Фараон Ас-Сісі. Як функціонує економіка Єгипту через 15 років після Арабської весни

Єгипет розташований на стику двох континентів і перетині важливих морських шляхів. Суецький канал, яким управляє Каїр, забезпечує 64% торгівлі між ЄС і Китаєм та 15% світової торгівлі. Ще одне джерело валютної виручки країни – туризм. Єгипет, відомий своїми пірамідами і курортами в Хургаді та Шарм-ель-Шейху, до кінця 2026 року прийме рекордні 20 млн відвідувачів.

Проте країна, яка п'ятнадцять років тому під час Арабської весни скинула диктаторський режим Хосні Мубарака, цьогоріч встановить ще один рекорд: за кількістю політв'язнів. Іноземці, які приїжджають на єгипетський all inclusive, навряд чи замислюються над тим, що режим у цій країні тримається на репресіях, страху, пропаганді та культі особи президента-узурпатора Абдул-Фаттаха Ас-Сісі.

Як Єгипет опинився під диктатурою одного з генералів Мубарака? Чи змінилися доходи від Суецького каналу через Ормузьку кризу? Чому Ас-Сісі не поспішає активно допомагати Саудівській Аравії в протидії єменським хуситам?

Від диктатора до диктатора

У 2011 році єгиптяни вийшли на вулиці проти 30-річного правління репресивного режиму Хосні Мубарака, вимагаючи "хліба, свободи та соціальної справедливості". Під владою Мубарака країна жила в режимі надзвичайного (де-факто воєнного) стану: незалежні ЗМІ та політичну конкуренцію придушували, представників опозиції часто ув'язнювали і катували, а жорстокість поліції була нормою.

Економіка країни була слабкою, залежала від іноземної допомоги і кредитів МВФ та Світового банку. ВВП на душу населення формально зростав, проте майже чверть 80-мільйонного населення у 2011 році жила в бідності.

Напередодні Туніс звалив режим свого диктатора Зіна аль-Абідін Бен Алі. Успіх туніської Жасминової революції спричинив хвилю повстань проти корупції та економічної нерівності в регіоні, ставши початком Арабської весни і в Єгипті.

Намагаючись придушити революцію, режим Хосні посилив репресії. Неподалік табору протестувальників на площі Тахрір у Каїрі військові облаштовували камери для тортур та "медичні кабінети", у яких проводили гінекологічні "перевірки на невинність" – сексуальне насильство над протестувальницями.

Пропаганда тоді стверджувала, що, мовляв, усі жінки, які беруть участь у протестах, – повії, а "перевірки на невинність" нібито мали підтвердити цю тезу. Суспільство очікувано в це не повірило і тоді влада спробувала відступити. З'явилася нова теза: перевірки проводяться лише для підтвердження, що затримані не зазнавали сексуального насильства з боку військових чи поліції.

Озвучити цю тезу доручили одному з генералів, які боролися з протестами. Це був Абдул-Фаттах Ас-Сісі. Саме цьому діячу, який тоді очолював військову розвідку, Мубарак доручив "задавити" протести, але йому це не вдалося.

Протестувальники перемогли у 18-денній революції. Мубарак пішов у відставку і втік 11 лютого 2011 року. Єгиптяни здобули безпрецедентну на той час свободу. Пройшли перші (і, як пізніше виявиться, останні) демократичні вибори: ісламістські партії отримали більшість у парламенті, а представник руху "Брати-мусульмани" Мухаммед Мурсі став першим цивільним демократично обраним президентом.

Мухаммед тоді розгледів у відносно молодому (у 2011 році йому було 56 років) і виразно релігійному генералі Ас-Сісі свого однодумця та призначив його головнокомандувачем збройних сил. Однак правління Мурсі тривало лише трохи більше року. Військові на чолі з Ас-Сісі, використавши суспільне невдоволення указом Мухаммеда, який захищав би всі його рішення від будь-яких судових оскаржень, здійснили державний переворот та захопили владу.

