Коли циркулярність не працює: уроки ЄС

У грудні 2025 року Європейська комісія опублікувала комюніке щодо прискорення переходу ЄС до циркулярної економіки з фокусом на пластик. Документ варто прочитати всім, хто працює над українською стратегією циркулярної економіки до 2035 року. Чому? Бо він чесний. Можливо, занадто чесний.

Цифри, які складно ігнорувати

Попри роки регулювання, інвестицій та амбітних цілей, circular material use rate у ЄС з 2010 по 2024 рік зріс з 10,7% до 12,2% – лише на 1,5 відсоткового пункту. При задекларованій цілі 24% до 2030 року це означає, що ЄС рухається надто повільно. І це при колосальній нормативній базі та фінансових інструментах.

З 2021 року темпи зростання рециклінгових потужностей різко сповільнилися: із 17% у 2021 році до 6% у 2023-му. Формально переробні потужності в ЄС досягли 13,2 млн тонн, але проблема не в технологіях, проблема в ринку.

Чому не спрацювала модель

Євросоюзівська практика показує кілька системних вузлів.

По-перше, вторинний пластик економічно не захищений. Первинний полімер, який є побічним продуктом нафтопереробки, дешевший. Ринок голосує ціною.

По-друге, зростання попиту на рециклінг призвело до імпорту дешевих, іноді псевдорецикльованих гранул низької якості з Китаю. Внутрішні переробники опинилися без захисту і частина підприємств збанкрутувала.

По-третє – бюрократія. Вторинний пластик часто продовжує вважатися "відходом", а це перевірки, дозволи і транскордонні обмеження навіть у ЄС. Тут ми підходимо до ключового питання: end of waste(припинення статусу відходів).

Юридично – є, практично – ні

Стаття 6 директиви 2008/98/EC (Waste Framework Directive) передбачає можливість припинення статусу відходів (end of waste). Якщо матеріал відповідає встановленим критеріям, він перестає вважатися відходом і стає товаром.

Україна імплементувала цю норму. Стаття 9 закону "Про управління відходами" передбачає механізм припинення статусу відходів. Однак тут починається найцікавіше. У ЄС критерії end of wasteрозроблені лише для металобрухту (залізо, сталь, алюміній, мідь) та скла. Для пластиків таких критеріїв досі немає.

В Україні ситуація аналогічна: норма в законі є, але критерії для конкретних матеріальних потоків відсутні. Тобто юридичний механізм передбачений, але практичний інструмент не створений. Це показово.

У металів завжди існувала стійка бізнес-модель. Ринок сам ініціював створення правил гри, оскільки без них втрачав прибуток. У випадку з пластиком економіка значно слабша. Без структурних змін на ринку полімерів переробка пластику системно програє первинному матеріалу, який дешевший. Комюніке Єврокомісії визнає: без економічних запобіжників ринок саботує циркулярність.

Тепер ключове питання для України: якщо ми вже імплементували норму про припинення статусу відходів, чи не варто відразу розробити критерії end of waste для пластиків у межах стратегії циркулярної економіки? Чи ми залишимо цю норму декларативною – так само, як це сталося в Євросоюзі?

Що це означає для України

В Україні зараз готується стратегія циркулярної економіки до 2035 року. Поки що вона виглядає декларативною. У ній багато правильних слів і мало економічної архітектури. Євросоюзівський досвід показує, що будувати лінії та заводи недостатньо, писати амбітні стратегії – теж. Мало навіть директиви.

Якщо не врегулювати економіку первинних полімерів, не захистити вторинний матеріал, не запровадити чіткі критерії end of waste, то система зупиниться і циркулярність залишиться екологічною ідеєю, а не економічною моделлю.

Питання, які варто поставити

Чи варто Україні відразу закладати в стратегію розробку критеріїв end of waste для пластиків? Чи готові ми проєктувати економічну модель, яка не повторить помилок ЄС? Чи будемо знову сподіватися, що ринок "якось сам відрегулюється"?

Єврокомісія визнала проблему. Тепер наша черга чесно відповісти на питання: ми готуємо стратегію для галочки чи для реальної трансформації? Якщо друге, то розмову про end of waste для пластиків потрібно починати вже зараз.