Незаконные финансовые потоки: как Украина может использовать эти средства для экономического роста

Сакраментальне питання, де взяти гроші, стоїть перед будь-яким урядом. Нова влада навряд чи переконає народ медведівським афоризмом "Денег нет, но вы держитесь". Гроші десь треба брати.

Зрозуміло, що бідна аграрна країна не може забезпечити достойне життя народу та безпеку від зазіхань агресивних сусідів. Така країна не може надати робочі місця працездатним та пристойне соціальне забезпечення непрацездатним.

Не всім зрозуміло, як з цього стану вийти. Не зрозуміло не тільки для України, а й для сотні бідних країн світу — від Таджикистану до Судану. За останні 70 років тільки близько десяти країн змогли зробити економічний прорив — покінчити з бідністю протягом життя одного-двох поколінь.

Перелік цих країн відомий, досвід їх досліджений в тисячах книжок і статей, загальні принципи їхньої економічної політики виявлені, наприклад, в дослідженнях комісії Світового банку із зростання та розвитку.

Головне питання, яке стоїть перед бідними країнами, — де взяти гроші на розвиток. На кредити МВФ можна запобігти банкрутству, але не можна досягти процвітання. Іноземна допомога, яку отримували Південна Корея або Тайвань, нам не світить, тому головний фінансовий ресурс треба шукати всередині країни.

Це підтверджує і досвід країн, які подолали бідність протягом одного покоління. Одним з головних елементів їхньої економічної політики був високий рівень заощаджень та інвестицій: 30% від ВВП і більше. Основні ресурси для зростання вони знаходили всередині країни, а не отримували від іноземних інвесторів.

Більшість цих країн на початку зростання були біднішими, ніж зараз Україна, яка має рівень заощаджень та інвестицій приблизно вдвічі менший, ніж потрібно для сталого та швидкого зростання. Куди ж зникають ці інвестиційні ресурси?

Відповідь народу: все розкрадають. Але як і скільки? Якщо ми будемо це уявляти, то знайдемо протидію не на рівні гасел, а на рівні заходів економічної політики.

Першою авторитетною оцінкою незаконно виведеного капіталу з України можна вважати дослідження, виконане організацією Global Financial Integrity у 2015 році.

Доповідь мала назву "Незаконні фінансові потоки з країн, що розвиваються: 2004-2013" і містила оцінку незаконного витоку капіталу із 149 країн, у тому числі з України. Саме після публікації цієї доповіді пресою пішла гуляти цифра 11 млрд дол середніх річних втрат України. (Точніше, у доповіді була цифра 11,676 млрд дол, що становило 14-й результат серед 149 досліджених країн.)

Якщо зауважити, що в цей період ВВП України коливався в межах 60-180 млрд дол, то вказані 11 млрд дол становили близько 10% ВВП, яких саме не вистачало для сталого швидкого зростання і прориву з бідності.

На початку 2019 року Global Financial Integrity (GFI) оприлюднила третє видання доповіді, яке охоплює період до 2015 року і розширює методологію аналізу. Дослідження GFI в Україні мало відоме, тож варто розглянути його детально.[BANNER1]

Дослідження незаконних потоків

Перш за все — про термінологію. "Незаконні фінансові потоки" — це кошти, які набуті, використані або передані незаконним шляхом і при цьому пересікли державні кордони. Тобто до цього поняття не входять махінації, які відбуваються всередині країн і не мають стосунку до зовнішньоекономічних відносин.

Зрозуміло, що незаконні фінансові оборудки не афішуються, тому прямої інформації про них знайти неможливо. Дослідження базуються на непрямих оцінках на підставі інформації з міжнародних баз даних.

До 2019 року GFI використовувала базу даних міжнародної торгівлі, яку веде МВФ. У дослідженні 2019 року використана ще й база даних, яку веде ООН. Ці дві бази даних ведуться незалежно, тому не збігаються, особливо в оцінці експорту.

