Уоррен Баффет и экономисты

Серед українських економістів, особливо тих, що пов'язані з фінансовими ринками, ім'я Уоррена Баффета є не менш відомим та авторитетним ніж, скажімо, Білла Гейтса чи Ілона Маска.

Уоррен Баффет ­– один з найбільш успішних й авторитетних інвесторів світу, який керує американською фінансовою компанією Berkshire Hathaway.

Багато професійних фінансистів по всьому світу прислухається до його слів з огляду на загальний стан економіки та фінансових ринків.

Проте найголовніше, до чого прислухаються, – які фінансові інструменти він обирає для збільшення статків клієнтів компанії, якою він керує.

Успіхи Баффета в інвестиційній діяльності не менш відомі, ніж операції іншого відомого фінансиста Джорджа Сороса, коли останній заробив шалений прибуток тільки на одній оборудці з фунтом стерлінга на початку 1990-х років.

Щорічний виступ Баффета на зборах акціонерів Berkshire Hathaway є настільки значущою подією, що її транслюють провідні медіакомпанії. Відповіді Баффета адаптують для широкого кола громадян, навіть тих, хто не має безпосереднього стосунку до інвестиційної діяльності на фінансових ринках.

За Баффетом не тільки звіряють годинники, до нього звертаються за простими порадами щодо суспільних процесів, спричинених економічними факторами.

Чому Баффет важливий для України

У травні відбулися щорічні збори акціонерів компанії, яку очолює Баффет. Вони пройшли в незвичному онлайн-режимі. За встановленою традицією, Баффет, крім власної промови, мав іще час для відповідей на питання.

Головне питання, яке стосується й України, звучало так: "З огляду на безпрецедентні умови в економіці та зростання рівня держборгу, які є ризики та якими будуть наслідки дефолту уряду США за державними облігаціями?".

Баффет відповів, що ризиків немає, бо уряд Сполучених Штатів випускає фінансові зобов'язання у власній грошовій одиниці. "Якщо ви випускаєте облігації у власній грошовій одиниці, ви не можете допустити дефолту. Нема гіршої ситуації, ніж бути в боргах, номінованих в чужих грошах. Борг уряду США не буде зменшений шляхом його погашення", – сказав фінансист.

Аналогічне пояснення Баффет давав і раніше. Чому саме цей фрагмент з виступу Баффета є головним для економіки України?

Гроші від міжнародних партнерів не рятують економіку

Вибір шляху для розбудови економіки країни є ключовим. Він закладає базу для всієї економіки. У цьому виборі є дві опції.

Перша – коли влада вирішує, що борги в економіці створюються винятково в національній грошовій одиниці. Тоді дефолт за зобов'язаннями уряду та влади неможливий, адже влада не несе прямих чи опосередкованих зобов'язань конвертувати власні гроші в іноземні чи в золото.

Друга опція протилежна – коли влада вирішує, що вона дозволить створювати борги в економіці у власній та іноземній грошових одиницях. У цьому випадку варто розуміти, як каже Баффет, що результат відомий: дефолт.

Попри рецесію в економіці, влада повинна продовжувати випускати фінансові зобов'язання лише у власній грошовій одиниці. Якщо ж влада випускає борги в іноземній грошовій одиниці – вона йде найгіршим шляхом. Це хибний вибір.

Наразі ж в Україні поширене протилежне вірування: нібито економіка України уникає дефолту завдяки збільшенню боргів в іноземних грошах, адже ми їх "успішно рефінансуємо". Однак саме існування таких боргів – це дорога в один кінець, у стан економіки, де проблеми перманентні і тотальні.[BANNER1]

Владі України не варто піддаватися на поширену, але хибну думку, що у країни "немає грошей", і що тільки "залучення іноземної валюти" від зовнішніх чи внутрішніх інвесторів є оптимальним рішенням.

Такі "залучення" – це заходи з випуску нових фінансових зобов'язань в іноземних грошових одиницях, це подовження фінансових та економічних проблем, з якими суспільство країни буде стикатися й надалі.

Варто позбутися вірування, що кредити від "іноземних партнерів" – по різні боки кордонів України – є рятівними для суспільства. Борг уряду у власній грошовій одиниці зростає разом з розміром економіки. Баффет каже: кожен, хто вважає, що він зменшить рівень держборгу у власній грошовій одиниці, помиляється.

За президента Клінтона політика, що була націлена на бюджетний профіцит та зменшення держборгу, швидко привела до зворотного результату. Це добре видно на графіках про баланс бюджету та борг федерального уряду США, особливо протягом 1997-2001 років та 2000-х років.

Баффет не дає більш детального пояснення, чому так стається. Від себе додам, що державний борг, номінований в національній грошовій одиниці, є високоякісним фінансовим активом для суб'єктів господарювання національної економіки, адже за таким активом немає ризику дефолту.

Влада завжди здатна на вимогу держателя державних облігацій конвертувати їх без втрати номінальної вартості активу в готівку чи депозит. Так відбувається завдяки простому факту: ці активи номіновані у власній грошовій одиниці, і влада не забезпечує конвертованість власної валюти в іноземну чи в золото.

В Україні домінує інша думка. Вона настільки звична та поширена, що її можна назвати консенсусом. Минулого літа в Трускавці відбувся сеанс одночасного приєднання до базових принципів цього консенсусу найбільшої за час парламентаризму незалежної України фракції партії "Слуга народу".

Основні тези "трускавецького консенсусу" такі. Завдяки реформам останніх п’яти років економіка України перебуває в найкращому стані за всю історію незалежності. Єдине, що їй загрожує, – це опозиційні політики, які періодично підкидають суспільству розмови про дефолт.

Реформатори ставлять питання руба: хто з іноземних інвесторів надасть позику в іноземній валюті на підтримку економіки, якщо Україна буде вести себе не так? Адже, незважаючи на успішні реформи, у нас немає грошей.

Для нівелювання поточної кризи у бюджетній сфері влада не має альтернативи щодо покриття дефіциту держбюджету (на 300 млрд грн) і повинна зробити "логічний крок" – залучити "офіційне фінансування (МВФ, ЄС, СБ)", хоча визнається, що це призведе до "зростання державного боргу у валюті".

Отримавши "офіційне фінансування", уряд України може розраховувати на повернення іноземних інвесторів на ринок внутрішніх запозичень (ринок ОВДП у гривні та іноземній валюті) і зовнішніх запозичень (ринок єврооблігацій від уряду України). Тут теж ідеться про зростання боргу уряду в іноземних грошах.

З іншого боку, є критики дій уряду та реформаторів, які, не помічаючи цього, самі є учасниками цього консенсусу. Так, на опозиційних медіамайданчиках можна почути, що потрібно залучати гроші в різних кредиторів.

"Ми не сумніваємося, що нам потрібні гроші... Урешті, гроші варто шукати на інших ринках. Звернімося за урядовими позиками до Китаю, шукаймо інших інвесторів, щоб конкурувати з МВФ, запускаймо внутрішні механізми інвестицій державного дефіциту", – говорить політичний консультант Руслан Бортник.

Тобто політологи з опозиційного табору є адвокатами збільшення заборгованості уряду України в іноземних грошах.[BANNER2]

Отже, Баффет, який бачив чимало кризових ситуацій на фінансових ринках, прямо говорить, що країни, уряди яких опинилися в боргах в іноземних грошах, будуть мати проблеми з власною здатністю обслуговувати такі борги.

Головне – уряд повинен бути "достатньо кмітливим" і випускати фінансові зобов'язання лише у власній національній грошовій одиниці.

Проблеми виникають з першого дня, коли влада (центральний уряд та центральний банк) починає користуватися позиченими іноземними грошима. Саме в цей момент починається шлях до занепаду економіки та дефолту.

В Україні ж превалює думка, що накопичення таких боргів є запорукою відсутності фінансових проблем. Головне – "вести себе нормально". Проблеми, мовляв, виникають лише тоді, коли політики збурюють суспільство розмовами про дефолт, який у разі його виникнення приведе економіку до занепаду.

Моя позиція на боці Баффета. Вона сформувалася під час роботи в банківському секторі та на фінансових ринках у 1995-2017 роках.

На жаль, мій огляд тез, висловлених представниками наведеного консенсусу в Україні, підштовхує до думки, що у 2020 році малоймовірно очікувати істотної зміни мислення в бік, що наближається до Баффета. Навіть попри весь його авторитет у світі фінансових інвестицій.

Баффет не один такий. З історії відносин між США та Японією відомий епізод, що відбувся в Токіо 10 серпня 1879 року. Тоді президент США Улісс Грант надав молодому імператору Японії Мейдзі настанову, до якої той дослухався.

"Нема нічого страшнішого для країни, як мати іноземні борги. Той, хто позичає стільки грошей, що не в змозі їх повернути, стає немічним і потрапляє в кабалу до свого кредитора... Деякі країни охоче позичають слабшим, щоб можна було верховодити та чинити на них велетенський вплив", – зазначав Грант.

Це суперечить усталеній думці економістів неокласичного табору. В Україні пересічним громадянам варто розуміти, що попри видимість плюралізму думок у ЗМІ вони є споживачами тез від економістів саме цього табору.

Особливістю таких економістів, навіть "найкращих", є те, що вони не вбачають ризиків, коли в країні створюються фінансові зобов'язання в іноземній валюті і виплата за якими потребує постійного доступу до зовнішнього кредитора.

Тільки для економістів з іншого табору – економістів, що розробили напрямок "сучасна теорія грошей" (modern money theory), – це є першочерговим фактором для занепокоєння щодо країни, її суспільства та громадян.

Ця група економістів пояснює, як убезпечити суспільство та економіку від головних соціально-економічних проблем: безробіття, нерівності, тривалої відсутності зростання добробуту широких верств населення.

Громадянам України потрібно вимагати від політиків не тільки нових облич, а й зміни їх мислення. Досвід показує, що економістам з неокласичного табору важко позбутися старих помилкових економічних ідей.

Вихід – у демократичному й цивілізованому відмежуванні суспільства та його обраних представників у владі від ідей таких "економістів". Варто долучати альтернативні економічні погляди та принципи – й один з них описаний вище.