Ас-Сісі "віддячив" Мухаммеду за довіру, засудивши того до довічного ув'язнення за довгим списком злочинів, головним із яких назвали держзраду. Перший і поки що останній демократично обраний президент Єгипту помер за ґратами у 2019 році.

Ас-Сісі, позиціонуючи себе "рятівником нації", почав жорстоку розправу над "Братами-мусульманами", ліберальними активістами та незалежними медіа, звинувачуючи їх у тероризмі та наклепі. Політичних в'язнів набралося так багато, що за цим показником Єгипет став світовим лідером, обійшовши Сирію (після падіння режиму Асада Дамаск звільнив десятки тисяч ув'язнених).

Більшість заарештованих 13 років тому досі за ґратами, частина – без рішення суду. За даними правозахисників, у Єгипті є 50-70 тис. політичних в'язнів.

Одразу після приходу Ас-Сісі до влади у 2013 році стало очевидно, що він, як і свого часу Мубарак, готується до тривалого персоналістського правління. Зокрема, режим почав будувати тюрми для опонентів та всіх нелояльних.

У країні також почалася кампанія з перетворення раніше малопомітного Ас-Сісі на "незамінного мудрого правителя, без якого країна була б приречена на крах". Яскравий приклад культу нового диктатора – пісня голови профспілки музикантів Мустафи Камеля, яка прославляє героїзм армії загалом та Ас-Сісі зокрема.

Генерала в пісні на ім'я не називають, там фігурує безіменний "герой, який пожертвує всім заради батьківщини". Аби всі зрозуміли, про кого йдеться, у кліпі кожні кілька секунд показують Ас-Сісі. Зараз це відео має 38 млн переглядів.

Ас-Сісі зробив ставку на мегапроєкти. У 2025 році в Каїрі після 20 років будівництва відкрили Великий єгипетський музей. Він був зведений переважно на кредити від Японії і коштував 1 млрд дол. Наступні вибори повинні пройти у 2030 році. До того часу Ас-Сісі з урядом має переїхати в нове, поки безіменне місто ("нова адміністративна столиця"), яке будують у пустелі за 45 км від Каїра.

Формально нову столицю зводять для того, щоб розвантажити перенаселений Каїр, позбавити його смогу та заторів. Проте місто матиме кілька особливостей, які побічно показують страх влади перед імовірною новою революцією.

Там не буде кварталів для середнього класу чи робітників – головних учасників революції 2011 року. Замість вузьких вулиць – лише широкі проспекти, які неможливо перегородити барикадами. Кожна площа облаштовується так, щоб скупчення людей на них можна було розігнати кулеметним вогнем з дахів. Самі будівлі з'єднані між собою підземними ходами. Крім того, нова столиця не буде зв'язана лініями громадського транспорту з Каїром та іншими містами.

Однак пропаганда, мегапроєкти та ув'язнення чи не всіх потенційних конкурентів не допомагають правителю утримувати популярність. У 2023 році, коли Абдул-Фаттах пішов на третій термін, Єгиптом прокотилася хвиля протестів, на яких вимагали відставки узурпатора і спалювали плакати з його портретом.

Люди мітингували через високу інфляцію, безробіття та ігнорування владою долі одновірців із Сектора Гази, які стали заручниками війни між Ізраїлем і ХАМАСом.

Під час Арабської весни економічні проблеми змушували людей виходити на вулиці з вимогами соціальної справедливості та гідної оплати праці. Через 15 років ті самі соціально-економічні негаразди залишаються актуальними, а перспектив поліпшення ситуації в коротко- та середньостроковій перспективі майже немає.

Невдоволення режимом Ас-Сісі не знижується. Навпаки – аналітичний центр CES Intelligence оцінює ймовірність початку масових протестів у Єгипті до кінця 2026 року у 15-20%. Ніщо не обіцяє, що в майбутньому ця тенденція піде на спад: валюта девальвує, а економічне зростання не поліпшило рівень життя. Можливо, революційна ситуація ще не дозріла, але в найближчі роки все може змінитися.

