Усиление Европы. Как ЕС будет отказываться от российских углеводородов и чем поможет Украина

18 травня Європейська Комісія презентувала план REPowerEU – відповідь ЄС на енергетичну кризу, спровоковану російським вторгненням до України.

Перший проєкт документа з’явився 8 березня, на 13 день війни. Його довелося розробляти фактично "на ходу". 

Якщо на початку року думки європейських чиновників займало питання зростання цін на енергоносії, то після вторгнення головною темою стало зниження залежності (і загалом відмова) від російського викопного палива.

Енергетичні ринки в Європі переживають складні часи. Росія шантажує європейські країни відключенням від газопостачання за відмову від оплати контрактів в рублях (як це відбулося з Болгарією та Польщею). 

Додатково путін прийняв указ щодо недружніх країн та компаній, що дозволяє росії відмовитися від виконання договірних зобов’язань, просто кваліфікувавши будь-яку країну чи компанію як "ворожу".

Російські енергоносії зараз не просто морально "токсичні". Вони несуть загрозу ЄС, оскільки – тепер очевидно – є просто ще одним різновидом кремлівської зброї.

Вся сучасна імперська доктрина росії будувалася на відчутті безкарності, впевненості у тому, що Захід не знайде у собі рішучості та можливості відмовитися від російських енергоносіїв. 

І попри те, що окремі країни ЄС все ще намагаються торгуватися з цього приводу, ера російських вуглеводнів добігає кінця.

У плані REPowerEU є три великі блоки щодо того, як ЄС буде відмовлятися від російських вуглеводнів. Це енергозбереження (зі створенням, в тому числі, податкових стимулів), диверсифікація постачання енергоносіїв та прискорення переходу до ВДЕ. 

Положення Європейського зеленого курсу, кліматичної політики ЄС стають ще актуальнішими – і окремі показники доведеться досягнути навіть із випередженням.

Україна теж подала свої пропозиції до Плану. Ми здатні посилити енергетичну безпеку ЄС в сфері електропостачання, використання ВДЕ та диверсифікації імпорту газу.

Також 19 травня Європейська Комісія опублікувала нову Зовнішню енергетичну стратегію ЄС.

Вона визначає основну роль Європейського Співтовариства в просуванні амбітної енергетичної та кліматичної політики та ринкових реформ. Стратегія є частиною плану REPowerEU.

Стратегія визнає роль Європейського Співтовариства у підтримці України, включаючи закупівлю невідкладних товарів через Фонд енергетичної підтримки України та підтримку реформ для майбутньої повної інтеграції енергетичного ринку України з ЄС.

Європейська Комісія оголосила наступні ключові пункти Зовнішньої енергетичної стратегії:

• скористатися перевагами структури Європейського Співтовариства, щоб заохочувати амбітні енергетичні та кліматичні цілі та ринкові реформи, а також стимулювати використання ВДЕ та енергоефективності;
• підтримка ремонту та реконструкції енергетичної інфраструктури в Україні;
• сприяти реверсному потоку газу в Україну через Словаччину, Угорщину, Польщу та в Україну через Румунію (Трансбалканський газопровід);
• запросити Україну взяти участь у схемі добровільної закупівлі газу ЄС;
• прискорити внутрішні реформи й економічні та інвестиційні плани для Східного партнерства, адаптовані до поточної ситуації, щоб прискорити розвиток ВДЕ, забезпечити перехід до зеленої енергетики та допомогти зменшити залежність від російського газу;
• розпочати ініціативу REPowerUkraine для забезпечення енергопостачання та відновлення української енергетики після війни.

Українські гігавати замість російського газу

Після російського вторгнення споживання електроенергії в Україні зменшилося приблизно на третину. 

Оскільки 16 березня 2022 року українська енергосистема стала частиною об’єднаної енергосистеми континентальної Європи ENTSO-E, ми вже сьогодні формально здатні імпортувати цю "вільну" енергію до ЄС. Це посилить енергетичну безпеку Європи і стабільність роботи національної енергосистеми.

Наскільки посилить? Суттєво.

Використання української електроенергії дозволить зменшити споживання газу для її виробництва у ЄС. За орієнтовними оцінками, економія може скласти близько 17%. Враховуючи що ЄС імпортував в 2021 році 150 млрд куб м російського газу, це зекономить 25,5 млрд куб м. 

Для прикладу це споживання газу Австрією протягом трьох років (Австрія є однією з країн ЄС, що найбільше залежать від російського палива).

