Рикошет от белорусского кризиса: грозит ли Украине дефицит нефтепродуктов

Після виборів президента Білорусі люди стали масово виходити на протести проти фальсифікації результатів голосування.

До страйків приєдналися працівники найбільших підприємств країни – МАЗу, БелАЗу, Білоруськалію, Білоруського металургійного заводу.

Не залишилися осторонь і робітники нафтопереробного заводу "Нафтан" та Мозирського НПЗ, які постачали пальне в Україну.

Український уряд уважно стежить за ситуацією в Білорусі, оскільки нафтопродуктова залежність від білорусів суттєва.

Три дні тому з цього приводу в Кабміні відбулося засідання. На ньому білоруські контрагенти запевнили, що жодних збоїв з постачаннями не буде.

Наразі загрози зупинки технологічного процесу на заводах немає, однак якими будуть настрої завтра – не знає ніхто.

На цьому фоні алогічним виглядає недавнє рішення Кабміну повторно запровадити мита на трубопровідний дизель з Росії, яке суд визнав незаконним.

Скасування спецмита, за словами учасників ринку, давало впевненість, що потенційні втрати білоруських обсягів пального можна буде замінити постачаннями по трубі. Однак рішення ухвалене.

"У наших політиків є одна характерна риса: вони спочатку роблять, потім говорять і лише згодом, якщо пощастить, починають думати", – обурюється директор спеціальних програм НТЦ "Психея" Геннадій Рябцев.

Якою є залежність України від білоруських нафтопродуктів? Що буде з цінами та ресурсним наповненням ринку в разі загострення ситуації? Як уряд реагує на актуальні виклики?

"Братська" залежність

Україна давно "підсіла" на імпортне пальне. Завоювання вітчизняного ринку почалося понад десять років тому, коли менеджмент Кременчуцького НПЗ "побив горщики" з росіянами і не домовився про постачання сировини на своє підприємство.

Білоруси за цей період захопили до 40% ринку бензину і близько 25% ринку дизельного пального. Ціни були привабливими, а логістика зручною: Мозирський НПЗ розташований ближче до Києва, ніж контрольований групою "Приват" завод у Кременчуці.

"Столичний регіон – лідер із споживання, тут продаються нафтопродукти для промислового споживача і для АЗС. Споживачі цінують продукцію за високу якість, тому премія на білоруський ресурс постійно росла", – зазначає аналітик UPECO Олександр Сіренко.

За його словами, Україна залежить не лише від білоруських бензину та дизелю, а й від їхнього скрапленого газу, на який припадає 15-20% вітчизняного ринку.

У разі припинення постачання нафтопродуктів з Білорусі на українському ринку може виникнути хаос. На початковому етапі – контрольований.

"У трейдерів є запас ресурсу приблизно на два тижні. На переорієнтування маршруту постачань треба три-чотири тижні. Може виникнути невелика паніка, але одразу на ціни це, скоріше за все, не вплине", – пояснює Рябцев.

Серед першочергових завдань – забезпечення швидкого розмитнення нафтопродуктів на морському напрямку, оперативне розвантаження танкерів і розвезення нафтопродуктів залізницею.

"Закінчуються польові роботи і невдовзі зерно піде на експорт. УЗ не зможе забезпечити поставки зерна в порти й одночасно розвозити нафтопродукти. Кременчуцький НПЗ може збільшити виробництво, але структура його корзини нафтопродуктів така, що істотно наростити виробництво він не може", – зазначив Рябцев.

За його словами, у Міненерго днями відбулася нарада, на якій обговорювалася можливість проведення консультацій та розробки заходів на випадок кризового розвитку подій.

Наразі ситуація з постачаннями стабільна: Україна не вибирає навіть зарезервовані обсяги, а ціни стабільні. Усе так і залишиться чи це затишшя перед бурею?

Українська дипломатія і білоруський бензин

Факти свідчать, що українські трейдери не планують втрачати дешевий ресурс, а білоруси міцно триматимуться за важливий ринок збуту. Проте коли в економічні відносини втручається політика, усі плани швидко знецінюються.

З дипломатичної точки зору, адекватна реакція представників України на гострі випади Олександра Лукашенка в бік Києва питань не викликає, однак загострення відносин між державами точно не додає оптимізму трейдерам.

Останні сподіваються, що політика не призведе до припинення імпорту з Білорусі, на яку припадає понад третина постачань від загального балансу ринку.

"Хтось забуває, що через кризу у трейдерів залишилося запасів десь на два тижні, а повна переорієнтація на інші маршрути потребує не менше місяця", – зазначає Рябцев.

Якщо ніхто не може точно спрогнозувати, що буде з білоруськими поставками через два-три тижні, то що говорити про довгострокову перспективу?

Україна довгий час крізь пальці дивилася на масове захоплення своїх ринків, а тепер вимушена уважно стежити за тим, що коїться у сусідніх країнах.

У разі повного припинення постачань з Білорусі учасники ринку припускають зростання цін на 5% – на 0,5-1 грн за літр.

Можемо повторити

На цьому фоні тредерів турбує ініціатива повторного запровадження спеціального мита на трубопровідний дизель з Росії.

Минулорічне рішення, за яке зі своєї кишені заплатив кожен українець, і яке суд визнав незаконним, напередодні було ухвалене повторно.

Згідно з постановою уряду, на імпорт ДП з Росії трубопровідним транспортом буде застосовуватися спецмито 4% від митної вартості товару, на скраплений газ – 3%. Йдеться про так званий податок на трубу, про який ЕП вже писала.

Виграли від цього рішення "зрозумілі" люди.

За словами директора консалтингової групи "А-95" Сергія Куюна, після запровадження мит Кременчуцький НПЗ Ігоря Коломойського збільшив виробництво дизелю майже на половину, а контрольована групою "Приват" Одеська перевалка наростила обсяги в 3,5 разу. При цьому імпорт з Росії знизився незначно – на 11%, а ринкова частка – з 44% до 37%.

У Нафтогазовій асоціації України, яка висловлює консолідовану позицію найбільших постачальників нафтопродуктів та мереж АЗС України (OKKO, WOG, Shell, Socar, KLO), вже проаналізували ефективність цього рішення і дали таку оцінку.

1. З точки зору кінцевого споживача – підвищення цін на пальне від усіх постачальників.

2. З точки зору національного виробника (завод Ігоря Коломойського) – підвищення ціни і більший заробіток.

3. З точки зору імпортерів пального – збільшення собівартості закупівлі і підвищення оптових цін.

4. З точки зору диверсифікації постачань істотних змін не відбулося.

5. З точки зору впливу на ринок введення мит не є природним ринковим інструментом, здатним розвивати сектор еволюційним шляхом.

Отже, виходить класична для України ситуація, коли "в плюсі" – окремий олігарх і, можливо, певні чиновники.

Звичайно, можна припустити, що у відповідальних за це рішення осіб є розрахунки, у яких йдеться про кратне підвищення енергонезалежності України та зниження цін для споживачів. Однак досі цих розрахунків ніхто не бачив.