Люди, що заволоділи урядовими посадами після Революції гідності, вважають, що отримання влади з рук тих, хто підняв прапор революції, робить їх недоторканними і некритикованими.

Але ж ми не повинні їх любити тільки за це.

Вони більш відповідальні за результати своєї роботи, ніж будь-які інші, що входили до попередніх урядів України.

Чинний Кабмін повинен був стати урядом найкращих і найморальніших людей.

Він працює на попелищі залитого кров'ю Майдану, а тому мусив усе робити чесно, чистими руками. Щоб не було соромно перед померлими та їх рідними.

Якщо можеш, візьми і зроби - ось що потрібно українському народу.

Тому нема меж обуренню через неспроможність, голий популізм, неправдивість нової влади. Зовсім неочікуваними стали її управлінські кроки, направлені на шкоду соціально-економічному розвитку суспільства, її терпимість до хабарництва, розкрадання громадського майна і зловживань в інститутах влади.

Олігархо-корупційний лад у виконанні нової влади

Коли люди йдуть у владу, очевидно, вони ставлять перед собою якусь мету. Нормою є, безумовно, бажання зробити особистий внесок у розвиток країни. Але чи задумуються про це ті, хто працює в уряді зараз? У мене - великий сумнів.

Мало хто з членів уряду мав плани своєї майбутньої відповідальної діяльності, коли отримував високу посаду. Про це можна судити за їх спонтанною, суперечливою і нерідко пустопорожньою діяльністю.

Часто кілька урядовців розказують про одні і ті ж "успіхи": реверс газу, патрульну поліцію, виділення грошей армії, бюджетну дерегуляцію. Це свідчить про особисту пустопорожність роботи більшості з них і приховування їх істинних інтересів.

Істинні цілі більшості урядовців, як випливає з аналізу їх діяльності, що буде далі, полягають у зароблянні великих сум для власних споживчих потреб.

Чи має уряд цілісне уявлення, яких суспільних результатів він хоче досягти, і якою повинна бути оновлена економіка України? Якими повинні бути системні економічні реформи, і як вивести країну з економічної кризи?

Не можна ж сприймати як програму дій слова прем'єр-міністра: "Майбутнє України в Європі". За останні півтора року країна не наблизилася до Євросоюзу, а в багатьох напрямках, в тому числі в економіці, віддалилася від нього. Уже ні наші керівники, ні європейські не говорить про українське членство в ЄС.

Для вступу в ЄС треба відповідати спеціальним критеріям щодо бюджетних, курсово-валютних та цінових показників, а наш уряд тільки погіршив їх значення. Крім голої демагогії, реального просування в європейському напрямку нема.

Зараз, після тривалого періоду перебування при владі Кабміну і накопичення фактів його діяльності, можна спробувати відповісти на поставлені вище питання. Уряд задовольняється економічним спадком Кучми-Януковича, не збираючись нічого змінювати. Цей спадок характеризується такими головними складовими.

1. Бюрократично-корупційною, маніпуляційною системою державного управління економікою.

2. Монополізованим станом товарних ринків і державно-адміністративною системою встановлювання монополістичних цін.

3. Вольовим порушенням правил підтримки сталої вартості національної грошової одиниці, що призвело до рекордного провалу її валютного курсу.

4. Домінуванням затратного методу ціноутворення, що спричиняє механічне номінальне подорожчання національного виробництва і перманентно високу цінову інфляцію.

5. Проімпортною зовнішньоторговельною політикою, заохоченням дефіциту торгівлі і дефіциту іноземної валюти.

6. Стимулюванням зростання держборгу за рахунок форсованого росту зовнішніх і внутрішніх запозичень. Він збільшився з 4-5 млрд дол у 2000 році до майже 80 млрд дол у 2015 році.

7. Високою дефіцитністю бюджету, пріоритетом видатків господарським суб'єктам порівняно з фінансуванням соціально-культурного розвитку, випереджаючим зростанням видатків на потреби управлінського апарату порівняно із зростанням соціальних допомог громадянам.

8. Олігархічною системою розподілу і привласнення державного майна і суспільних ресурсів.

9. Функціонуванням марнотратних, паразитуючих об'єднань підприємств державної, а фактично чиновницької власності, що живлять фінансами системну корупцію у владі та олігархономіку.

