн тонн. Із подальшим зростанням на 1 млн тонн на рік. Потенційний пік споживання може сягнути 14-15 млн тонн за умови реалізації масштабних програм будівництва бетонних автошляхів.
"Головна проблема – не у виробництві, а у масштабі ринку. Внутрішнє споживання цементу покривається вітчизняними заводами, але воно все ще далеке від показників 2021 року. Масштабна відбудова, яка мала б повернути попит, поки не вийшла на потрібний темп", – оцінюють у CEMARK.
Салій попереджає, що процес відбудови не буде лінійним і на першому етапі спричинить тимчасові дисбаланси, якщо багато проєктів будуть розпочаті одночасно.
"На ринку з'являться нові потужні споживачі: Міноборони із бетонуванням злітно-посадкових смуг та укриттів, Держагентство водних ресурсів – для іригації та відновлення гребель, а також будівництво інфраструктури. Наявні заводи на першому етапі зможуть видати 10–11 мільйонів тонн, і цього в умовах пікового попиту може не вистачити", – підрахував Салій.
Він додає, що через відсутність власного бітуму, який до війни імпортувався з Білорусі та РФ, сягаючи 0,5 млн тонн на рік, держава буде змушена будувати бетонні автошляхи, які у разі потреби слугуватимуть розрахунковими злітно-посадковими смугами для авіації.
Ще один бар'єр для відновлення галузі – брак кадрів через мобілізацію та міграцію населення. На думку Салія, це змусить бізнес до технологічного стрибка із максимальною роботизацією цехів.
Нові інвестиції та загроза демпінгу
Вітчизняні заводи готові розширювати виробництво. "Зараз заводи мають готові інвестиційні програми. Термін їх впровадження – від 1 до 1,5 року, що дозволить наростити наші потужності ще на 2,5 мільйона тонн – до 16 мільйонів тонн на рік. Індикатором для запуску великих інвестицій стане вихід внутрішнього споживання на рівень 10 мільйонів тонн. Будівельна галузь на 100% готова забезпечити цементом потреби відбудови", – стверджує очільник Укрцементу.
Ризики спекулятивного стрибка цін у разі зростання попиту експерти вважають низькими. "Той, хто спробує необґрунтовано підняти ціну на внутрішньому ринку, миттєво потрапить у пастку. У світі спостерігається перевиробництво цементу, і щойно наші ціни підуть угору, їх одразу перекриє імпорт із Туреччини, Молдови чи країн ЄС", – каже Качур.
Якщо відбудова фінансуватиметься за кошти міжнародних партнерів, вони намагатимуться залучати свої будівельні компанії та матеріали. "Діє правило: союзники у війні є партнерами у відбудові. Країни, що фінансуватимуть її за донорські кошти, заводитимуть власні будівельні компанії та матеріали", – зазначає голова асоціації. Тому, на його думку, держава має забезпечити чесну конкуренцію з обов'язковим елементом локалізації.
Навіть наявні антидемпінгові мита не є абсолютним заслоном для іноземних товарів. "Захисні заходи – це не заборона, а лише вирівнювання умов конкуренції. Вони дозволяють іноземним постачальникам заходити на наш ринок, але зі сплатою мита до бюджету", – пояснює Качур.
Водночас експерти наголошують: аби зберегти позиції вітчизняної промисловості, бізнесу знадобляться тимчасові податкові та транспортні пільги. "Держава має діяти комплексно – стримувати зростання залізничних тарифів, застосовувати захисні мита та відстоювати локалізацію. Майбутня відбудова України не повинна стати святом для іноземних постачальників – ані за гроші українських платників податків, ані за кошти міжнародних донорів", – підсумував Салій.