У будь-якому разі оцінки незаконних фінансових потоків є приблизними, різниця між мінімальними та максимальними оцінками дуже велика.

Наприклад, для всіх країн, що розвиваються, за 2004-2015 роки мінімальна оцінка незаконного витоку капіталу через торгові операції становить 4,6% від обсягу зовнішньої торгівлі, максимальна — 7,2%. У доларовому обчисленні ця розбіжність становить сотні мільярдів на рік. Враховуючи обережність оцінок і знаючи нашу практику, можна вважати навіть максимальні оцінки GFI заниженими.

GFI досліджує не всі незаконні фінансові потоки, а тільки ті, які створюються за допомогою операцій експорту-імпорту товарів. Таким чином, перевезення готівки у валізах через кордон не може бути включене у це дослідження.

За межами дослідження залишаються також операції експорту-імпорту послуг та оплати нематеріальних активів, бо для них неможливо зробити оцінку достовірності грошових потоків. До того ж, такі операції суттєво не впливають на загальну оцінку, бо їх обсяг значно менший за обсяг товарних операцій.

З нетоварних операцій в Україні найчастіше використовують оплату фіктивних послуг консалтингу та фіктивного роялті за торгові марки. Ці операції сягають сотень мільйонів доларів на рік, але до обсягів товарних операцій їм далеко.

Обмеженням дослідження GFI є те, що його метою є незаконні фінансові потоки між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. GFI своїм дослідженням демонструє, що допомога розвинутих країн країнам третього світу значно менша, ніж незаконні витоки капіталу з цих країн у розвинуті країни.

Тому дані GFI іноді містять не всі товарні операції, а тільки операції між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. З точки зору дослідження України це обмеження дуже суттєво впливає на результат.

Наприклад, у дослідженні GFI за 2015 рік зовнішня торгівля України з розвинутими державами врахована в обсязі 24 млрд дол. Однак загальний обсяг зовнішньої торгівлі України у цей рік був утричі більшим, бо основні торговельні партнери України — Китай та Росія, а не розвинуті країни Заходу.

Незаконні фінансові потоки можуть бути реалізовані через торгові операції з будь-якими країнами, не тільки з розвинутими, тому врахування тільки третини обсягу зовнішньої торгівлі занижує оцінку нелегальних потоків. Так, у 2015 році, при тому, що оцінка незаконного витоку сягала 18% від обсягу торгівлі, це становило тільки 4,4 млрд дол, бо враховувалася лише торгівля з розвинутими країнами.[BANNER2]

Фальшування інвойсів

Нелегальні фінансові потоки через торгові операції проводяться шляхом фальшування митних декларацій та інвойсів — ціна, обсяг і якість товару в них відрізняються від реальних. Це відбувається і при імпорті, і при експорті товарів, залежно від того, яку мету ставить собі ініціатор операції.

Шляхом фальшування інвойсів можна забезпечити і відплив, і приплив капіталів.

Для України найбільш актуальною проблемою є відплив капіталу. При експорті це забезпечується шляхом заниження ціни товару, при імпорті — шляхом завищення ціни товару. У деяких країнах відплив капіталу через фальшування інвойсів має катастрофічні розміри: у Мозамбіку, Малаві, Гондурасі та Замбії цей показник у 2015 році становив не менше 40% від обсягу торгівлі з розвинутими країнами.

Для України за 2005-2014 роки найобережніша оцінка незаконного витоку капіталу через фальшування інвойсів становить 3% від загального обсягу зовнішньої торгівлі, максимальна оцінка сягає 10%, яка і дає цифру 11 млрд дол на рік.

Ці кошти є частиною корпоративного прибутку, податок на який не потрапив до бюджету в обсязі близько 2 млрд дол щорічно. Для порівняння: у 2018 році податок на прибуток дав 97 млрд грн. Таким чином, втрати бюджету через нелегальний відплив прибутку становлять більше половини цієї суми.