10. Злодійською системою придушення прав і вилучення податків з громадян з паралельним злочинним сприянням фіскальними органами зниженню оподаткування олігархічних груп.

11. Грабіжницькою і підневільною для споживачів системою встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги.

12. Закритим, непродуктивним для економіки, прислуговуючим експортерам капіталу і корупціонерам банківським сектором.

13. Так званим конкурсним, а насправді елітарним методом приватизації державних підприємств на користь бізнесменів, наближених до вищої влади.

14. Відсутністю державного сприяння незалежному підприємництву, підневільним, дискримінаційним його положенням в економіці.

15. Ігноруванням потреб присадибних і фермерських господарств при односторонній матеріальній підтримці великих латифундистських компаній.

16. Державним заохоченням імпорту енергетичних ресурсів, перш за все російського газу, що є головним засобом корупційних оборудок у владі.

Діюча система просто шкідлива для економіки країни і не могла не призвести до її глибокої і тривалої кризи, а її пролонгація спричинить розвал держави.

З таким спадком нема чого робити у Європі і не можна сподіватися, що економіка сама виповзе з кризи. Не можна сидіти, склавши руки, чи займатися політичним самопіаром. Збідніння і пограбування народу тривають. Збагачення бюрократії та її бізнес-партнерів, розкрадання бюджету, життя у борг - ось що відтворює уряд.

Більшість наведених вище позицій не відповідає принципам відкритої, конкурентної, гнучкої ринкової економіки, чесного та конструктивного урядового управління, спрямування політики на соціально-культурний розвиток нації.

Чи так оцінює діючу економічну систему сьогоднішня влада? Очевидно, інакше.

Вона відчуває комфорт від такої економічної основи, продовжуючи нахабно розкрадати суспільні фінанси. Їй зручно працювати з монополіями та олігархами, управляти національним господарством за допомогою адміністративних ручних методів і отримувати задоволення від нових закордонних гіперкредитів.

Позики сиплються, як манна небесна, до того ж, напрямки витрат не треба ні з ким узгоджувати. Через це влада не бачить тих реформ, які потрібні країні, і підсовує замість них політичний фальсифікат.

Це і знущальні податкові нововведення, і бюджетне фінансування збиткових державних монополій, і нові шалені державні заборгованості, і рукотворна девальвація гривні, і протекціонізм банків - крадіїв кредитних коштів, і нахабне підвищення цін і тарифів на газ, електроенергію, ЖКП.

Фактична бездіяльність влади не тільки призвела до фінансово-грошової дестабілізації з рекордним знеціненням гривні і зубожінням людей, не тільки загострила ситуацію з хабарництвом і зловживаннями у владі, а й сприяла небаченому падінню обсягів національного виробництва у 2015 році.

Чи розуміє влада причини надглибокої економічної кризи? Очевидно, що ні. В усякому разі, вона не передбачила таке падіння ще за місяць до початку 2015 року, прогнозуючи спад ВВП у цьому році на 4%, а не на 16-18%, як є у дійсності.

Тепер уряд запевняє, що у 2016 році почнеться відновлення позитивної динаміки економіки - на 2%. Далі буде щорічний приріст національної економіки на 4%, що дозволить країні, за словами міністра фінансів, через 25 років вийти на рівень Швейцарії. На жаль, цю заяву міністра не можна сприймати серйозно.

По-перше, для сьогоднішнього уряду навіть таке мінімальне завдання є непідйомним. За час своєї діяльності він спромігся поглибити занурення країни у кризу настільки, наскільки не вдавалося навіть Януковичу з Азаровим, які усіма можливими способами шкодили економіці.

По-друге, прогнози і розрахунки глави Мінфіну Наталії Яресько помилкові. З темпами приросту, що вона пропонує, за 25 років ми зможемо вийти не на 600 млрд дол ВВП, як заявляє міністр, а на 224 млрд дол, тобто лише на третину сьогоднішнього обсягу швейцарського виробництва.

Це помилка людини, що не вміє розраховувати індекси росту, чи свідоме замилювання очей?

По-третє, з такими низькими установками на майбутнє країна за десять років у кращому випадку підніметься лише до рівня економіки 1990-1991 років. Цього мало - країна може не вистояти в усіх випробуваннях, які випали на її долю.