Нинішня ситуація відкриває як можливість, так і потребу для розвитку значних обсягів комерційної торгівлі електроенергією між Україною та ЄС. 

Крім того, 70% українського енергетичного міксу виробляються потужностями атомної генерації та генерації ВДЕ, і є вуглецево-нейтральними. А значить, відповідають цілям Європейського зеленого курсу.

Водночас нам необхідно сфокусуватися на створенні систем накопичення енергії. Це додатково підвищить здатність України постачати електроенергію на європейський ринок. 

Також акумулятори необхідні для подальшого енергетичного переходу України – поетапної відмови від вугільної генерації та збільшення використання енергії сонця та вітру.

За нашими оцінками потрібно інсталювати близько 2,2 ГВт високоманеврових потужностей, включаючи 0,75 ГВт систем накопичення енергії.

Бум ВДЕ

Спровокована росією криза показала, що європейська політика щодо декарбонізації не лише на часі – її необхідно інтенсифікувати.

Якщо раніше газ, зокрема російський, розглядався в Європі як перехідне паливо для енергетичного переходу (bridge fuel), то тепер очевидно, що потрібно максимально пришвидшувати перехід на відновлювані джерела енергії. 

Заміщення російського газу поставками з інших країн є необхідним тактичним заходом. Але в перспективі ця ситуація створює для ЄС і України стимули максимально відмовлятися від використання природного газу як такого. 

Тому що рішення замістити одне викопне паливо іншим стратегічно не є ані сталим, ані рентабельним.

Європу очікує бум ВДЕ. Єврокомісія планувала досягнути рівня 40% енергії з відновлюваних джерел в енергобалансі ЄС до 2030 року. Тепер в плані REPowerEU ця частка збільшилася до 45%.

Декарбонізація і до війни була одним із енергетичних пріоритетів України, але російська агресія зробила цей підхід ще більш нагальним. Ми прагнемо мати один із "найзеленіших" секторів виробництва енергії в Європі після впровадження стратегії декарбонізації.

Енергетичний перехід України буде ґрунтуватися на потужному атомному секторі, на збільшенні вітрової, сонячної енергії та зростанні виробництва гідроенергії з 13% енергетичного балансу до майже 30%.

Енергетична стратегія України також передбачає значне розширення виробництва біомаси та біопалива. За оцінками аналітиків, Україна може генерувати 6-8 млрд кубометрів біометану до 2050 року. 

Біометан зберігає переваги природного газу і може використовуватися для теплової та електричної генерації, у промисловості та на транспорті. При цьому він є вуглецево-нейтральним.

Газ для зими та виклики для конкуренції 

Якщо імпорт електроенергії до Європи ми можемо, за певних умов, збільшити вже зараз, а розвиток ВДЕ як основи енергетики є справою перспективи, то заміщення російського газу на європейському ринку є питанням номер один в контексті підготовки до опалювального сезону 2022-2023.

Норвегія й Азербайджан є надійними постачальниками до європейського регіону, чия перевага підсилюється розвиненою інфраструктурою трубопроводів.

Також Європа розглядає можливість збільшення поставок скрапленого природного газу з США та Катару. Зокрема, Болгарія вже домовилася про постачання американського СПГ після того, як 27 квітня "газпром" припинив постачання газу до країни. Перемовини з Катаром та США окремо веде Німеччина.

Одним із завдань в контексті зменшення залежності від росії, є доставка СПГ вглиб Європи, до країн, що не виходять до моря, або мають обмежений вихід.

Газові мережі Європи не однаково добре інтегровані між собою у різних регіонах. 

В той час, як Роттердамський СПГ-термінал заброньований на всі 100%, а збудувати новий – справа нешвидка, на іншому кінці Європи, в Іспанії, проблема прямо протилежна: терміналів там більш, ніж вдосталь – один навіть стоїть законсервований. 

Але відсутня достатньо розвинена трубопровідна мережа, яка могла б доставляти газ на ринки в Центральній Європі, де він потрібний. Тобто Іспанія, може, і хотіла б постачати газ до Румунії, але наразі постачання неможливо здійснити навіть до найближчого пункту по інший бік кордону у Франції.

У центральній частині європейської газової мережі навколо австрійського хабу є майже ізольований кластер Баумгартен. До нього відносяться південь Німеччини, Австрія, північ Італії, Словаччина, південь Польщі, частина Угорщини, Румунія, Україна та Молдова.

У цей регіон є лише два наземні високопропускні пункти входу: традиційний маршрут через Україну, Словаччину та Австрію, а також трубопроводи OPAL та EUGAL, які транзитують газ із "Північного потоку". Обидва маршрути зараз поставляють газ майже виключно від "газпрому".