Як Ормузька криза впливає на економіку

25 лютого 2026 року, за кілька днів до початку війни США та Ізраїлю проти Ірану, МВФ завершив об'єднані п'ятий та шостий перегляди програми кредитування Єгипту сумарно на 8 млрд дол. Чергова чотирирічна кредитна програма від МВФ, мільярди євро допомоги від ЄС та кредити від Китаю в рамках його "кабальної" програми "Один пояс, один шлях" свідчать, що проблема залежності Каїра від зовнішнього фінансування, яка почалася в часи Мубарака, досі актуальна.

Головна вимога МВФ не змінюється роками: зменшення впливу уряду та військових на держпідприємства задля залучення іноземних інвестицій.

"Зусилля щодо зменшення ролі держави, зокрема прогрес у реалізації програми приватизації, є повільнішими, ніж передбачалося, тоді як високий держборг (перевищує 90% ВВП) та значні потреби в зовнішньому фінансуванні продовжують негативно впливати на середньострокові перспективи росту", – визнають у фонді.

Початок війни на Близькому Сході ще більше оголив структурні слабкості економіки Єгипту. Як і для решти світу, стрімко зросла вартість енергоносіїв. У березні уряд оголосив стан економічної тривоги, а Міністерство нафти підвищило ціни на пальне на 15-22%, хоча обіцяло не робити цього протягом року.

Країна значною мірою залежить від імпорту газу для виробництва електроенергії. Якщо до лютого щомісячні витрати на такий імпорт становили 560 млн дол., то в перший місяць конфлікту на Близькому Сході вони підскочили до 1,65 млрд дол. Ситуацію погіршило те, що Ізраїль, який постачає 15-20% газу до Єгипту, призупиняв роботу родовища Leviathan, аби убезпечити його від іранських дронів.

Заради економії електроенергії уряд у березні запровадив по всій країні дострокове закриття всіх некритичних підприємств: о 21:00 у будні та о 22:00 у вихідні. Також зменшили вуличне освітлення та підсвічування реклами.

Дострокове закриття магазинів, кафе та ресторанів залишило багатьох єгиптян без доходів. Через місяць ці заходи скасували, визнавши, що збитки для економіки та нічного життя країни виявилися більшими за отриману вигоду.

Експорт товарів і послуг Єгипту, який становить 20% його ВВП, зазнав удару через зростання витрат на страхування і фрахт. У перші місяці після початку війни поставки до ключових клієнтів з ОАЕ та Саудівської Аравії різко просіли.

До того ж, у Каїра є "ахіллесова п'ята": стійкий бюджетний дефіцит і намагання його фінансувати шляхом продажу облігацій інвесторам-нерезидентам. Однак у періоди конфліктів такі "гарячі гроші" виводяться з економік, що розвиваються.

Так сталося і з Єгиптом: з країни вивели 20 млрд дол., що значно скоротило її резерви. "Ми отримали урок: не можна покладатися лише на цей вид інвестицій. Щойно трапляється потрясіння, інвестори залишають країну", – визнавав тодішній міністр фінансів Мохамед Маїт. Проте висновків його наступники не зробили.

Найбільш нагальними були проблеми в енергетиці, тому Каїр почав шукати альтернативні шляхи постачань. Хоча у квітні 2026 року Ізраїль відновив поставки газу, Єгипет того ж місяця закупив 40 партій СПГ, частину з них – у США.

Каїр також стане головним енергетичним хабом Східного Середземномор'я: за контрактом із Qatar Energy буде поставляти в ЄС морський газ, видобутий біля узбережжя Кіпру. Ба більше, країна залучить 8,5 млрд дол. інвестицій від Eni, яка планує пробурити 30 розвідувальних і 200 експлуатаційних свердловин.

