IRIS²: поки без участі України

Європейський Союз вирішив ґрунтовно підійти до розвитку та регулювання космічної галузі, розгледівши (нарешті) в ній невичерпний потенціал та засіб відстоювання власної незалежності в космосі в конкуренції із США.

При цьому в Євросоюзі вперше вдалися до регулювання космічної діяльності на рівні законодавства. Ідеться про EU Space Act (закон про космос).

Мовою чиновників він представлений як Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on the safety, resilience and sustainability of space activities in the Union. Зацікавлені можуть насолодитися 149 сторінками відбірного англомовного тексту про безпеку, стійкість та сталість космічної діяльності. Зазвичай імплементація таких правничих творів в Україні триває з десяток років.

У липні комісар з питань оборони та космосу ЄС Андреас Кубіліус надав EU Space Act для початку процедури схвалення. Законодавча пропозиція буде обговорюватися в рамках звичайної законодавчої процедури Європейським парламентом і Радою. Водночас сама процедура позначена як пріоритетна.

Кубіліус зазначив, що закон про космос – це перший документ, який регулює космічну діяльність у Євросоюзі. У разі його ухвалення регламент стане обов’язковим для всіх держав-членів. Окрім того, він буде мати екстериторіальну силу, тобто застосовуватиметься до всіх відносин, які регулюватиме.

Отже, законодавчі правила ЄС будуть охоплювати всі компанії, зокрема з країн, що не входять у ЄС. Можна подумати, що нові проблеми отримає передусім SpaceX, але що буде з компаніями із сфери впливу Державного космічного агентства України (ДКАУ)? Чи готова Україна до такого розвитку подій? Адже зацікавленість ЄС у використанні потенціалу української космічної галузі значна.

Уже зараз, не очікуючи ухвалення EU Space Act, ЄС приступив до амбітних планів подальшого освоєння космосу на благо європейців. Кубіліус повідомив про європейську програму супутникового зв'язку IRIS² вартістю 10,6 млрд євро.

Програма IRIS² передбачає запуск 280 супутників у 2030-х роках для урядових, оборонних та комерційних призначень. Ця програма розробляється як альтернатива системі Starlink від SpaceX. Кубіліус зазначив, що не виступав би проти участі в новому концепті IRIS² країн, які не входять до ЄС, адже, на його думку, "Україна має значний потенціал, будучи ключовим космічним центром".

Водночас, крім Норвегії, яка веде переговори з Єврокомісією про приєднання до програми супутникової мережі, Україна та Велика Британія досі не розпочали переговори про підписання контракту. Натомість Ісландія їх успішно завершила.

Що в нас

Єврокомісар недвозначно натякнув на готовність (а на нашу думку – на реальне бажання та необхідність) кооптувати український потенціал до надбання ЄС.

Будь-яка участь у таких проєктах передбачає необхідність їх фінансування. На жаль, підприємства космічної галузі в Україні не отримують "космічні" замовлення від держави протягом багатьох років. Тимчасом державні кошти – єдине джерело фінансування, а держава – єдиний замовник серійної космічної продукції.

Отже, потенціал є, а розвивати його нема за що. Якщо так, то завдяки чому тоді Україна має брати участь в обʼєднанні зусиль з євросоюзівцями?

На відміну від багатозначних меседжів щодо військової допомоги, зацікавленість партнерів у космічній співпраці висловлена прямо. Вона обумовлена розумінням неможливості масштабувати космічні технології без України.

Українські космічні технології затребувані. Наразі – здебільшого в теорії, але це можна виправити. Вони мають високий ринковий потенціал. Бренд космічної галузі України впізнаваний завдяки спадку СРСР та активній участі в міжнародних проєктах після проголошення незалежності в 1991 році. Водночас спроможність галузі встановлювати відносини з іноземними партнерами мінімізована.

Чому відсутній розвиток

Причини стагнації – інституційні та ситуативні, останні повʼязані із структуруванням нового уряду. Усе це – на тлі обмежень щодо ухвалення самостійних рішень. До цього додається воєнний стан і пов'язані з ним обмеження. Тож, вирішуючи завдання щодо участі в проєкті ЄС, можемо не встигнути "занести всі хвости".

