Диференціація ставок ПДВ: за і проти

Останнім часом у контексті реформування податку на додану вартість звучить пропозиція запровадити диференційні ставки податку. Це, мовляв, зменшить негативний вплив високої номінальної ставки на рівень добробуту незаможних.

На перший погляд, така ідея значно ускладнить адміністрування ПДВ, але насправді в Україні практика диференційованих ставок давно застосовується.

Мабуть, найбільшим недоліком ПДВ є регресивність даного податку стосовно впливу на добробут населення з різним рівнем доходів. Вона полягає у тому, що у структурі витрат бідних громадян частка доходу, що вилучається через сплату ПДВ, є вищою, ніж у витратах заможних українців.

Це обумовлено тим, що в міру зростання доходів населення, люди схильні більшу частину коштів спрямовувати на збереження та інвестиції, вилучаючи їх таким чином з бази оподаткування ПДВ.

Очевидно, що заможні громадяни у абсолютному вимірі сплачують до бюджету більший обсяг ПДВ через придбання дорожчих товарів, але навіть тисячі гривень сплаченого податку для мільйонерів є меншою жертвою, ніж сотня гривень ПДВ для літньої людини з мінімальною пенсією.

Проблема регресивності ПДВ активно обговорюється у країнах із соціал-демократичною ідеологією, де добробут людини - на першому місці серед пріоритетів економічної політики. Їх досвід показує, що існує два варіанти вирішення цієї проблеми.

Перший - надання адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення без застосування податкових пільг з ПДВ.

Другий - запровадження диференційованої ставки податку.

Останній підхід застосовується в ЄС. Окрім стандартної ставки ПДВ, яка не може бути меншою 15%, згідно з директивою "Про спільну систему податку на додану вартість" від 28 листопада 2006 року держави-члени ЄС можуть застосовувати одну або дві знижені ставки. Знижена ставка не може бути меншою 5%.

На таку систему орієнтуються не тільки члени ЄС, але й країни-претенденти на вступ до союзу.

Диференційовані ставки ПДВ у країнах Європи, %

Водночас директивою визначено чіткий перелік товарів і послуг, до яких можуть застосовуватися знижені ставки.

1. Харчові продукти, крім алкогольних напоїв.

2. Водопостачання.

3. Ліки.

4. Медичне обладнання та пристрої для інвалідів.

5. Перевезення пасажирів та їхнього ручного багажу.

6. Книги, газети, послуги бібліотек.

7. Театр, цирк, концерти, ярмарки, розважальні парки, музеї, зоопарки, кінотеатри.

8. Послуги телебачення і радіомовлення.

9. Надання послуг письменниками, композиторами та акторами.

10. Будівництво і ремонт житла у межах соціальної політики.

11. Товари і послуги, призначені для використання у сільськогосподарському виробництві, за винятком засобів виробництва на зразок механізмів або будівель.

12. Розміщення у готелях, кемпінгах та на стоянках житлових причепів.

13. Доступ на спортивні заходи.

14. Користування спортивними об'єктами.

15. Поставка товарів і послуг організаціями, які працюють у сфері соціального забезпечення або соціального  захисту.

16. Організація похоронів, поставка ритуальних товарів.

17. Надання медичної допомоги.

18. Прибирання вулиць, вивезення сміття та обробка відходів.

Крім того, директива дозволяє застосовувати знижену ставку ПДВ до поставки природного газу, електроенергії або централізованого теплопостачання, якщо внаслідок цього не виникає ризик викривлення конкуренції.

У деяких країнах застосовується ще й підвищена ставка ПДВ, в основному - на товари розкоші. До слова, Україні варто було б скористатися цим досвідом замість запровадження аморфного податку на розкіш.

Знижена ставка ПДВ на соціально значимі товари в Україні не сприймається урядом. Ключовий аргумент "проти" - ускладнення адміністрування ПДВ та збільшення адміністративних витрат на його нарахування.

Очевидно, ця проблема справді існує. Втім, українська влада вже давно застосовує знижену ставку ПДВ у розмірі 0%, і це явно не ускладнює роботу ДПА, оскільки уряд пропонує нові ініціативи стосовно застосування такої ставки.

Так, недавно уряд почав готувати законопроект, який передбачає скасування сплати ПДВ компаніями, які зводять житло за договорами пайового будівництва.

Така пропозиція означає, що громадяни, які у такий спосіб купуватимуть квартири, звільняються від сплати ПДВ. В Україні ж купити помешкання у найбільших містах можуть лише громадяни, рівень доходів яких вищий від середнього.

У такому випадку видається дивним, чому найбідніші люди нестимуть податковий тягар у повній мірі, а більш заможна частина населення не платитиме ПДВ.

Чому б не піти європейським шляхом і не знизити ставку ПДВ при покупці соціального житла? Більш того, через монополізм на ринках нерухомості ціни на квартири навряд чи автоматично знизяться. Більш вірогідно, що доходи будівельних і суміжних компаній зростуть на 20%.

Загалом, знижена ставка ПДВ є технологічно складним інструментом відновлення принципу нейтральності даного податку. Адже навіть ліки купують не лише найбідніші верстви населення, але й заможні громадяни.

Визначити, які товари є предметами першої необхідності, а які ні, практично неможливо. Водночас, якщо уряд має настільки значні фінансові ресурси, що готовий за бюджетні кошти полегшувати доступ до житла заможним громадянам, очевидно, буде справедливо знизити фіскальний тиск і на бідних.

У такому випадку пропозиція диференціації ставки ПДВ не виглядає такою вже необґрунтованою.

Далі буде...

Читайте також:

ПДВ: реформувати не можна скасувати

Спрощена система оподаткування: "опозиційний" варіант

Єдиний податок: скасувати не можна реформувати

Олексій Молдован, Центр антикризових досліджень