Уряд тимчасових правителів, які хочуть розтягнути свій солодкий час

Країна стоїть на початку складного періоду військового переозброєння, соціального відновлення, укріплення державно-правових інститутів.

Це потребує здорової економіки і потужного держбюджету. При цьому завдання не може полягати у кволому, ледь помітному і короткостроковому відновленні економічного зростання, як прогнозують влада та її міжнародні радники.

Потрібно ставити інші завдання, зокрема, досягнення високодинамічного, сталого і довготривалого позитивного руху, як це змогли зробити Західна Німеччина та Японія у 1950-1980-ті роки, а пізніше - Китай та країни Південно-Східної Азії.

Темпи росту ВВП досягали в цих країнах в середньому десяти і більше відсотків на рік, а тривалість фаз росту становила 15-20 і більше років.

Після правління донецького клану ми отримали економіку, яка за своєю потугою була слабшою від економіки 1990 року на 31%. Зараз, через півтора року, коли виробництво зменшилося ще приблизно на 18-19%, загальний процент зниження обсягів ВВП відносно 1990 року вже досягає 43%.

Тобто за роки незалежності ми втратили значну частину свого потенціалу, який, як мінімум, треба відновити. Нації потрібні надзвичайні зусилля і надзвичайні перетворення, щоб не червоніти за той рівень життя, який є в Україні.

Однак, схоже, сьогоднішнє падіння обсягів виробництва є не тимчасовим. Це падіння - наслідок структурно-технологічного відставання економіки, в якій виробництво в основному базується на технологіях середини минулого століття.

Ця криза має зовсім іншу природу порівняно з кризою 2008 року, яка була чисто фінансовою, а тому і була подолана за один рік.

Світова економіка з середини 20 століття вже двічі оновила свої базові технології, українські ж підприємства традиційних галузей залишаються в минулому. Вони використовують більше електроенергії, більш трудомісткі, потребують більше фінансового капіталу на випуск одиниці продукції, і ця продукція гіршої якості.

Через це підприємства витрачають більше енергії, корисних копалин, металу. Відповідно, національне господарство перевантажене сировинними виробництвами, які є неконкурентоспроможними і малоприбутковими.

Для оновлення архаїчної структури національного капіталу потрібні масштабні інвестиції. Їх освоєння вимагає часу, але це потрібно не тільки здійснити, а й залучити фінансові ресурси. Проте національний капітал втікає з України - через корупцію, побори чиновників і відносну неперспективність капіталовкладень.

Крім архаїчності капіталу та його відпливу за кордон, Україна страждає нестачею мільйонів робочих рук, які могли б давати нову вартість і приносити країні доходи. Зараз чисельність зайнятих в національній економіці - 13 млн осіб, а на зорі незалежності держави активно працювало 27 млн співвітчизників.

Тобто потуга праці зменшилася більше ніж удвічі. Втрати трудового потенціалу є результатом скорочення чисельності населення, його відносного старіння, високого рівня безробіття та еміграції людей працездатного віку.

Це, зокрема, говорить про вкрай негативні соціальні умови життя, житлового, побутового і медичного обслуговування, рівня пенсій, зарплат і матеріальних допомог сім'ям, що мають дітей, наявності робочих місць. Тому і ці напрямки змін повинні входити в комплекс потрібних країні економічних реформ.

Оскільки реальний обсяг ВВП за 24 роки теж впав майже удвічі, то продуктивність праці, що обчислюється як обсяг ВВП на одного працюючого, за ці роки практично не змінилася. Не дивно, адже технологічний рівень залишився той же.

В умовах зменшення ресурсів капіталу і робочої сили лише оновлення технологічних основ економіки могло підняти виробництво. Цього не сталося.

На заваді був інституційний устрій, який не стимулював виробників і споживачів до пошуку і запровадження інновацій та модернізації підприємств і дозволяв отримувати прибутки неекономічними методами та незаконні доходи.

Однак довгострокове технологічне відставання від західного світу може стати у нагоді, даючи економіці потенціал високих темпів зростання. Тобто Україна може отримати так званий ефект відставання.

Якщо держава зможе забезпечити структурну гнучкість економіки і високі темпи притоку внутрішнього і зовнішнього капіталу, то високодинамічний ріст буде тривалим. Саме такі збудники росту були у Японії, Західній Німеччині та Китаї.

