Траектория украинского ВВП: есть ли возможность ее изменить
Траєкторія ВВП країни, простежена на довгому часовому проміжку, може багато що розповісти про цю країну.
Стале зростання вказує на загальне ефективне управління державою.
Періоди економічного надолуження, 5% і більше, — на присутність яскравих реформаторів.
Глибокі провали — на слабку стійкість економічної системи до зовнішніх шоків, а тривалий спад — на слабку впливовість у суспільстві тих, хто опікується економікою, тобто на домінування групових інтересів в економічних підходах.
Динаміка попередніх років також вказує на те, чого варто очікувати від економіки в найближчій перспективі, адже передісторія задає інерцію майбутньому руху.
Динаміка ВВП України за останні 27 років демонструє тренд падіння: на кінець 2018 року цей показник становить лише 62,7% від рівня 1991 року. За цей час економіки Польщі, Білорусі і Туреччини виросли відповідно на 265%, 191% і 330%.
Отже, ніякими глобальними причинами, крім внутрішніх, пояснювати цю "особливу" траєкторію не можна. Очевидно, що вся економічна система країни ніколи не була об'єктом професійної опіки політикуму, як це є в інших країнах.
Динаміка індексу ВВП України, 1990-2018 роки, 1990 рік = 100
Повернімося до графіка, на якому видно періоди глибоких і тривалих спадів. Такі рецесії завдають економіці значних втрат. Вони стосуються послаблення економічної структури і факторів виробництва — праці та капіталу.
Особливо неприємними є втрати людського капіталу економіки — soft assets. Вони полягають у тому, що кваліфіковані робітники втрачають роботу, оскільки руйнуються цілі сектори економіки, найперше — в обробній промисловості.
Люди у пошуках заробітку переміщуються в інші, менш кваліфіковані і менш продуктивні сектори, відбувається так звана внутрішня негативна трудова міграція. Там вони втрачають безцінні навички і знання, набуті в технологічних галузях.
Перелік таких галузей для України чималий: нафтохімія, суднобудування, автопром, літакобудування, електроніка, ракетно-космічна галузь, енергетика. Втрати у виробництві позначаються на втратах в освітніх і дослідницьких інститутах, які забезпечують ці виробництва розробками і робітниками.
Це ланцюгова реакція. Масштаб цього явища в Україні ніхто серйозно не досліджував, але стан справ з людським капіталом у більшості секторів свідчить про процеси, які руйнують промисловий потенціал країни.
Коли економічна система втрачає людський капітал та інфраструктуру, вона переходить у стан, за якого не здатна вигравати від економічно сприятливих зовнішніх обставин. Від цих обставин на глобальному ринку виграють інші.
Також ця система не здатна відновлюватися до попередніх станів. Вона втрачає здатність до ефекту "сухої губки", яка швидко розпрямляється і всмоктує потрібний об'єм води. В економіці це означає швидке відновлення стану попередньої рівноваги після якогось зовнішнього чи внутрішнього шоку.
Такі шоки неминучі, тому здатність відновлюватися — основна властивість економічної стійкості, а її відсутність — причина високої економічної вразливості.
Графік вказує, що українська економіка втратила властивість відновлення. Після глибоких падінь вона не могла виходити на рівні локальних піків, що передували цим падінням. Так було після 1991, 2008 і 2014 років. Інші економіки робили це за два-три роки, як тільки обставини ставали сприятливішими.
Запорука стійкості економічної системи — це її складність, яка передбачає наявність високотехнологічних секторів, обробної промисловості, секторів послуг, що органічно витікають із запитів високотехнологічного суспільства.
Навпаки — економіка втрачає стійкість і здатність до відновлення, коли спрощується, тобто набуває залежності від невеликої кількості секторів, найчастіше сировинних виробництв з низьким ступенем обробки.[BANNER1]
Таке спрощення — найперший наслідок процесів розпаду людської інфраструктури, оскільки складні економічні процеси і взагалі економічну складність у наш час можуть підтримувати лише дуже освічені і досвідчені працівники, найперше — інженери та конструктори.
Від "спрощеної" економіки годі очікувати сталого зростання чи економічного надолуження. Вона не здатна підтримувати потрібну швидкість через її недосконалу економічну структуру і низькопродуктивне виробництво. Вона ж перша провалюється після всякого зовнішнього шоку.
Майже тридцятирічний економічний спад в Україні призвів до спрощення і руйнації людського капіталу. Цей визначальний фактор конкурентоздатності економік у глобальному середовищі стає не наслідком, а внутрішньою причиною подальшої втрати індустріального потенціалу і структурного спрощення.
Це означає, що економічні спади в Україні вже не є передвісниками періодів наступних циклічних зростань, як це відбувається у складних економіках. Це означає, що економіка потрапила в так званий стан гістерезису.
Гістерезис (грецьке Ystérisi, спізнення, відставання) — це явище, коли система під дією певних факторів набуває нових властивостей, які зберігаються і після припинення дії цих факторів. В економіці це означає втрату здатності економічної системи до відновлення внаслідок тривалої дії негативних факторів, наприклад рецесії, вже після того, як ці негативні фактори знову стали сприятливими.
Найперше це стосується безробіття. В періоди безробіття звільнені робітники переходять до менш кваліфікованих видів діяльності, звикають до цього і вже не бажають повертатися до попередньої кваліфікованої і вище оплачуваної роботи.
В Україні явище гістерезису проявляється у різних формах, наприклад, у зменшенні кількості робітників у машинобудуванні. Так, з 2010 року по 2017 рік їх чисельність знизилася на 27%, що значно більше, ніж в інших секторах.
Це ілюструє й ситуація з низьким попитом на недорогі фінансові ресурси, коли такі з'являються завдяки проектам Світового банку чи програмам технічної допомоги. Їх нікому брати, бо внаслідок попередніх тривалих спадів знизилася кількість підприємців та кваліфікованих робітників, яких ці ресурси могли б цікавити.
Економічний гістерезис — це своєрідний діагноз. Його подолання потребує спеціальної економічної політики. За суттю і методами це політика стимулювання структурних змін в економіці в розумінні появи технологічних секторів в обробній промисловості та побудови економічної складності. Жодна країна не стала успішною без проведення такої політики на певних етапах розвитку.
Треба дивитися, що робили країни на етапах індустріального переходу, як укріплювали економічний потенціал. Вони не покладалися на зовнішні поради чи ресурси, а знаходили їх всередині економіки і спрямовували в інфраструктуру, навчання людей, фінансування появи нових високотехнологічних секторів.
Без вміння знаходити ресурси всередині країни і перерозподіляти їх на цілі структурного розвитку не відбулася жодна успішна економічна історія. Одна лише гра ринкових сил не гарантує оптимального використання ресурсів суспільства, особливо в сучасних умовах глобалізації, і Україна — яскравий приклад.
Яке це оптимальне використання ресурсів, коли вони вивозяться в необробленому вигляді? Вільна гра ринкових сил пропонує нам всі технологічні товари, які виробляє розвинений світ, і навіщо їх виробляти в Україні? Навіщо тут будувати сучасні заводи? Чи, може, все-таки сучасні заводи нам потрібні?
Якщо так, то потрібно проводити альтернативну політику, що стимулює бізнес будувати такі заводи саме в Україні. Для цього, крім прозорих правил гри, інвесторам слід пропонувати стимули у вигляді інфраструктури, людських ресурсів та різних преференцій — не гірших, ніж у сусідніх країнах.