Король війни. Історія Lockheed Martin – виробника F-16, Himars і Javelin
Критично важлива в умовах великої війни необхідність виробляти власну зброю стимулювала розвиток "Укроборонпрому", який за два роки увійшов до списку 50 провідних оборонних компаній світу від Defence News.
Із сотні найбільших оборонних компаній світу саме вітчизняна компанія зростає найшвидше: її дохід за 2023 рік зріс на 72% до 2,2 млрд дол.
Незмінним лідером рейтингів і від Defence News, і від Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI) залишається американська корпорація Lockheed Martin (дохід у 2023 році становив 67,5 млрд дол).
Винищувачі F-16 та F-35, ПТРК Javelin, ракети PAC-3 MSE для ЗРК Patriot та космічні кораблі Oreon – лише частина великого портфоліо компанії.
У чому секрет її успіху? У 2014 році в одному з передсмертних інтерв’ю інженер-конструктор Бойд Бушман стверджував, що бачив у секретній "Зоні 51" інопланетян і що їх технології корпорація використовує з відома уряду США.
До передсмертних заяв хворого науковця фахівці ставляться зі скепсисом. Насправді ж левову частку мільярдних доходів компанії генерують контракти від Пентагону, NASA та інших американських структур.
Як Lockheed Martin пройшла шлях від маленької мрії авіаконструкторів до світової оборонної імперії? Скільки корпорація заробляє на поставках критично важливого для України озброєння і що з нею не так?
Як усе починалося
Підйом Lockheed Martin до статусу найбільшого світового оборонного та аерокосмічного підприємства почався з мрій про авіацію двох братів з каліфорнійської Санта-Барбари Алана та Малкольма Лугхедів. Заручившись підтримкою виробника локомотивів та моторів Alco Cab, вони у 1912 році створили Alco Hydro-Aeroplane Company і зайнялися розробкою гідропланів.
У липні 1913 року Алан уперше злетів з вод протоки Золоті Ворота у Сан-Франциско і піднявся на висоту 90 метрів на швидкості 95 км/год. Після успішного випробування брати почали заробляти на екскурсійних польотах над протокою, але ця бізнес-модель не спрацювала.
Позичивши гроші, Лугхеди викупили в Alco Cab гідроплан за 4 тис дол і повернулися в місто дитинства. Перший успіх приніс їм сусідній Hollywood: кіностудії орендували гідроплан для зйомок, а місцевим товстосумам сподобалося за лічені хвилини добиратися на пікнік на Канальні острови.
Згодом брати віддали борг і почали будувати повітряний човен F-1, перейменувавши компанію на Lockheed Aircraft Company.
Проте після офіційного вступу США в Першу світову війну у квітні 1917 року авіаконструктори побачили військовий потенціал своїх розробок. Алан поїхав у Вашингтон, аби пролобіювати велике замовлення на F-1, але в Лугхедів замовили лише два аерочовни Curtis HS2L. Це був перший оборонний контракт в історії компанії. Брати зрозуміли, що з військовими працювати вигідно.
Завдяки цьому контракту Lockheed Aircraft розширила штат до 85 працівників, а компанія вийшла на прибутковість. Проте кінець Першої світової війни спричинив спад на авіаринку. Через різке зниження попиту брати закрили фірму.
Малкольм перейшов в автомобільну механіку: він винайшов і у 1921 році вперше у світі встановив на автомобіль Duesenberg гідравлічні гальма. Алан зайнявся продажем нерухомості, але його пристрасть до авіації не згасала – він продовжував конструювати літальні апарати.
Зрештою, у 1926 році Алан разом з інженером Джеком Нортропом, який згодом став одним із засновників ще одного сучасного оборонного гіганта Northrop Grumman, та інвестором Фредом Кілером відродив Lockheed Aircraft.
Вони вирішили створити швидкісний моноплан, здатний долати 1 тис миль з швидкістю 185 миль за год і вміщати до шести пасажирів. Новаторський літак Vega привернув увагу клієнтів, а конструктори отримали визнання.
Здавалося, далі все йтиме добре, але з початком Великої депресії у США компанію продали Detroit Aircraft Corporation, яка в 1934 році змінила назву і власників. Відтоді і до об’єднання з Martin Marietta у 1995 році вона працювала під брендом Lockheed Corporation, але Алан уже її не очолював.