Незаконний приплив капіталу — значно менш відомий феномен, хоча його обсяг не менший, ніж обсяг незаконного відпливу. Для України незаконний приплив оцінюється 17% від обсягу зовнішньої торгівлі.

За визначенням GFI, незаконний фінансовий приплив — це рух коштів, які мають невідоме походження, не оподатковуються, не реєструються державними органами, пов'язані з кримінальними злочинами, наприклад, з наркотрафіком.

Якщо розкласти на елементи 17% незаконного припливу, то 12% — це фальшування інвойсів при імпорті, тобто заниження вартості імпортованих товарів. Сенс цієї операції — ухиляння від сплати ПДВ на імпорт. У 2005-2014 роках через це бюджет щороку втрачав близько 3 млрд дол ПДВ.

Для порівняння: у 2018 році ПДВ на імпорт становив 295 млрд грн. Втрати перевищують чверть цієї суми. До речі, ПДВ на імпорт — найбільша стаття доходів держбюджету, що негативно характеризує економічну політику України.

Таким чином, до економічних втрат держави призводять і незаконний відплив, і незаконний приплив капіталу, тому слід припиняти обидва процеси.[BANNER3]

Афілійованість сторін

У всіх операціях фальшування інвойсів обидві сторони операції — експортна та імпортна — підконтрольні одній особі, тобто вони афілійовані між собою.

При фальшуванні інвойсів у зовнішньоекономічній операції товар продається самому собі, тому ціна товару не має значення. Мають значення інші фактори: рівень оподаткування, безпечність розміщення капіталу, напрямок інвестування.

Наприклад, якщо потрібно купити в Японії верстат за 100 тис дол, то при перетині митного кордону України доведеться заплатити 18 тис дол ПДВ. Для зменшення платежу створюється компанія АБВ в Белізі, яка купує верстат у Японії за 100 тис дол, а потім продає в Україну за 10 тис дол. Так виникає незаконний приплив в Україну 90 тис дол, а державний бюджет втрачає 16 тис дол доходу.

Навіщо це робити? Адже 18 тис дол сплаченого ПДВ будуть відшкодовані при продажі продукції, виробленої на даному верстаті. Проблема в часі: 18 тис дол треба заплатити при ввезенні верстата, а відшкодування розтягнеться на багато років, тобто покупець безкоштовно кредитує державу на кілька років.

При ціні кредитного ресурсу близько нуля, як зараз в Японії, це не має особливого значення, але при ціні грошей 20% річних це кредитування бюджету означає для покупця подвійну ціну за верстат, що робить його неконкурентоздатним у порівнянні з власниками такого ж обладнання в інших країнах.

Аналогічно відбувається експортна операція. Український експортер продає продукцію не реальному споживачу за реальною ціною, а фірмі АБВ в Белізі за півціни, а вже фірма АБВ продає за нормальною ціною споживачеві.

Таким чином, фальшування інвойсу стає можливим лише при проведенні операції через "прокладку", тобто через афілійовану фірму за межами України. Для протидії запроваджується митний контроль цін в інвойсах. Як показує дослідження GFI, такий контроль не діє, бо, крім ціни, можна сфальшувати якість і кількість, а можна просто заплатити митнику, щоб він заплющив очі на сфальшований інвойс.

Контроль трансферних цін — складне завдання. Щоб зрозуміти це, досить прочитати його опис в Податковому кодексі. Більш кардинальним і простим заходом є не контроль цін, а протидія операціям між афілійованими особами.

Проблема розкриття власників

Першим заходом боротьби з незаконними фінансовими потоками, який рекомендує GFI, є розкриття власників юридичних осіб. Для цього слід створити відкритий реєстр усіх власників юридичних осіб. Тут (о, диво) Україна опинилася попереду всієї планети, бо однією з перших у світі створила такий реєстр.