Крім того, Єгипет робить ставку на прискорений запуск масштабних сонячних і вітрових електростанцій: до 2030 року частка відновлюваних джерел енергії має сягнути 42%, але війна в Ірані прискорює реалізацію цього плану. Війна також показала, що єгипетська армія (1,2 млн осіб) відстала від Ізраїлю та Ірану, тому уряд підписав з Туреччиною угоду про поставки зброї на 350 млн дол.

"Після Ізраїлю саме Туреччина має найпотужніший і найсучасніший ВПК в регіоні. Турецька зброя, як правило, значно дешевша за американські чи європейські аналоги, та й Анкара не висуває багато додаткових вимог. Тому закупівля турецької зброї може бути відносно швидким шляхом до початку відродження військової могутності Єгипту", – вважають у Middle East Institute.

У 2026 році очікується зростання економіки на 4,6%. Туристичний сектор, на який припадає 13% робочих місць, до кінця року очікує прийняти рекордні 20 млн осіб.

Інші джерела валютної виручки – Суецький канал та грошові перекази – також стабільні. Доходи від Суецу у 2025-2026 фінансовому році зросли на 23% до 4,5 млрд євро, але до війни в Газі Каїр щороку заробляв 8,7 млрд євро.

Зросли також кількість проходів суден та обсяг вантажів, але ще один тривалий збій може швидко все це звести нанівець. До того ж, сам Ас-Сісі оцінював загальну суму збитків від війни в Газі для каналу у 10 млрд дол.

Натомість грошові перекази від єгиптян, які працюють за кордоном, досягли рекордного рівня – 47,3 млрд дол. Проте обидва показники – волатильні.

Атаки єменських хуситів на судна в Червоному морі можуть негативно позначитися на доходах від каналу. Водночас значна частина переказів надходить від єгиптян, які працюють у країнах Перської затоки, а економічний спад там означатиме зменшення кількості працівників, які надсилатимуть гроші додому.

Економічну ситуацію в Єгипті також характеризує зростання його залежності від імпорту з Росії (Москва у 2026-му наростила експорт на 15% до 6 млрд дол.) та "кабальних" інвестицій Китаю. Пекін поступово закріплює вплив у Каїрі в усіх сферах: від інфраструктури і технологій до оборони і торгівлі.

2 квітня Путін запропонував створити на території Єгипту "зерновий та енергетичний хаб". Логіка його створення для РФ очевидна: західні санкції щодо російського експорту аграрної та енергетичної продукції вимагають інфраструктури для їх обходу в більш "безпечних" юрисдикціях. До того ж, Каїр – найбільший у світі імпортер пшениці, який у 2025 році купив понад 8 млн тонн російського зерна.

Перетягнути Єгипет на свій бік спробував президент Володимир Зеленський. Він оголосив, що Ас-Сісі пообіцяв не приймати зерно, експортоване РФ з окупованих українських територій, і зацікавився збільшенням імпорту української пшениці.

На економічне становище Єгипту також впливає демографічний фактор. Перед Арабською весною населення країни налічувало 83 млн, безробіття становило 12%, ВВП на душу населення – 2 590 дол. Долар коштував 5,8 єгипетського фунта.

Через 15 років населення зросло на 37 млн осіб до 120 млн. Рівень безробіття становить 6,4%, а ВВП на душу населення – 3 339 дол. Долар коштує 47 єгипетських фунтів, що значно знижує купівельну спроможність громадян.

При цьому більше половини населення Єгипту – молодь віком до 24 років, яка потребує роботи. За оцінками Economic Research Forum, країні необхідно щороку створювати 1,5 млн робочих місць, але протягом останніх двох десятиліть вдавалося генерувати лише по 600 тис. робочих місць щороку.