Він зробив ще кілька безуспішних спроб заснувати власну авіабудівну компанію, але повернувся до продажу нерухомості. Віддаючи данину внеску Алана, після Другої світової війни Lockheed призначила його позаштатним консультантом, де він працював до смерті у 1969 році.
Підйом під час Другої світової війни та успіх Skunk Works
Коли наприкінці 1930-х років почала нависати загроза нової світової війни, Lockheed знову знайшла можливість впроваджувати інновації та відігравати ключову роль у формуванні оборонної промисловості Сполучених Штатів.
Попри високу прибутковість воєнних контрактів, багато компаній спочатку вагалися щодо співпраці з урядом США через невеликі військові оборонні бюджети. У 1922-1939 роках вони становили лише 740 млн дол – менше 1% ВВП країни. У жовтні 1940 року 77% опитаних компаній мали сумніви щодо укладання таких контрактів, побоюючись антибізнесової позиції Вашингтона.
Проте в Lockheed, маючи успішний досвід співпраці з армією під час Першої світової війни, зрозуміли, які можливості відкриваються. Компанія посіла десяте місце серед американських корпорацій за вартістю контрактів воєнного часу.
США воювали на величезній території тихоокеанського театру бойових дій і ключову роль відігравала авіація. Аби задовольнити попит, компанія суттєво збільшила штат. Якщо до початку війни в Lockheed працювали близько 7 тис робітників, то до середини 1943 року їх кількість досягла 94 тис.
Rheinmetall рветься на схід. Як Україна вироблятиме та продаватиме німецьку зброю
Це дало результат. У 1939-1945 роках виробник випустив майже 20 тис літаків, зокрема, понад 9 тис винищувачів Lockheed P-38 Lightning, що стали легендою. Повітряні сили Третього Рейху називали їх "дияволами з роздвоєними хвостами".
Рушійною силою підйому компанії став конструктор Кларенс "Келлі" Джонсон. У 1943 році він очолив секретний підрозділ Skunk Works, що розробляв революційні P-38 Lightning і P-80 Shooting Star. Останній – це перший американський серійний реактивний винищувач, який показав ефективність і під час Корейської війни.
Під керівництвом Джонсона Skunk Works став осередком інновацій та прогресу, а розробка найсучасніших бойових літаків з роками зміцнила репутацію Lockheed як ключового гравця оборонної промисловості.
Геополітична ситуація після війни стимулювала величезні інвестиції в розвідку. Через потребу оцінити силу СРСР та страх знову бути заскоченими зненацька, як у Перл-Харборі, ВПС США вирішили замовити літак-розвідник, який був би недосяжним для радянських радарів та ракет.
Skunk Works спочатку не потрапила до списку претендентів, але інноваційна пропозиція Джонсона щодо літака з великим розмахом крил та малою вагою вразила представників ВПС та ЦРУ. Так з’явився літак U-2. Згодом його модернізували, зробивши ще швидшим. Удосконалена модель SR-71 Blackbird залишалася майже невидимою для радянських радарів.
Іноді SR-71 потрапляли в поле зору радарів, але вони були настільки швидкі, що ракети класу "земля-повітря" не встигали на них наводитися. За час експлуатації жоден SR-71 не був збитий, хоча брав участь у війнах у Кореї та В’єтнамі.
Під час Холодної війни Skunk Works бралася за багато проєктів, але не всі вони показували позитивний фінансовий результат через затримки та перевищення бюджетів. Це призвело до ризику банкрутства, але президент США Ніксон у 1971 році врятував компанію, погодивши кредитну лінію на 250 млн дол.
Така суттєва допомога супроводжувалася численними звинуваченнями в хабарництві. Керівники Lockheed і Skunk Works були змушені піти з посад.
Об’єднання з Martin Marietta і світове лідерство
Закінчення Холодної війни призвело до істотного скорочення військових замовлень у США та інших країнах. Для зменшення витрат серед компаній ВПК пройшла серія злиттів і поглинань. Lockheed у березні 1995 року оформила злиття з великою аерокосмічною компанією Martin Marietta.
Відтоді Lockheed Martin стала найбільшим виробником зброї у світі з чотирма підрозділами: космічні та стратегічні ракети, аеронавтика, електроніка та ІТ.
Lockheed Martin продовжує розвивати інновації, закладені її попередниками. Компанія бере участь у важливих розробках в аерокосмічній та оборонній галузях, включаючи виробництво літаків, космічних кораблів та ракетних систем.
