"Проксі-війна США і Китаю": чому конфліктують Таїланд і Камбоджа і чия економіка страждає більше
24 липня на мапі світу спалахнула ще одна "гаряча точка": на кордоні Таїланду й Камбоджі почалися бої з використанням артилерії та авіації. За п'ять днів війни загинули щонайменше 36 людей, ще понад 200 тис. жителів прикордонних провінцій з обох сторін евакуйовано.
Нинішня хвиля багаторічного конфлікту між Таїландом і Камбоджею формально почалася з того, що 23 липня тайський солдат підірвався на міні і втратив ногу. Того ж дня Таїланд відкликав свого посла з Пномпеня і вислав камбоджійського посла з Бангкока.
Вранці наступного дня на кордоні сталася перестрілка. За версією Бангкока, загін камбоджійських солдатів спробував проникнути на територію країни і був зустрінутий вогнем. За версією Камбоджі, першими напали саме тайські солдати. У хід пішли установки "Град" з боку Пномпеня та винищувачі F-16 – з боку Бангкока.
Коли почало здаватися, що чергова ескалація переросте в повномасштабну війну, сторони домовилися про перемир’я за посередництва Малайзії і тиску США та Китаю.
У чому суть сторічного конфлікту Таїланду й Камбоджі? Чому його нинішню ескалацію називають "проксі-війною" США і Китаю? Чому оголошене перемир’я хитке і чия економіка постраждає більше в разі нової хвилі війни?
Суть конфлікту
Таїланд і Камбоджа мають 800-кілометровий вкритий джунглями кордон зі спірними територіями, на які претендують обидві сторони. Цьому конфлікту уже понад 100 років. Причиною є різночитання карт початку 20-го століття, які визначали кордон між колонією Французький Індокитай (сучасні Камбоджа, Лаос і В'єтнам) та королівством Сіам (сучасний Таїланд). У спірній зоні опинилися кілька стародавніх храмів у горах Дангрек, зокрема комплекси кхмерів Prasat Preah Vihear та Prasat Ta Muen Thom, які і стали символічним центром конфлікту.
У 1962 році Міжнародний суд у Гаазі присудив храм Preah Vihear Камбоджі, але територія навколо нього залишилася спірною. У 2008 році Preah Vihear за заявкою Камбоджі увійшов до списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У Таїланді це сприйняли як провокацію: почалося збройне зіткнення, внаслідок якого загинули кілька солдатів. У наступні роки обидві країни будували військові табори і мінували територію. Перестрілки траплялися регулярно, іноді з жертвами серед військових і мирних жителів.
Велика ескалація, схожа на нинішню, сталася у 2011 році – перестрілка переросла в бої із застосуванням артилерії та ракетних установок. Було зруйновано школи та житлові будинки, постраждали і храми. Загинуло понад 20 осіб, тисячі жителів з обох боків кордону змушені були тікати.
Зрештою, у 2011 році суд у Гаазі вирішив, що обидві сторони повинні відвести війська із зони конфлікту і допустити міжнародних спостерігачів. Ці вимоги виконувалися частково, а ситуація залишалася напруженою.
У 2013 році суд постановив, що не тільки сам храм Preah Vihear, а й прилегла до нього територія належить Камбоджі. Уряд Таїланду підкорився рішенню попри протести місцевих консерваторів і військових.
Передумови нинішньої ескалації
Хоча тайці пишаються тим, що були єдиною неколонізованою Заходом нацією Південно-Східної Азії, тодішнє Королівство Сіам під тиском колонізаторів втратило низку територій сучасних Лаосу та Камбоджі.
Цей наратив "національного приниження" пояснює, чому тайські консерватори так знервовані діями свого об'єктивно слабшого сусіда: за територіальними претензіями Камбоджі стоять спогади про принизливі капітуляції перед західними державами.
Для Камбоджі ж перспектива територіальних втрат, навіть незначних, теж тісно пов'язана із спадщиною французького колоніального правління та почуттям "національної втрати і приниження".
В обох країнах ці наративи відіграють важливу роль у політиці, де їх використовують як для утвердження легітимності урядів, так і для того, щоб відволікти увагу від економічних проблем.