Реструктуризація боргу чи кабала на десятиліття

Однак країну чекав підступний поворот у цих сценаріях майбутньої динаміки. Виявилося, що Кабмін, уклавши угоду з іноземними приватними кредиторами про відкладання сплати комерційного боргу на чотири роки, заборонив усій нації піднімати економіку темпами, вищими за 3% на рік.

Інакше доведеться щороку сплачувати значні суми з держбюджету протягом 20-літнього періоду, починаючи з 2021 року. Для цього випускаються спеціальні цінні папери - деривативи, обіг яких є автономним.

Якщо щорічні темпи зростання ВВП України у ті роки будуть перевищувати 3%, то сума додаткової, позапроцентної премії кредиторам дорівнюватиме 15% від суми приросту ВВП в частині понад 3%.

Якщо ж темпи приросту ВВП перевищуватимуть 4% за рік, то додаткові виплати утримувачам реструктуризованого боргу становитимуть 40% від суми приросту цього показника. І так протягом 20 років, незалежно від суми основного боргу.

Це кабала.

Ці додаткові платежі стосуються частини боргу - 19 млрд дол, а над державою у ті ж роки нависають ще близько 30 млрд дол боргових зобов'язань.

Міністр фінансів заявляє, що для покриття цих боргів у країну надійдуть 17,5 млрд дол від МВФ та ще близько 9 млрд дол - від західних країн. Але МВФ надає кредит на чотири роки, і з чого Україна буде його повертати у 2018-2019 роках?

Яресько пробує заспокоїти, що фази зростання у національних економіках не перевищують семи років. Мовляв, після 2021 року динаміка ВВП країни знову піде донизу (?), і додатково платити міжнародним кредиторам не доведеться.

Схоже, Яресько визнає лише погляди Маркса на кризову циклічність руху економік. Саме він запевняв, правда, вже після французького дослідника Жугляра, що кризи настають саме з такою періодичністю.

Очевидно, міністр нічого не чула про великі цикли кон'юнктури Миколи Кондратьєва і про механізми довгострокового зростання Йозепа Шумпетера - механізми, що діють через оновлення базових технологій. Чи вона не поділяє ці теорії, підтверджені і минулим, і сьогоденням?

Яресько сподівається, що економіка зростатиме шість-сім років, починаючи з 2016 року, а в ці роки за угодою з іноземними кредиторами не треба платити додатково в процентах від темпів приросту ВВП.

Потім, після 2021 року, на думку міністра фінансів, почнеться нова криза, темпи приросту будуть нижчими за 3%, і знову Україна не буде платити кредиторам. І знову буде пасти задніх у світовій економіці.

Виплати за новими умовами залежно від приросту ВВП - це штрафи, покарання за економічне зростання. Як можна приймати такі сценарії розвитку? Або урядовці не вірять у добре майбутнє України, або не бажають його.

На думку автора, циклічність руху економіки буде іншою. Сьогоднішня криза триватиме щонайменше три роки за найкращих політичних умов, за гірших - п'ять-шість років. Потім почнеться підйом, і він буде високодинамічним, якщо будуть проведені корінні ринкові реформи, - не нижче 10% на рік.

Отже, усе навпаки: до 2021 року нічого платити не доведеться, бо триватиме стагнація. Потім країна зробить ривок, і через це змушена буде додатково, поза погашенням боргу і сплатою відсотків, віддавати благодійникам-кредиторам по 2-3 млрд дол щорічно протягом 20 років.

Особливо тривожно чути слова Яресько, що подібна методика реструктуризації вже використовувалася при вирішенні боргових проблем Греції та Аргентини. Проте саме ці країни пережили не один дефолт і не можуть вибратися з боргової ями. Міністр готує таку ж непривабливу перспективу Україні?

Так, пролонгація держборгу - об'єктивно необхідна, без неї не втримати валютну стабільність у країні. Але ж не на таких умовах!

Члени уряду, очевидно, вважають, що українцям високі цілі недосяжні, що вони повинні залишатися на останніх місцях за продуктивністю праці та рівнем життя. Або вони захищають інтереси власників українських євробондів, що називається не помилкою, а зловживанням.