Винищувачі F-117 Nighthawk, F-22 Raptor та F-35 Lightning II, найсучасніша лазерна система HELIOS, контракт на 4,6 млрд дол з NASA на кораблі Orion – лише частина наймасштабніших проєктів корпорації.
Збити шахед за 500 гривень. Світова гонка озброєнь переходить до бойових лазерів
Для утримання позицій фірма не цурається поглинань: одним з найбільших є придбання у 2015 році за 7 млрд дол виробника гелікоптерів Sikorsky Aircraft.
"Lockheed Martin виглядає як класичний приклад виробника, який занадто великий, щоб зазнати невдачі. F-16, F-35, Javelin, ATACMS, космічні кораблі та багато-багато іншого. Компанія постачає Пентагону скільки видів озброєнь, що зробила себе незамінним стовпом оборони США", – каже старший науковий співробітник Центру міжнародної політики в США Вільям Хартунг.
Аби отримувати контракти, Lockheed Martin витрачає немалі кошти на лобізм. З 2011 року компанія офіційно виділила на це понад 60 млн дол.
Скільки заробляє на війні в Україні
Системи озброєнь від Lockheed Martin – Himars, GMLRS, PAC-3, Javelin, літаки F-16 – відіграють ключову роль на полі бою в Україні. Компанія на цьому немало заробляє. Через три місяці після початку великої війни Пентагон уклав угоду на будівництво 375 винищувачів F-35, продажі яких відтоді значно зросли.
На цьому тлі акції корпорації в перші місяці великої війни підскочили на 14%, за 2022 рік – на 37%, а у 2024 році досягли рекорду. Зростання геополітичної напруженості збільшує військові витрати, що приносить фірмі вигоду.
Для поповнення власних запасів та передавання зброї Україні Пентагон час від часу укладає з компанією нові угоди. Серед останніх – контракти на 4,5 млрд дол на виробництво 870 ракет PAC-3 MSE для систем ППО Patriot, ракет ATACMS і засобів радіоелектронної боротьби для винищувачів F-16.
У 2022 році Lockheed Martin уклала контрактів з Пентагоном на 46,2 млрд дол, у 2023 році – на 68,6 млрд дол. Через високий попит на ракети та винищувачі у 2024 році концерн очікує заробити 71,5 млрд дол. При цьому в компанії вважають, що високий попит на її продукцію збережеться і після війни в Україні.
"Війна в Україні підвищила загальну обізнаність про необхідність більшого стримування і збільшення ресурсів на оборону. Незалежно від перебігу війни в Україні зберігатиметься великий попит на засоби стримування у світі, особливо в Південно-Східній Азії", – заявив операційний директор компанії Френк Сент-Джон.
За підрахунками Vertical Research Partners для FT, 15 провідних оборонних компаній світу майже подвоять потік замовлень до кінця 2026 року до 52 млрд дол. При цьому пʼять найбільших оборонних корпорацій США – Lockheed Martin, RTX, Northrop Grumman, Boeing і General Dynamics – візьмуть половину.
Аби задовольняти висхідний попит, корпорація розширює свої потужності: у 2023 році вона відкрила в Польщі другий найбільший у світі виробничий центр. Завдяки диверсифікації компанія подвоїла виробництво HIMARS та Javelin.
Чому компанію критикують
Як і інші оборонні гіганти, Lockheed Martin стикається з критикою. Найпоширеніше зауваження на адресу корпорації – перевитрати. Кінцева вартість проєктів часто вища, ніж передбачалося спочатку, що стає значним тягарем для платників податків. Так, програма створення винищувачів F-35, яка досі триває, за оцінками, може коштувати понад 1 трлн дол за весь час її існування.
Екологічні активісти звинувачують виробника в забрудненні води та повітря, а правозахисники – у сприянні порушенню прав людини через продаж озброєння країнам з поганими показниками дотримання таких прав. Зокрема, компанія зазнала критики за продаж зброї Саудівській Аравії.
Не всім подобається і використання значних ресурсів на лобізм. Критики кажуть, що це дало компанії несправедливу перевагу в отриманні вигідних контрактів та фінансування. Також Lockheed Martin називають "бенефіціаром воєн": компанію звинувачували в розпалюванні конфліктів та сприянні гонці озброєнь.