Нова хвиля ескалації почалася навесні 2025 року. Таїландські військові не пустили в храм групу камбоджійських паломників, а Пномпень у відповідь заборонив імпорт фруктів з Таїланду і відключив інтернет у прикордонних районах. Згодом Бангкок закрив кілька прикордонних переходів. Сталася перестрілка, у результаті якої один камбоджійський солдат загинув. Обидві сторони звинуватили одна одну.
Ще одним кроком до нинішньої п’ятиденної війни стало несподіване рішення лідера Камбоджі Хуна Сена, який після 40 років на чолі країни формально передав владу сину Хуну Манету, оприлюднити телефонну розмову з прем’єркою Таїланду Пхетхонтхан Чинават.
38-річна Пхетхонтхан – донька колишнього прем'єра Таксіна Чинавата, яка отримала владу здебільшого завдяки популярності й багатству свого батька і власним авторитетом майже не володіла.
Родини Хуна й Чинават товаришують десятиліттями, але "злив" розмови викликав політичну кризу в Таїланді. Молода прем’єрка в розмові із старшим "дядьком" розкритикувала одного із своїх воєначальників, поклавши відповідальність за ескалацію саме на військових, "які хочуть виглядати круто". Це обурило військових, які час від часу проводять в країні перевороти. Союзники Пхетхонтхан у правлячій коаліції показово відмежувалися від неї, звинувативши в неповазі до армії і занадто м'якій позиції щодо Камбоджі.
Наслідком цього стало рішення Конституційного суду відсторонити Пхетхонтхан від посади. Новий уряд сформували військові. Тимчасовим главою уряду став колишній міністр оборони Пхумтам Вечаячай.
Чому Хун Сен підставив уряд дружньої до нього Пхетхонтхан? За однією з версій, він прагнув або зірвати в Таїланді ухвалення закону про легалізацію казино, який міг зменшити прибутки ігрового сектору Камбоджі, або запобігти репресіям проти камбоджійських кіберзлочинців.
За іншою теорією, він розпалив кризу, щоб покращити репутацію свого непопулярного серед народу сина на тлі корупції та економічних проблем Камбоджі. Позиція уряду – Камбоджа є жертвою навмисної агресії Таїланду – була рефлекторно прийнята більшістю. Потужна китайська підтримка, імовірно, також зробила режим більш упевненим у відстоюванні своїх інтересів.
Проте, за словами експерта з камбоджійської політики Софала Ера, Хун Сен прорахувався. "Його наміром, швидше за все, була внутрішньополітична вигода, але, публічно принизивши прем'єр-міністра Таїланду, він ненавмисно дав військовим Таїланду підставу для ескалації", – резюмував аналітик.
Хитке перемир’я і вплив США та Китаю
Політичні сили в Таїланді і Камбоджі зацікавлені в позиціонуванні себе як жертви тимчасової ескалації, але жоден з урядів не зацікавлений у великій війні. Камбоджа, найімовірніше, програє такий конфлікт, який, крім великих людських втрат, загрожує правлячому режиму втратою впливу, вважає Ер.
Для Таїланду перемога вийшла б "пірровою": війна, у якій її військові б'ють набагато слабшого сусіда, погіршила б відносини королівства із західними партнерами і посилила б проблеми, з якими стикається тайська економіка.
Усе це стало передумовами переговорів про припинення вогню. Зрештою, після п’яти днів боїв лідери Камбоджі і Таїланду домовилися в Малайзії про безумовне припинення вогню і воно набуло чинності 29 липня.
Малайзія, Таїланд і Камбоджа спільно розроблять детальний механізм "імплементації, верифікації та звітування про припинення вогню". Сторони також домовилися про проведення 4 серпня в Камбоджі засідання "Спільного прикордонного комітету".
Бангкок і Пномпень погодилися на припинення вогню на тлі погроз Дональда Трампа не укладати з ними торговельні угоди, поки не припиняться бої. "Я подзвонив лідерам обох країн і сказав: "Ми не будемо укладати угоди, поки ви не припините війну", – написав президент США 27 липня у Truth Social.
Залежний від торгівлі із США Таїланд пішов на цей крок, адже веде з Вашингтоном переговори щодо зниження анонсованого Трампом 36-відсоткового мита, пропонуючи розширений доступ для американських товарів.