Незважаючи на певні поточні вигоди від відстрочки сплати боргу, придумати і піти на таке - верх цинізму і байдужості до долі країни. Про які темпи росту можна говорити, про які реформи, про який рівень життя, про яку обороноздатність?

Якщо так захищати країну, то навіщо нам такі захисники? Їх нічого не турбує, у них все добре. Вони не живуть на зарплату державного службовця. Фаховість і чесність - на останньому місці.

Запрошені на ключові посади іноземці, схоже, не відчувають відповідальності перед українським народом. В усякому разі, не всі з них спростовують цю тезу.

Схоже, більшість вископосадовців зайняли державні крісла, аби заробити, а не дати імпульси розвитку держави і суспільства. Мабуть, вони не збираються жити в Україні, коли для них закінчиться можливість багатіти на проблемах і труднощах.

Вихід з політико-економічного хаосу

Залишати чинний уряд при владі - ризик високого ступеня вірогідності подальшого погіршення стану економіки і ще глибшого збідніння українських сімей. Проте позбутися цього Кабміну не так просто. За ним стоїть парламентська коаліція, яка, очевидно, неспроможна створити наступний вищий виконавчий орган влади.

І ще - вона кровно пов'язана з виконавчою владою та готова потакати усім її примхам. У тому числі тим, що порушують національне законодавство, як, наприклад, прийняття фіктивного бюджету на 2015 рік.

Бюджету, який не містить об'єктивно необхідних норм, положень і розрахунків, а є короткою запискою з кількома загальними показниками. Однак депутати про це не знають, оскільки голосували за нього взагалі без тексту на руках.

За цих обставин питання зміни уряду переходить у площину виборів нового парламенту. Це об'єктивно, бо чинна Верховна Рада обрана на старих засадах, старими корупційними методами, за хабарі і підкуп виборців та виборчих комісій, які робили свою чорну справу без будь-якого страху за злочинні фальсифікації.

Зрозуміло, що такий парламент не представляє інтереси Майдану.

Після революції було зрозуміло, що нова влада повинна була розробити і запровадити нову, прозору і чесну систему виборів. З урахуванням люстрації, з усуненням олігархів від виборів, з реальним покаранням за підкуп виборців і хабарі керівникам виборчих комісій, з оновленням ЦВК, її реальним контролем за перевищенням допустимих грошових фондів кандидатів та за друком бюлетенів.

Проте це було зрозуміло не всім. Ті, хто опинилися при владі на списах революції, не шукали істини, не хотіли згадувати революційні ідеали, а воліли швидше опинитися на прибуткових місцях.

Тому не слід дивуватися безпорадності Кабміну і наростанню напруженості між тими, хто прагне нової вільної України, і тими, хто чіпляється за владу та її зваби. "Розбещує не влада, а страх втратити владу", - сказав більш ніж півстоліття тому американський письменник Джон Стейнбек.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що президент України, спираючись на найбільшу фракцію, не бачить необхідності оновлення Верховної Ради. Тим самим він цементує свій зв'язок з урядом. Поки що. Однак відкладання цього питання ускладнює та погіршує політичну та економічну ситуацію.

Отже, від чинної влади не можна очікувати ні прозорості, ні реформ, ні виведення економіки на твердий ґрунт і швидкий рух. Проте час працює проти чинного Кабміну, почався його зворотний відлік. Країні потрібен план дій для подолання хаосу, розуміючи, що цей план - не для діючого урядового керівництва.

У підсумку - наступне.

1. Діюча політико-економічна система є пролонгацією олігархічно-корупційного устрою країни, вона шкідлива для розвитку країни і не може не привести до глибокої і тривалої кризи.

2. Довготривале падіння національного виробництва є наслідком його структурно-технологічного відставання від розвинутих країн світу, нестачі капіталу і робочої сили в країні. Проте відставання може стати одночасно й потенціалом майбутнього високого зростання української економіки.

3. Дії влади, на жаль, не відповідають цілям соціально-економічного розвитку, не направлені на викоренення зловживань в інститутах влади, відзначаються хаотичністю. Узгоджені недавно умови реструктуризації зовнішнього боргу не передбачають його пролонгації і виглядають покаранням за економічне зростання.

4. Час зробити висновок, що залишати чинний уряд при владі - ризик подальшого погіршення стану економіки і ще більшого збідніння сімей.

Володимир Лановий, екс-міністр економіки, доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