Відсутність коштів для розвитку унеможливлює багато чого. Весь час існування космічної галузі фінансування здійснювалося за принципом держзамовлення або завдяки міжнародним проєктам. Чи може тут бути лінійне рішення? Треба віднайти формат, який забезпечить організаційні та фінансові рішення одночасно.

Однак є дві проблеми, які системно унеможливлюють розвиток галузі.

Перша проблема – несамостійність в управлінні Державного космічного агентства. Це не корпоратизована структура, як "Укрзалізниця", і не повноцінний центральний орган виконавчої влади з достатніми управлінськими повноваженнями.

В основі його статусу та гарантій здебільшого положення, а не деталізовані закони, як, приміром, у НАБУ, НКЦПФР та НКРЕКП. Не заслужило чи паперу не вистачило? Доволі довго вже колишнє Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості імітувало формування космічної політики, фактично блокуючи діяльність агентства та добиваючи залишки космічної промисловості.

ДКАУ, яке репрезентує Україну серед світових гравців космічного ринку, через відсутність суб’єктності не може реалізовувати проєкти. Агентство навіть не асоційований член Європейського космічного агентства, хоча це має стратегічний сенс, а такі "відомі" космічні держави як Словенія та Угорщина вже там.

Зарегульованість питання не дозволяє діяти швидко та ефективно, реагувати на виклики ринку. Європейське космічне агентство на ньому – потужний консолідований гравець, саморегульована, адміністративно незалежна від ЄС організація з багатоетапною процедурою прийняття в членство.

Рішенням в управлінському аспекті може бути надання самостійності Державному космічному агентству України через підняття його статусу до центрального органу виконавчої влади, що має діяти на підставі закону, а не урядового рішення.

Інший шлях – корпоратизація галузі. У будь-якому випадку необхідно отримати суб’єктність та управлінську незалежність. Чи в нас незалежними можуть бути лише НАБУ і САП або "Укрзалізниця" як публічне акціонерне товариство?

Друга проблема – нерелевантна організаційна форма підприємств, які перебувають в управлінні ДКАУ. Державні підприємства, обтяжені боргами, позбавлені можливості ухвалювати ефективні менеджерські рішення.

Це призвело до банкрутства галузі і розв'язати цю проблему у воєнний час неможливо. Допомогла б корпоратизація, якби держава мала хоч якусь стратегію розвитку. Якщо знову піти шляхом нарад, робочих груп та презентацій без конкретних кроків, то ми ганебно втратимо цю стратегічну можливість.

Водночас життя диктує альтернативний варіант. Якщо корпоратизацію можна розглядати як стратегічне бачення, то наразі потрібні миттєві та пластичні рішення, здатні надати імпульс та акумулювати ресурси в найкоротшій перспективі.

На рівні підприємств можна перейти до організаційних лайфхаків (автономні, похідні, фінансово незалежні проєкти), щоб рухатися вперед. Уявімо: якщо обтяжене боргами підприємство отримає фінансування на розвиток, то воно спочатку має покрити всі борги. Цей концепт навіть за найгарніших намірів не спрацює. Юридично та економічно він наразі неспроможний.

Єдиним шляхом є автономізація існуючих проєктів з наданням певної маркетингової форми та змісту. За умови виокремлення проєктів пошук фінансового рішення можливий із залученням коштів з фінансових ринків ЄС.

Іноземні партнери мають, можливо, більший попит на українську участь, ніж Україна готова її забезпечити. На нашу думку, такий концепт мусить створюватися на ринкових засадах. Практичним шляхом стане проєктний підхід, тобто виокремлення певного українського продукту для участі в загальноєвропейському проекті IRIS² і забезпечення його ресурсами на основі цільового використання.

Цей кейс може створити приклад успішної участі, не пов'язаної із збитками та одночасним намаганням вирішити накопичені проблеми всієї галузі. Саме проєктний підхід у менеджменті був застосований у США для вирішення завдань у ракетно-космічній галузі. Чи не час Україні скористатися цим успішним зразком?

Чи готова Україна до капіталізації бренду власної космічної галузі? На це можна буде відповісти тільки з часом. Цей шлях починається зараз на наших очах. Євросоюзівці не зможуть обійтися без українців в освоєнні космосу. Використаймо цей потенціал на принципах win-win, але забезпечуючи при цьому власні інтереси.

Співавтор – Сергій Карпенко, заступник генерального директора з розвитку виробництва державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова"