Налог на Ґугл: возможные последствия для Украины
Как технологические гиганты реагируют на введение налогов в разных странах и что изменится для потребителей после принятия соответствующего закона в Украине. (укр)
В середині лютого в першому читанні був прийнятий законопроект №4184 про внесення змін до Податкового Кодексу, який, якщо коротко, зобов’язує іноземні компанії, які надають онлайн-послуги українським користувачам, сплачувати податок на додану вартість.
У ЗМІ законопроект вже охрестили як податок на Гугл та Фейсбук.
Хто є платником податку?
Основними платниками податків є платники-нерезиденти, які не мають постійного представництва на території України, і які при цьому надають електронні послуги, які постачаються на митній території України.
Якщо електронні послуги надаються через посередника, то вважається, що посередник є постачальником послуг, відповідно, він повинен буде сплачувати цей податок.
Важливо вказати, що надання електронних послуг включає надання доступу до електронних послуг, зокрема через електронний інтерфейс чи з використанням інших інформаційних технологій та систем.
Для того щоб стати платником податку, необхідно, щоб сума від здійснення операцій з постачання електронних послуг сукупно перевищувала 1 млн грн за календарний рік.
Що таке електронні послуги та як вони постачаються?
Не ускладнюючи, електронні послуги – це ті послуги, що надаються завдяки використанню мережі Інтернет. До таких послуг зокрема (але не виключно) належать реклама, постачання оновлень, використання хмарних технологій, постачання відео/аудіо-контенту, електронних книжок, публікація фотографій, онлайн-ігри тощо.
При цьому, надається виключний перелік послуг, які не охоплюються категорією "електронні послуги".
До таких винятків належить замовлення послуг через Інтернет; передача прав на використання програмного забезпечення та баз даних; надання консультацій через електронну пошту; послуги, які стосуються безпосереднього доступу до мережі Інтернет на кшталт укладення договорів з інтернет-провайдерами.
Який розмір податку?
База оподаткування визначається, виходячи з договірної вартості постачання електронних послуг. Податок становить 20% бази оподаткування та включається до ціни електронних послуг.
Що ще передбачається?
Встановлюється відповідальність за надання послуг нерезидентом, який не зареєструвався як платник відповідного податку. Розмір відповідальності – 100% вартості наданих електронних послуг.
Незрозуміло, яким чином оцінюватиметься вартість надання послуг юридичних осіб, які не мають представництв в Україні. І також постає питання в тому, за який період береться вартість надання послуг – за рік, два, за весь час постачання послуг?
І чи взагалі доцільно встановлювати відповідальність у розмірі повної вартості надання електронних послуг? До цього пункту залишається дуже багато запитань.
Пропонується сповіщати постачальників послуг про обов’язок сплати податків шляхом надсилання електронного повідомлення через спеціальний сервіс "ПДВ для нерезидентів".
Надсилати таке повідомлення повинна Державна податкова служба. Яким чином надсилання такого повідомлення здійснюватиметься та як вони забезпечать роботу системи, а також як підтверджуватиметься, що компанії отримуватимуть такі повідомлення – незрозуміло.
Пропонується виключити статтю про обов’язок сплати резидентами, які обрали спрощену систему оподаткування, податку за ставкою 20% суми виплат за виробництво та/або розповсюдження реклами.
На думку розробників, цю суму мають сплачувати саме нерезиденти-постачальники послуг, а не резиденти.
А як у інших країнах?
Перше, що варто вказати – Україна "не винайшла колесо". Відповідне регулювання закордонних послуг вже існує в інших державах.
Примітно, що законопроект в багатьох аспектах дублює відповідні положення російського законодавства, які набрали чинності в 2018 році (за що законопроект вже встигли розкритикувати).
Проте, на відміну від українського законопроекту, штраф за порушення правил складає 10% від вартості операцій, а не 100% як в українському варіанті, що здається більш резонним.
За даними Російської податкової служби, лише за І квартал 2019 року до бюджету було сплачено понад 12 млрд рублів (приблизно 5 млрд грн). Більшість з цих коштів припадала саме на таких IT-гігантів як Google, Apple, Facebook, Microsoft та Booking.com.
Якщо уявити, що ми живемо в ідеальному світі, де внаслідок введення відповідного податку розміри українського бюджету значно зростуть і ніякої відповіді чи заперечень з боку компаній ми не зустрінемо, то можна буде стверджувати, що прийняття закону матиме суто позитивні наслідки.
Але подивившись на це реалістично — можна передбачити, що насамперед на законопроект відреагують компанії, які підпадають під дію законопроекту (особливо це стосується IT-гігантів, які повинні виплачувати найбільшу кількість податків).
Не подумайте, компанії не проти платити податки, і вони не заперечують проти встановлення нових правил. Голова податкового комітету ВР, Данило Гетманцев, навіть зазначив, що компанії готові платити податки в Україні (зокрема, він вказав, що Facebook та Viber не заперечують проти сплати ПДВ, і що вони навіть мають готові інструменти для цього).
Проте, самі представники компаній, зокрема Google та Amazon, заявляють про те, що замість того, щоб вводити окремі закони по оподаткуванню в кожній окремій державі, необхідно зосередити свої сили на створенні одних уніфікованих правил, які б діяли по всьому світі. Якщо такі уніфіковані правила не будуть прийняті в майбутньому, то можемо очікувати, що прийняття законодавства відбудеться принаймні в межах ЄС.
Наприклад, в Великобританії, після того як був введений відповідний податок на цифрові послуги, який був більшим для Інтернет-гігантів (приблизно на 2%), Apple, Google і Amazon оголосили про зміни цін для британських корпоративних клієнтів – як компенсація нового "податку на цифрові послуги".
Apple також змінив спосіб сплати зборів розробниками в App Store в Великобританії. На додаток до звичайного 20-відсоткового ПДВ, який він сплачує уряду за кожну електронну послугу, він додає додаткові 2%, перш ніж розподілити те, що залишається між розробником та Apple, що призводить до того, що британські розробники отримують менше коштів, ніж вони мали б.
Тим часом Google збільшує збори за всю рекламу, придбану в Google Ads і YouTube у Великобританії, на 2%.
Не важко здогадатись на скільки відсотків Amazon збільшив плату за проведення купівельних операцій – також 2% для британських покупців\продавців.
Відповідні національні закони також зустрічаємо в інших європейських країнах – у Франції та Італії. Спойлер, внаслідок введення нових податків, вартість електронних послуг для споживачів та розробників значно зросла.
Інша країна, яка зазначала негативних наслідків прийняття відповідного закону – Туреччина. В Туреччині, у відповідь на прийняття закону про цифрові послуги, Apple підняв ціни для турецьких споживачів на 7.5% на послуги, які надаються в App Store.
Більше того, на сайті Apple можемо також знайти інформацію щодо того, що внаслідок змін податкової політики в певній державі змінюються і ціни на послуги – це офіційна позиція компанії.
Як зазначають експерти, насамперед підняття цін відчують на собі люди, які працюють безпосередньо з рекламою в Facebook чи інших соціальних мережах. Варто розуміти, що підвищення податків сприятиме підвищення цін в сфері реклами та супутній інфляції, що згодом призведе до поступового подорожчання вартості розміщення реклами на платформах.
Австралія (нарешті) прийняла той самий закон, який зобов’язує Facebook та Google платити за новини австралійських локальних ЗМІ, які публікуються на відповідних платформах. Тобто, таймлайн новин, репост лінків, гугл ньюз і тд, за все це використання згенерованого локальними ЗМІ контенту, місцевим капатиме копійочка.
Прийняттю закону передували численні переговори, а також намагання знайти компроміс: у 2020 Google заявляв, що вони заблокують пошукову систему в Австралії, а Facebook погрожував блокуванням всіх австралійських новин на платформі.
Згодом, Google заявив, що вони готові платити за контент, а після 11-годинних переговорів з генеральним директором Facebook, Марком Цукербергом, австралійський уряд погодився внести зміни до законодавства.