"Тактика тиску президента Трампа, схоже, працює, оскільки уряди Таїланду та Камбоджі переживають економічні труднощі. Неспроможність знизити тарифну ставку буде дорого коштувати таїландському уряду з політичної точки зору", – пише Bloomberg. Після оголошення про припинення вогню Трамп заявив про готовність продовжити торговельні переговори.
Снаряди і ракети продовжували падати на території обох країн навіть під час мирних переговорів, тому експерти одностайні: знадобиться набагато більше часу, щоб охолодити емоції по обидва боки кордону, викликані руйнуваннями і загибеллю людей. "Так, припинення вогню досягнуте, але лише під пильним оком двох наддержав і тримається на дуже тонких дипломатичних нитках", – зазначає WP.
Через кілька годин після укладення угоди армія Таїланду звинуватила Камбоджу в навмисному порушенні режиму припинення вогню, додавши, що тайські війська "відповіли з метою самооборони". Згодом в. о. прем’єра Таїланду применшив заяви про порушення угоди, заявивши, що ескалації немає. "Зараз усе спокійно", – запевнив він.
За нинішньою ескалацією ховається і геополітичне протистояння між Вашингтоном та Пекіном за вплив на Південно-Східну Азію. Представники США та Китаю були спостерігачами на переговорах у Малайзії.
Як зазначає The Diplomat, заяви США і Китаю щодо конфлікту демонструють нинішню стратегію обох сторін. З одного боку, пафосний Трамп приписав собі заслуги в підштовхуванні до діалогу, оголосивши себе "президентом миру" та "рятівником тисячі життів". З іншого боку, як завжди, публічно обережний Пекін закликав до стриманості та регіональної співпраці.
Трамп з властивою йому пихою заявив, що особисто попередив і Бангкок, і Пномпень припинити бойові дії, інакше вони ризикують втратити американські торговельні пільги. Хоча Держдеп зайняв більш стриману позицію, заява президента США викликала побоювання, що в його очах мир – не безумовний принцип, якого слід дотримуватися, а товар, за який можна торгуватися.
Залученість Пекіна була більш обережною: Китай публічно обмежився загальними заявами із збереженням нейтралітету, але при цьому узгоджував деталі з Камбоджею, маючи значний вплив на її економіку.
"Контраст промовистий. США за Трампа прагнуть швидких рішень і важелів впливу, Китай же віддає перевагу повільному, але зростаючому впливу. Обидві наддержави прагнуть формувати регіональний порядок і обидві уважно спостерігали за тим, як Малайзія сприяла переговорам", – резюмує The Diplomat.
Фактор зброї
Нинішня ескалація на кордоні зіштовхнула добре оснащеного союзника США – Таїланд – з помітно слабшим супротивником з міцними зв’язками з Китаєм – Камбоджею.
Збройні сили Таїланду значно переважають сусідню Камбоджу за чисельністю особового складу та озброєнням. Загальна чисельність військовослужбовців королівства – 360 тис. осіб, це втричі більше, ніж у Камбоджі. Ці війська мають озброєння, про яке їхні візаві можуть лише мріяти.
Аналітичний центр Lowy Institute у рейтингу військового потенціалу 27 країн регіону за 2024 рік поставив Таїланд на десяте місце між Індонезією та Малайзією ("середня сила"), а Камбоджу – на 23-тє поруч з Бангладеш та Шрі-Ланкою ("мала сила").
Така диспропорція більш ніж очікувана, враховуючи, що населення Таїланду більше в чотири рази (71,6 млн проти 17,8 млн), а ВВП – у понад десять разів (526 млрд дол. проти 46 млрд дол. у 2024 році). На відміну від Камбоджі, Лаосу і В'єтнаму, Таїланд уникнув руйнівних воєн, що охопили регіон у другій половині 20 століття.
До того ж, Таїланд є союзником Сполучених Штатів відповідно до Манільського пакту 1954 року про колективну оборону Південно-Східної Азії. Під час війни у В'єтнамі Таїланд приймав на авіабазах бомбардувальники B-52 ВПС США, а десятки тисяч тайських військових воювали на боці підтримуваного США Південного В'єтнаму проти комуністичного Північного.
Між Вашингтоном і Бангкоком відтоді збереглися міцні зв'язки. США відносять Таїланд до основних союзників поза НАТО. Це дає країні особливі переваги, які дозволили протягом десятиліть користуватися американською підтримкою своїх програм озброєнь.