Однак є деталь, яка зводить нанівець цінність цього реєстру для виявлення афілійованості сторін експортно-імпортних операцій. Кінцевим власником в реєстрі може бути вказана номінальна особа, яка діє від імені реального власника за довіреністю: дівчина з панамського села або парагвайський волоцюга. Знайти їх не зможе не тільки український фінансовий моніторинг, а й навіть Інтерпол.[L]

Ніхто факту номінальної власності в українському реєстрі не перевіряє, а якщо такий факт випадково випливе, то покарань за це не існує.

Якщо держава має бажання перекрити незаконні фінансові потоки та припинити втрати сотень мільярдів гривень доходів бюджету, вона повинна ввести покарання, навіть кримінальне, за підміну реальних власників номінальними.

Зрозуміло, що покарати парагвайського волоцюгу українська Феміда не зможе, тому відповідати мусить той, хто подає відомості до українського реєстру, тобто керівник української юридичної особи, знайти якого нескладно.

Досі держава не бажала мати реальний реєстр власників, бо вона сама була і є власністю осіб, які ховаються за номінальними власниками.

Якщо цей крок буде зроблений, і в реєстрі з'являться реальні власники, то далі щодо всіх експортно-імпортних операцій керівники з української сторони повинні будуть надавати інформацію про реальних власників іншої сторони.

За недостовірність цієї інформації мусить бути таке ж покарання, як за недостовірність інформації про реального власника в реєстрі. Якщо власник українського й іноземного учасників операції є однією особою або це афілійовані особи, то за таку операцію мусить бути встановлене покарання.

За перший випадок — штраф у трикратному розмірі операції, за другий — штраф в десятикратному розмірі, за третій — не менше п'яти років позбавлення волі.

Зрозуміло, що не всі експортно-імпортні операції між афілійованими особами є засобом приховування незаконних фінансових потоків. Такі операції можуть бути технологічно необхідними. Це відбувається в транснаціональних корпораціях, які мають виробничу кооперацію між підприємствами в різних країнах.

Наприклад, якщо FIAT буде виробляти в Україні двигуни для свого польського заводу, то експорт двигунів з України в Польщу буде операцією між афілійованими особами. Таких операцій в тисячу разів менше, ніж операцій з кіпрськими та іншими "прокладками", тому для них нескладно ввести спеціальне регулювання.

Висновок

Основний ресурс для подолання бідності — не кредити МВФ і не іноземні інвестиції, а кошти українців, у тому числі ті, які формують незаконні фінансові потоки через кордон України. Треба зробити їх легальними і направити на інвестиції в нові технології через спеціальні інституції на зразок банку розвитку.

Для легалізації фінансових потоків через кордон необхідно дещо зробити.

Перше — ввести відповідальність за достовірність інформації про кінцевих власників у реєстрі.

Друге — ввести покарання за фальшування інвойсів при проведенні експортно-імпортних операцій через "прокладки". "Умисне фальшування інвойсів з метою зменшення чи уникнення сплати ПДВ, мита, податку на прибуток, акцизну… повинно вважатися порушенням закону", — сказано в рекомендаціях GFI.

Це варто зробити шляхом визнання незаконними експортно-імпортних операцій через "прокладки". Це зупинить не лише фальшування інвойсів у торговельних операціях, а й фіктивні операції з консалтингу та виплат фіктивного роялті.

Третє — прибрати "антистимули", які спонукають до незаконних фінансових операцій. Наприклад, не треба брати ПДВ при розмитненні обладнання, а платити його протягом його роботи і в пропорції до його амортизації, не обкладати податком на прибуток реінвестовану частину прибутку.

Ціна питання — мільярди доларів на рік. Навіть якщо не всі незаконні фінансові потоки вдасться перекрити, можна отримати більше, ніж кредити МВФ та іноземні інвестиції разом узяті. Крім того, ці заходи не залежать ні від МВФ, ні від іноземних інвесторів, їх просто може запровадити сама українська влада.

Вадим Новіков, економіст