Літні місяці українська економіка провела в безінфляційній зоні. За очікуваннями експертів, восени вона мала повернутися до невеликих додатних показників зміни цін внаслідок дії як сезонних чинників, так і планового підвищення адміністративно регульованих цін. 

Однак у вересні експертів чекав неприємний сюрприз у вигляді опублікованого показника споживчої інфляції у розмірі 2,3%.

Як наслідок, несподіванка спровокувала повернення спекуляцій на тему прискорення інфляції.

Таке перевищення фактичної інфляції над очікуваною – це зазвичай сигнал для центрального банку про необхідність більш жорсткої монетарної політики для стримування інфляційного розвитку.

Але чи дійсно опубліковані показники свідчать про значне посилення інфляційного тиску?

Насправді, показники інфляції, опубліковані Державною службою статистики України у цьому році,вже не вперше дивують своїми непередбачувано високими значеннями. Чому? Внаслідок методологічних особливостей розрахунку.

Розраховуючи цей індикатор у квітні, Держстат врахував тільки тарифи на газ, який населення використовує для приготування їжі та для підігріву води в багатоквартирних будинках, тобто лише близько 11% всього газу на потреби населення.

У результаті, за оцінками експертів МВФ показник споживчої інфляції у квітні був переоцінений на 4 в.п.  

Натомість, у вересні сюрпризом стала оцінка зростання цін за компонентою "одяг і взуття" -  18,3%, що зумовило 1,3 в.п. внеску в споживчу інфляцію. Сюрпризом – тому що курс в цей період залишався відносно стабільним, а вибух споживчого попиту точно не прослідковувався.

Більш того, одяг і взуття навіть подекуди дешевшали. Після стрімкої девальвації обмінного курсу на початку цього року багато українців відчули на собі подорожчання товарів цієї категорії, особливо імпортованих. Тому вони були змушені відкладати покупки, переходити на речі нижчого цінового діапазону тощо.

Внаслідок цього багато продавців, які підвищили ціни навесні, на фоні стабілізації обмінного курсу та низького попиту стали знижувати ціни, запроваджувати різні дисконти, розпродажі та акції. Це відобразилося на зниженні цін на одяг і взуття влітку.

Пояснення парадоксальної різниці між реальністю і статистичним показником, як і у випадку з цінами на газ, знову криється в методиці оцінювання споживчої інфляції Держстатом. Виявилось, що така динаміка була зумовлена значним підвищенням цін на одяг і взуття зимової колекції: курток і пальт – на 28-33%, шуб – на 28%, утеплених черевиків – на 33% тощо.

При цьому ціни на ці товари фактично жодним чином не відреагували на девальвацію, оскільки навесні та влітку нові зимні речі не завозилися, а відбувався розпродаж залишків колекцій зими 2014-2015 .

Водночас, згідно з методологією Держстату, для сезонних продуктів у несезонний період спостереження за змінами цін не проводяться, а замість них використовуються останні зареєстровані ціни.

Для більшості зимових видів одягу та взуття сезонним уважається період з вересня по лютий. Тобто протягом весни-літа Держстат використовував ще старі ціни на цю продукцію. Нові колекції зими 2015/2016 за новими – вищими – цінами з'явилися на прилавках лише у вересні, що, відповідно до методології Держстату, викликало підвищення показника зміни цін.

Таким чином,  у вересні сплеск інфляції був спричинений відкладеним ефектом девальвації піврічної давнини, зумовлений сезонними продажами окремих товарів. Якби не ця сезонність, ефект перенесення від девальвації на ціни весною був би ще більший, але тоді не було б такого сплеску у вересні.

Відповідно постає питання: наскільки такий статистичний парадокс відображає інфляційні процеси в країні?

За іншими компонентами споживчого кошику такого різкого прискорення інфляції не спостерігалося. Загалом, якщо відняти з вересневої інфляції внески одягу та взуття разом з електроенергією (1,3 та 0,4 в.п. відповідно), то залишок для всіх інших категорій залишається лише 0,6 в.п. і не виглядає чимось надзвичайним. Особливо враховуючи, що й він значною мірою пояснюється сезонним чинником - для овочів та освіти.

Аналогічних висновків можна дійти за допомогою статистичних інфляційних показників, при розрахунку яких  виключаються компоненти, що були найбільш волатильні протягом кожного місяця.

Такий підхід допомагає продемонструвати, куди рухаються ціни за більшою частиною споживчого кошику. Отримані в такий спосіб індикатори краще відображають інфляційні тренди, адже за визначенням інфляція – це зміна саме загального рівня цін, у той час як окремі пікові значення, як мінімуми, так і максимуми, можуть суттєво спотворити картину.

Використаємо один з варіантів таких індикаторів – 10% - усічене середнє. Це показник інфляції, для якого з кошику кожного місяця видаляється 10% компонент з максимальними значеннями та 10% - з мінімальними. Застосувавши його до останніх даних, ми отримаємо картину, яка також виглядає зовсім інакше.

У вересні цей показник теж пришвидшився – до 1,1% з 0,4% у серпні. Але це прискорення є менш значним і може бути пояснене як сезонними факторами, так і більш реалістичним відображенням ефектів від "подорожчання" одягу та взуття.

Інше питання: за таких умов чи мають останні показники інфляції, розраховані Держстатом, викликати занепокоєння в осіб, що приймають рішення з макроекономічної політики, зокрема в центральному банку?

Звичайно,  навіть розраховані іншим чином показники інфляції не гарантують, що ризики розкручення інфляційних очікувань уже повністю подолані, і НБУ разом з урядом не мають звертати уваги на такі "сплески". 

Тим більше, що жовтень і листопад теж обіцяють "порадувати" високими інфляційними показниками – цього разу через відображення підвищення тарифів на опалення. До речі, це теж буде відкладеним ефектом ще весняного підвищення тарифів, що не мало жодного відображення у статистиці в теплий період.

Але, як демонструють результати прикладних досліджень, інфляційні очікування в Україні значною мірою визначаються очікуваннями щодо змін обмінного курсу, і поточна стабілізація валютного ринку є набагато вагомішим фактором для подальшого інфляційного розвитку.

У цілому ж, агреговані показники іноді приховують або й навіть спотворюють реальні процеси. А висновки та рішення з макроекономічної політики мають базуватись на більш детальному аналізі ситуації.

У цьому ж конкретному випадку – варто більше орієнтуватися на можливі зміни середньострокового прогнозу інфляції, що визначають рішення з монетарної політики. А якщо дивитись на фундаментальні фактори – зовнішнє оточення, внутрішній попит, стан фіскальної та монетарної політики, обмінний курс – вони наразі сигналізують про підґрунтя для продовження стійкого дезінфляційного тренду, аніж пояснюють вересневі показники.