Україна і Туреччина: ворог мого ворога — мій друг
Туреччина ввела візи для російських далекобійників - з таким заголовком ще недавно виходили світові ЗМІ.
З початку конфлікту між Анкарою та Москвою пройшло вже півроку, і турецьку сторону аж ніяк не назвеш слабкодухою.
Кожен новий пакет торгових обмежень та санкцій зі сторони Кремля автоматично викликає дзеркальні дії Туреччини. Україні, яка ледве не останньою ввела санкції проти північного сусіда агресора, варто було б взяти майстер-клас з економічної дипломатії в турків.
Минули часи, коли Київ та Анкару об'єднувало лише Чорне море. Власне, як і часи історичного протистояння наших країн.
Сьогодні відбувається посилення торгових відносин, не в останню чергу на тлі спільних та схожих за своєю природою зовнішніх причин. Військово-політичні конфлікти, закриття доступу до ринків РФ та обмеженні можливості доступу до ринків ЄС - за цими прикрими тенеденціями ми просто країни-близнюки.
Зараз між країнами діє статус стратегічного партнерства. Закономірно, що за сьогоднішніх умов пріоритетами стали забезпечення спільної економічної та політичної безпеки, територіальної цілісності, збільшення обсягів двосторонньої торгівлі та нарощування інвестиційної співпраці.
Але, на жаль, торговий діалог нині бажає кращого. Загальносвітовий спад темпів економічного розвитку і, як наслідок – скорочення обсягів міжнародної торгівлі, не оминули стороною торговельну динаміку двох країн. Тут бачимо певне скорочення темпів торговельно-економічного співробітництва і навіть падіння обсягів двосторонньої торгівлі.
На двосторонньому рівні основними бар'єрами розвитку двосторонньої торгівлі є тарифні і нетарифні бар'єри, дефіцит фінансових ресурсів та надмірна бюрократія при здійсненні експортно-імпортних операцій. До чого це може призвести, всі ми уже знаємо - напередодні Туреччина заблокувала пропуск українських фур.
До того ж не забуваємо про складні геоекономічні та геополітичні процеси в Чорноморському регіоні.
Тривалий час я працював в торгових місіях України та неодноразово вступав в дискусії з турецькими колегами-переговірниками. Сьогодні я бачу, що у наших держав найкращий момент для спільної роботи.
Коаліція проти Росії — безглузда і недоречна. Ліпше на прикладі нормального торгового діалогу змусити Кремль, який об'єднав українців і турків, кусати лікті. Для спільного відстоювання позицій економічної безпеки нам варто більш активно використовувати багатосторонні майданчики, на кшталт, СОТ, ОЧЕС, профільних комісій ООН та структур ЄС.
В цьому сенсі нашому уряду кров носом потрібно кинути всі зусилля на імплементації Угоди СОТ про спрощення процедур торгівлі.
Для вироблення взаємоприйнятних умов укладення угоди про вільну торгівлю діалог на рівні бізнесу більш важливий, ніж урядовий. Офіційні делегації формують умови доступу до ринків товарів та послуг ґрунтуючись в першу чергу на зауваженнях та пропозиціях бізнесу. Але українські підприємці часто-густо не висловлюють свої побажання та пробиваються на чужий ринок, як сліпі кошенята.
Тому узгодження умов доступу до ринків має бути похідною на розуміння та бачення подальших форм та методів співпраці.
Також переговорний процес щодо укладення угоди про вільну торгівлю має супроводжуватись переговорами щодо започаткування інвестиційних проектів та проектів технічної допомоги.
Що стосується переговорів про встановлення зони вільної торгівлі, тут я не був би таким оптимістом. Багато питань лишаються невирішеними.
Особливо викликає занепокоєння застосування сторонами експортних мит і субсидій у взаємній торгівлі — турецька сторона наполягає на скасуванні Україною експортних мит у двосторонній торгівлі. Україна, зі свого боку, вважає неприйнятним застосування Туреччиною субсидування експорту сільськогосподарської продукції.
Найчутливішим питанням залишається узгодження умов доступу до ринків товарів сторін. Нагадаю, що середній рівень тарифу на сільськогосподарську продукцію Туреччини становить приблизно 50%, тоді як в Україні — 10%. При цьому мита на заборонному рівні (вище 100%) застосовуються до 15% усього сільськогосподарського розділу.
Також відповідно до зобов'язань Туреччини в рамках СОТ 50,3% тарифних ставок ввізного мита можуть підвищуватися в односторонньому порядку.
Цілком очевидно, що за таких умов ринок сільського господарства Туреччини лишатиметься закритим і структура українського експорту фактично не зміниться — сировинні матеріали з низьким рівнем доданої вартості або взагалі без неї, як, наприклад, брухт чорних металів.
Проте і без ЗВТ у нас є чимало каналів для діалогу. Одними форумами та виставками з мертвого місця справу не зрушиш.
Першою ластівкою може стати візит турецької делегації до Києва і промислових центрів для обміну досвідом щодо створення та функціонування індустріальних парків, вільних економічних зон та можливостей торговельно-економічної і інвестиційної співпраці. Ці майданчики турки довели до досконалості.
За нашими оцінками, розвиток торговельно-транспортної інфраструктури, систематизація та гармонізація процедур здійснення експортно-імпортних операцій, усунення тарифних та тарифних бар'єрів може забезпечити зростання обсягу двосторонньої торгівлі до 20 млрд дол на рік.
На рівні конкретних галузей найбільш позитивний вплив матимуть такі, як важка промисловість, транспорт, ІТ, харчова переробна промисловість, машинобудівна та текстильна.
Починати варто вже зараз, бо завтра може бути пізно.
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.