Зокрема, Таїланд та Індо-Тихоокеанське командування США з 1982 року спільно проводять щорічні військові навчання Cobra Gold, до яких долучаються збройні сили Індонезії, Японії, Малайзії, Сінгапуру та Південної Кореї.
Тим не менш, попри багаторічну історію взаємин з Вашингтоном, протягом останніх десяти років тайські військові намагаються дотримуватися більш нейтрального підходу до оборонної політики, активно посилюючи зв'язки і з Китаєм.
Не бажаючи покладатися лише на США і Китай, Таїланд розвинув власну оборонну промисловість за допомогою Ізраїлю, Італії, Росії, Південної Кореї і Швеції.
Натомість камбоджійська армія, створена у 1993 році, є дуже молодою порівняно з таїландською.
"Найважливіші міжнародні оборонні зв'язки Камбоджі – з Китаєм і В'єтнамом. Незважаючи на традиційну залежність від Росії в питаннях оборонного обладнання, Китай з часом перетворився на ключового постачальника", – заявили в Міжнародному інституті стратегічних досліджень (IISS).
Пекін навіть створив військово-морську базу в Камбоджі. На думку аналітиків, військово-морська база Ріам у Сіамській затоці зможе приймати китайські авіаносці. У травні Камбоджа і Китай завершили сьомі щорічні спільні військові навчання "Золотий дракон", які були оголошені найбільшими в історії.
"Китай і Камбоджа – друзі, які завжди підтримують один одного. Обидві армії мають непорушні відносини і міцне братерство", – запевняли в Міноборони КНР. Тим не менш, за оцінками IISS, наразі Камбоджі бракує можливостей розробляти і виробляти сучасне обладнання для своїх збройних сил.
Завдяки багаторічній підтримці США військово-повітряні сили Таїланду добре оснащені і мають на озброєнні щонайменше 11 сучасних шведських винищувачів Gripen і десятки старих літаків F-16 і F-5 американського виробництва. Камбоджа таких боєздатних ВПС не має.
Таїланд має десятки бойових танків, зокрема 60 сучасних танків китайського виробництва VT-4 і сотні старих від США, а Камбоджа – близько 200 старих танків китайського і радянського виробництва.
Армія Таїланду має на озброєнні понад 600 артилерійських установок, а Камбоджа – лише десяток 155-мм гармат і близько 400 менших буксируваних артилерійських установок, свідчать дані IISS.
Бангкок має ударні вертольоти Cobra американського виробництва та 18 американських транспортних літаків Black Hawk. Пномпень – лише кілька десятків старих радянських і китайських транспортних вертольотів.
Вплив на турсектор
Туристична галузь є важливим економічним рушієм для обох країн: у 2024 році сектор забезпечив 12% ВВП Таїланду і 9% ВВП Камбоджі; Таїланд прийняв понад 35 млн туристів, Камбоджа – 6,7 млн.
За словами аналітиків Observer Research Foundation, Камбоджа, на відміну від Таїланду, має менше політичних інструментів, щоб пом'якшити удар. Хоча головні курортні локації Таїланду – Бангкок і Пхукет – далеко від зони зіткнень, місцевий туристичний сектор теж має слабкі місця.
"Таїланд, де туризм підтримує великий сегмент робочої сили, залишається дуже вразливим до сприйняття нестабільності. Навіть короткострокові бої біля кордону можуть підірвати довіру туристів. Це особливо шкідливо зараз, коли Бангкок робить ставку на потужне відновлення економіки завдяки туризму", – вважають в Observer Research Foundation.
Аналітики погоджуються: імовірність зриву перемир’я та подальшої ескалації створює ризики для обох економік, залежних від туризму, але підкреслюють, що Камбоджа більш вразлива.
Оскільки головні курортні райони далеко від зони конфлікту, бої матимуть "мінімальний вплив" на економіку Таїланду, каже старший науковий співробітник Council on Foreign Relations Джошуа Курланцик. За його словами, Пномпень втратить більше, бо Камбоджа більш нестабільна та небезпечна і не має великої бази постійних туристів.
Камбоджа може втратити доходи і через закриття кордону, адже багато тайців їздили в сусідню країну, аби розважитися в місцевих казино.