Відтепер, Google і Facebook можуть самі вирішувати, які комерційні угоди укладати (раніше список ЗМІ, яким мали платити платформи, визначався урядом), і якщо уряд вирішить, що платформи зробили достатній внесок в місцеву індустрію – вони не повинні будуть сплачувати додаткові кошти. Якщо ж все-таки уряд вирішить протилежне – компанії будуть завчасно повідомлені про свої зобов’язання за законом.
Ймовірно, що цей закон стане прецедентом для інших держав у "оподаткуванні" доходів соціальних мереж і інтернет-інструментів. Можливо, альтернативною або доповненням до ініціатив типу #4184. Перевага, на перший погляд - це реально ляже на компанії, а не на користувачів.
Чи запровадять контр-мита?
Окрім так званих "контр-заходів" від компаній, можливий наслідок прийняття відповідного законопроекту – це введення більших мит на експортовані українські товари в США. З чого можна зробити такий висновок?
Насамперед, більшість компаній, які підпадуть під дію закону – це саме американські компанії. В 2019 році Адміністрація президента США пообіцяла збільшити мито на французькі товари, включно з сиром, шампанським та одягом, у відповідь на прийняття закону про оподаткування компаній, що надають онлайн-послуги у Франції.
Торгівельні представники в Вашингтоні заявили, що прийняття подібних законів є несправедливим націлюванням на американські компанії. У відповідь, французькі посадовці заявили, що, у разі введення США відповідних мит, Франція не буде зволікати з відповіддю.
Аналогічні заяви звучали і стосовно Великобританії, коли там був введений відповідний закон – тодішній міністр фінансів США, Стівен Мнучін, заявив, що запропонований британським урядом податок на цифрові послуги дискримінує американські транснаціональні корпорації, і попередив, що у відповідь США збільшить податок на експорт британських автомобілів.
Не потрібно бути експертом в економіці, щоб зрозуміти, що погіршення торгівельних стосунків з США ні до чого хорошого не призведе.
Можна звісно сподіватись, що теперішній Президент США, Джо Байден, не йтиме тим самим шляхом, що і його попередник – і замість введення мит проти держав, які приймають відповідні закони, він обере шлях дипломатії чи спробує врегулювати це питання через СОТ.
Але, у будь-якому випадку, потрібно бути готовими до того, що Україна також може потрапити до "глобальної митної війни".
В теорії, прийняття законопроекту та успішна його імплементація на практиці сприятимуть значному надходженню коштів до бюджету.
Проте, варто пам’ятати про декілька речей. На відміну від місцевих компаній, компанії, які надають онлайн-послуги, не потребують фізичної інфраструктури, фабрик чи складів задля ведення бізнесу.
Це значно ускладнює ситуацію для місцевої влади, яка хоче встановити податки для таких компаній – буде вкрай складно підрахувати прибуток компаній, якщо в них немає ніякого представництва чи хоча б філії в країні.
А говорити про відкриття представництв великий IT-корпорацій в Україні поки що рано, хоча б через те, що український ринок не такий великий як в Росії чи США, у нас досі багато проблем з корупцією та судовою владою, та не дуже сприятливий інвестиційний клімат для таких компаній.
Не можна також забувати, що основні активи таких компаній – це інтелектуальна власність, а не робоча сила, сировина чи енергія. Компанії можуть легко перекласти свої витрати, і відповідно й прибуток з інтелектуальної власності, з країни з високим податком у країну з низьким податком, або в країну, в якій такого податку взагалі немає, використовуючи при цьому інноваційні трансфертні схеми перенесення доходів.
Які наслідки прийняття законопроекту матиме для України – ми побачимо лише згодом. Наразі, ми можемо лише припустити, що окрім прогнозованого збільшення надходжень до бюджету, Україна може отримати й інші, менш приємні наслідки.
Зокрема, відповіді як від компаній (в основному через підняття цін на рекламу та послуги), так і від держав, де розташовані найбільші компанії, що надають онлайн-послуги (насамперед США).
З іншого боку, законопроєкт 4184 цілком відповідає глобальним тенденціям захисту національних і національно-локальних інтересів на ринку послуг, де домінують супер потужні трансконтинентальні корпорації.