Не лише посередник, а й ціль

Після нападу ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року та початку війни в Секторі Гази Ас-Сісі став посередником між Тель-Авівом, Вашингтоном і Газою. Єгипетська розвідка контактує з ХАМАСом, що пояснюється спільним кордоном.

Протягом наступного року тодішній держсекретар США Ентоні Блінкен відвідав Єгипет сім разів – частіше, ніж будь-яку іншу країну, крім Ізраїлю. Підписання угоди про припинення вогню в Газі пройшли в Шарм-ель-Шейху у 2025 році.

Однак Єгипет відіграє набагато меншу посередницьку роль у війні США проти Ірану: його затьмарили Пакистан, Туреччина та країни Перської затоки – Саудівська Аравія, ОАЕ і Катар. Найбільша армія арабського світу також не зробила багато для захисту своїх багатих сусідів, хоча ті надавали Каїру десятки мільярдів доларів допомоги відтоді, як Ас-Сісі захопив владу у 2013 році.

Тоді, аби отримати підтримку сусідів, Абдул-Фаттах обіцяв їм бути "за крок від них" у випадку загрози. Тепер же в Каїрі кажуть, що країни Перської затоки отримують допомогу від союзників, а Єгипет сам стикається із загрозами на кордонах.

Нинішня бездіяльність Ас-Сісі дратує союзників. У березні ОАЕ, які тоді були чи не головною мішенню Ірану, обурилися, що "великі арабські країни сидять склавши руки". "Де ви сьогодні, у час випробувань?" – риторично запитували шейхи.

Каїр лише в травні відправив до ОАЕ винищувачі Rafale. До того ж, Єгипет не долучився до пакту про взаємну оборону, який Саудівська Аравія уклала з Пакистаном і Туреччиною. Саудити припускають, що Каїр приєднається пізніше.

Позиція Єгипту не гарантувала йому безпеку: у липні іранський дрон атакував сховище СПГ в порту Дамієтта. Каїр став не лише посередником, а й ціллю.

Хоча Єгипет одразу посилив заходи безпеки, загроза для морського судноплавства Суецьким каналом і Баб-ель-Мандебською протокою та об'єктів СПГ досі висока, особливо на тлі активності хуситів та піратів у Червоному морі.

Коли ж хусити почали просуватися вздовж узбережжя Ємену, Ер-Ріяд, який до липня тримався осторонь війни, надав підтримку міжнародно визнаному уряду Ємену в його військовій операції з повернення захоплених територій.

Що може зробити Каїр? З військової точки зору – небагато, особливо з огляду на те, що хусити досі лиш опосередковано шкодили єгипетським інтересам. "Військові можливості Єгипту обмежені. Каїр формально член очолюваної Саудівською Аравією антихуситської коаліції, та його участь у ній символічна", – визнав голова каїрського представництва Фонду Конрада Аденауера Штеффен Крюгер.

Де-факто це підтверджують результати переговорів між саудівським принцом Мухаммедом ібн Салманом та Ас-Сісі у вересні. Ер-Ріяд цілком логічно шукає підтримки для захисту судноплавства в Червоному морі, і Єгипет, з огляду на його економічну залежність від Суеца, виглядає найочевиднішим партнером.

Однак про повноцінну участь Каїра в операції проти хуситів, за словами Андреаса Кріга з King's College London, не йдеться: співробітництво, схоже, передбачатиме обмін розвідданими, морське спостереження і посилену координацію. Єгипет, підкреслює Кріг, має "дуже жорстку межу" втручання: "Каїр надаватиме перевагу захисту морської системи, не беручи на себе відповідальності за Ємен".

Важливу роль у такій політиці Ас-Сісі відіграє історична пам'ять: єгипетська інтервенція в Ємен у 1962-1967 роках була кровопролитною, але дала мало результатів. Історики називають її "єгипетським В'єтнамом". "Ємен уже навчив єгиптян, що, на перший погляд, обмежене втручання може дуже швидко перетворитися на стратегічну пастку", – резюмує Кріг.