Штучний інтелект і авторське право

Ще кілька років тому штучний інтелект здавався експериментом, а нині він став частиною повсякденного життя. Це змушує право переглянути власні межі. ШІ пише тексти, створює зображення, музику, дизайн і відео, дедалі активніше проникаючи у сфери, які традиційно вважалися винятково людськими.

Для суспільства це виглядає як технологічний прорив, але для права – як серйозний виклик. Адже вся система авторського права історично побудована навколо простої ідеї: автор – це людина.

Нині це припущення опинилося під тиском алгоритмів. Якщо продукт створений за участю ШІ, то кому він належить? Користувачеві, який сформулював запит? Розробнику моделі? Компанії, що володіє платформою? Чи, можливо, нікому?

Авторське право не працює без людини

У більшості правових систем авторське право виникає лише за наявності людського творчого внеску. Це фундаментальний принцип: автор – це суб'єкт, здатний до усвідомленого вибору, творчого наміру та юридичної відповідальності.

Саме тому ШІ, навіть найскладніший, не може вважатися автором. Алгоритм не має правосуб'єктності, не несе відповідальності і не здатен реалізувати творчий задум у юридичному сенсі. Цей підхід не раз підтверджувався на практиці.

Кейс DABUS: коли суди сказали "ні"

Показовим прецедентом став кейс із системою ШІ DABUS. Заявник намагався зареєструвати результати роботи алгоритму, вказавши сам ШІ як автора та винахідника. Такі заявки подавалися в США, Великій Британії та країнах ЄС.

Результат був однаковим у всіх юрисдикціях: відмова. Суди та патентні відомства зазначили, що законодавство визнає автором винятково людину. Навіть якщо роль ШІ визначальна, цього недостатньо для виникнення авторських прав.

Контент без автора: правовий вакуум

Найбільш проблемні ситуації, коли контент створюється штучним інтелектом без істотного творчого внеску людини. Наприклад, коли користувач вводить короткий запит, а система самостійно генерує текст або зображення.

У таких випадках у багатьох юрисдикціях авторські права не виникають. Контент опиняється поза класичною системою захисту і треті особи можуть використовувати його без згоди чи винагороди. Ми стикаємося з новою категорією результатів творчості: економічно цінних, але юридично "нічиїх".

Популярне уявлення про те, що "штучний інтелект автоматично створює об'єкти авторського права", не має під собою правових підстав.

Коли ШІ стає предметом судових спорів

Питання авторства пов'язане з іншим гострим питанням: на чому навчаються алгоритми. Саме тут ШІ став об'єктом масштабних судових конфліктів.

Знаковим прикладом є позов The New York Times проти розробників генеративного ШІ, зокрема OpenAI та Microsoft. Видання заявило, що його журналістські матеріали використовувалися для навчання моделей без дозволу правовласника, а самі системи здатні відтворювати фрагменти оригінальних статей.

Суть цього кейсу виходить далеко за межі одного спору. Він ставить фундаментальне питання: чи може штучний інтелект "поглинати" результати чужої творчої праці та відтворювати їх без правових наслідків? Для медіа це питання не лише бізнесу, а й довіри, авторитету та свободи слова.

Художники проти алгоритмів

Не менш гостра ситуація у сфері візуального мистецтва. У США та ЄС художники подали позови проти розробників генеративних моделей зображень, зокрема Stability AI. Автори стверджують, що їхні роботи використовувалися для навчання ШІ без згоди, а результати генерації відтворюють впізнавані стилістичні риси.

Ці справи поставили під сумнів межу між натхненням, запозиченням і порушенням авторських прав. Вони також оголили ще одну проблему: у світі, де стиль можна "скопіювати" алгоритмічно, роль автора може бути зведена до нуля.

Чому це важливо для України

Для України ця дискусія має особливе значення. Країна активно розвиває IT-сектор та креативні індустрії, долучаючись до глобального цифрового простору. Водночас використання ШІ без чіткого розуміння правових наслідків може призвести до втрати контролю над контентом та конфліктів з міжнародними партнерами.

Штучний інтелект не скасовує авторське право, але змушує його переглянути усталені підходи. Ключовим елементом цієї трансформації залишається людина як носій творчого вибору та юридичної відповідальності.

У цифрову епоху питання "хто є автором" перестало бути теоретичним. Воно визначає, кому належать права, хто отримує винагороду і хто відповідає за наслідки. ШІ може створювати вражаючі продукти, але право й надалі шукає за кожним твором людину або змушене визнати, що автора немає взагалі.

Від того, як ми сформулюємо ці правила, залежить майбутнє творчості у світі алгоритмів і те, чи збереже право людину як центральну фігуру цифрової епохи.