Якщо підключити трубопроводи OPAL і EUGAL до термінала СПГ поблизу Любміна на північному сході Німеччини, це стане  найпотужнішим кроком зі зменшення залежності від російського газу в центральній Європи, яка не має виходу до моря. Через ці два газогони можна транспортувати до 90 млрд куб м газу на рік.

Після того, як газ від альтернативних постачальників опиниться в трубах OPAL і EUGAL, він може бути доставлений споживачам в районі Баумгартена вже наявною мережею трубопроводів.

Також необхідно поліпшити взаємозв’язок між фрагментованими сегментами європейської газової мережі. 

Так, новозбудований інтерконектор Польща-Литва (GIPL) покращує доступ Польщі та України до терміналу скрапленого природного газу у Клайпеді. Але в польській мережі існує обмеження, яке дозволяє транспортувати лише 3,8 млн куб м на день в напрямку з Польщі до України. 

Усунувши це обмеження, ми зможемо краще використовувати можливості терміналів Baltic LNG і підземних сховищ газу України.

Так само Центрально-Східна Європа може отримувати невикористаний газ з СПГ-терміналів Західної Європи, якщо будуть розширені можливості транспортування між Іспанією та Францію, а також від Великої Британії до континентальної Європи.

Розвиток інфраструктури Трансбалканського газового коридору, в свою чергу, дозволить диверсифікувати постачання газу у Південно-Східній Європі – до Болгарії, Румунії, Молдови й України.

Зараз на Трансбалканському маршруті задіяна лише одна гілка з трьох. Його розблокування вимагає низки законодавчих актів, зокрема від Молдови. Але повноцінна робота коридору може забезпечити під’єднання до СПГ-терміналів у Греції й Туреччині, а також для додаткових поставок з Азербайджану.

Наразі посилено дискусію щодо перетворення Туреччини на СПГ-хаб, а для цього буде необхідна додаткова інфраструктура.

Ще один важливий пункт – це усунення юридичних перешкод і звільнення технічно доступних потужностей у ключових місцях в регіоні.

ЄС потрібно переглянути випадки незалучених заброньованих потужностей, особливо пов’язаних з припиненням "Північного потоку-2" і переконатися, що оператори пропонують їх ринку щоквартально та щорічно на аукціонах. 

Адже штучне обмеження потоків газу порушує правила чесної гри на ринку та опосередковано суперечить Третьому енергетичному пакету ЄС.

Багато європейських політиків говорять про те, що боротьба за посилення енергетичної безпеки негативно впливає на конкуренцію та вільні ринки. 

Енергетичний шантаж і пресинг, до якого вдається кремль, демонструє, що Європі варто готуватися до скорочення або навіть припинення транзиту російського газу. 

Хоча я не вірю, що росія "вбиватиме" свої родовища газу, зменшуючи видобуток або їх консервуючи. Особливо російський шантаж посилиться напередодні зими.

За такого сценарію газові сховища стають критичним елементом у балансуванні газотранспортних систем Центральної та Східної Європи. 

Взимку недостатність запасів буде створювати значні коливання цін, а обумовлений погодою піковий попит може стати надмірним навантаженням на постачальників. Зараз, поки є час, всі наші можливості мають бути використані для того, щоб сформувати достатні запаси газу.

Сховища розподілені нерівномірно по Європі. І запаси в окремих держав-членів ЄС ще не є достатньою гарантією регіональної безпеки. Тому українські підземні сховища газу мають бути розглянуті в стратегії ЄС для створення довгострокових і сезонних резервів.

Розпочавши вторгнення в Україну, путін прорахувався тричі. В тому, що "візьме Україну за 3 дні". В тому, що Захід виявиться надто роздробленим для того, щоб дати солідарну відповідь на цю агресію. 

І, нарешті, в тому, що Європа, залежна від російських енергоносіїв, буде неспроможною виробити політику щодо їх заміщення.

Як і всі диктатори, які не вірять нікому, крім себе, путін недооцінив силу солідарності. росія занурюється в тотальну ізоляцію. Розширення імперії, про яке мріяли кремлівські пропагандисти, впирається у нову залізну завісу.

Світ вчиться жити без росії. Без її кривавої нафти, без її задушливого газу.

Назву плану REPowerEU можна прочитати двома способами. Перший стосується власне енергетики. Другий – ширший – як посилення самих тих цінностей і принципів, довкола яких і заради яких створювався Європейський Союз.